Окрема думка судді № 74871032, 22.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/3350/17

ОКРЕМА ДУМКА

"22" червня 2018 р. м. Житомир

Судді Житомирського апеляційного адміністративного суду Моніч Б.С., щодо постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від "13" червня 2018 р. (повний текст виготовлено 19 червня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3316 про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити надбавку за вислугу років і середнього заробітку за час затримки виплати надбавки.

На підставі частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України вважаю за доцільне висловити окрему думку.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "02" лютого 2018 р. скасоване в частині відмови у позові та прийняте в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з Військової частини А3316 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати надбавки за вислугу років в сумі 2092, 02 грн.

Вважаю, що судом при вирішення питання по стягнення середнього заробітку про час затримки проведення розрахунку при звільненні, невірно враховані обставини справи та положення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи позивач ОСОБА_2 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 під час проходження служби він набув право на надбавку за вислугу років в розмірі 5 %, проте відповідачем така надбавка йому не виплачувалась, не було її виплачено й на день звільнення з військової служби.

Про дану обставину позивач дізнався після звільнення з військової служби. Цю ж обставину визнавав відповідач під час апеляційного розгляду справи. Більше того Наказом командира військової частини А3316 від 23.03.2018 року діловода штабу за допущенну помилку при розрахуванні та звільненні з військової служби позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності одночасно помічнику командира військової частини наказано виплатити позивачу належне грошове забезпечення.

Незважаючи на це по день розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачем не здійснено виплати належних сум позивачу, хоча фактично спору з приводу виплати цієї суми між сторонами не було.

Статтею 116 КЗпПУ встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На мою думку, зазначені норми спрямовані на те, щоб унеможливити випадки, коли підприємство не оспорює свого боргу перед працівником, однак безпідставно не здійснює йому відповідних виплат. Відповідальність за невиплату належних працівникові сум полягає в обов'язку виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку і у цьому контексті положення статті 117 КЗпПУ є чіткими та однозначними, вони не дають підстав тлумачити їх таким чином, що підприємство зобов'язане виплатити працівнику якусь частину його середнього заробітку.

Єдиний виняток з цього правила встановлює частина 2 статті 117 КЗпП України, яка вказує на те, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином і стаття 116 і стаття 117 КЗпП України передбачають можливість наявності спору між працівником та роботодавцем. При цьому стаття 116 конкретизує, що в даному випадку мова йде лише про спір "про розмір сум, належних працівникові при звільненні".

У даному контексті слід прийти до висновку, що положення частини 2 статті 117 КЗпП України слід розуміти таким чином, що у тому разі коли спір (про розмір сум, належних працівникові при звільненні) вирішено на користь працівника, то на підприємство покладається обов'язок виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Лише у випадку якщо спір про розмір сум належних працівникові при звільненні вирішено на користь працівника частково, то орган, який виносить рішення по суті спору, визначає розмір відшкодування на власний розсуд.

Як свідчать матеріли справи суди погодилися, що його вимоги, щодо виплати йому недоплаченої надбавки за вислугу років, булли обґрунтованими, а тому слід вважати, що спір щодо належних йому сум при звільненні було вирішено на його користь у повному обсязі. За таких обставин суд не мав підстав визначати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в будь-який інший спосіб, аніж стягнути його у повному обсязі.

Порушення позивачем інших спірних питань, які не стосуються безпосередньо спору щодо сум, які належали йому при звільненні, зокрема щодо моменту, з якого слід виплатити середній заробіток, для вирішення питання про стягнення середнього заробітку правого значення не мають.

Дійсно, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а зазначив, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення ВИМОГ ПРАЦІВНИКА ПРО ВИПЛАТУ НАЛЕЖНИХ ЙОМУ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ СУМ у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

В даному випадку суд апеляційної інстанції прийняв рішення про часткове задоволення позову, однак не звернув увагу на те, ЩО ВИМОГИ ПОЗИВАЧА ПРО НАЛЕЖНІ ЙОМУ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ СУМИ БУЛИ ЗАДОВОЛЕНІ ПОВНІСТЮ.

Щодо моменту, з якого у підприємства виникає обов'язок виплатити спірну суму, то таким моментом слід вважати дату, коли підприємство дізналось про наявність спору , адже саме в цей день роботодавець має можливість перевірити обґрунтованість заявленої вимоги. У разі негайної виплати суми, яка помилково не була доплачена, відповідальність у виді стягнення середнього заробітку виключається.

Як свідчать матеріли справи, безпосередньо до відповідача із заявами про виплату недоплачених сум не звертався. Натомість 11.12.2017 року ним пред'явлено позов, щодо виплати цієї суми (а.с.3). Копія позовної заяви відповідачем отримана 20.12.2017 року, атому саме цю дату слід вважати такою, коли між сторонами виник спір щодо належних позивачу сум при звільненні. До цього моменту відповідач не може нести відповідальність за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ним була виплачена не оспорювана сума.

Натомість з 20.12.2017 року у відповідача виник обов'язок перевірити правомірність розрахунку позивача при звільненні і виплатити йому належні суми, не виплата цих сум складає затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи викладене слід вважати, що у зв'язку з вирішенням на користь позивача спору щодо належних йому сум при звільненні, до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2017 року по день постановлення судового рішення.

Загальна кількість днів за затримку розрахунку при звільненні складає 118, середньоденний заробіток складає 354,58 грн. Відтак на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 41 тис. 840 грн. 44 коп. (118 р.д. х 354,58 грн).

Суддя Б.С. Моніч