Постанова № 74870379, 18.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: О.В. Соп'яненко

18 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1639/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий-суддя І інстанції: Соп’яненко О.В.) від 31.01.2018р. (повний текст рішення складено 09.02.2018 р.) по справі №818/1639/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумиальтербуд”

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумиальтербуд", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Сумській області, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.10.2017 №0003741407 та №0003731407;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентом – ТОВ “Морс Пром”, то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.10.2017 №0003741407, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 21 127 грн.; №0003731407, яким збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 69 675 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 17 419 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області на користь позивача судові витрати в загальному розмірі 15538,31 грн., у тому числі 1638 грн. 31 коп. судового збору, сплаченого при зверненні до суду; 13900 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом – ТОВ “Морс Пром” господарських операцій. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірні податкові повідомлення-рішення є законними. Крім того не погоджується висновком суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками ГУ ДФС у Сумській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “Сумиальтербуд” з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ “Морс Пром” (ТОВ “Лакус-22”) за травень-червень 2016, за наслідками якої складено ОСОБА_1 №2453/18-28-14-07/38397704/83 від 26.09.2017 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п. 188.1 ст. 188, п.п. «а» п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі – ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 69675 грн., у т.ч. за травень 2016 року на суму 34078 грн., за червень 2016 року на суму 35597 грн.;

- п. 188.1 ст. 188, п.п. «а» п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого встановлено завищення суми від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 Декларації) у червні 2016 року на загальну суму 22127 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, 17.10.2017 року відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

- № НОМЕР_1, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 21127 грн.;

- № НОМЕР_2, яким збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 69675 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 17 419 грн.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом – ТОВ “Морс Пром” господарських операцій, реальний товарних характер яких не підтверджується документально та заперечується наявною у контролюючого органу податковою інформацією.

Не погодившись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентом – ТОВ “Морс Пром”, а тому висновки податкового органу про заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 69675 грн. (за травень 2016 року на суму 34078 грн. та за червень 2016 року на суму 35597 грн.) та завищення суми від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 Декларації) у червні 2016 року на загальну суму 22127 грн. є необґрунтованими. Також суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 13900 грн. витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України (в редакції на момент виникнення правовідносин), до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентом – ТОВ “Морс Пром”.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено під час розгляду справи, 04.05.2016 року між позивачем та ТОВ “Морс Пром” укладено Договір субпідряду № 04-05, відповідно до умов якого, субпідрядник зобов'язався своїми або залученими на власний розсуд силами та засобами на свій ризик виконати будівельні роботи на об'єктах Підрядника, а позивач прийняти та оплатити роботи, визначені в локальних кошторисах.

З наданих позивачем на підтвердження виконання умов договору копії актів приймання виконаних робіт, розрахунків вартості робіт та податкових накладних вбачається, що ТОВ ”Морс Пром” виконувались роботи з ремонту покрівлі будинку № 2/2а по вул. Котляревського, № 53 по вул. Комсомольська в м.Суми, ремонт стиків стінових панелей будинків, ремонт інженерних мереж житлових будинків №50 по вул.Пролетарська, ремонт вихлопних шахт, трубопроводів водопостачання житлових будинків.

На підтвердження факту оплати позивачем надано та долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень.

Крім того, на запит відповідача, позивачем надавались на перевірку інші документи, зокрема витяг з реєстру платників ПДВ, оборотно-сальдові відомості по рахунках 10 та 631, довідки про вартість виконаних робіт.

ТОВ ”Морс Пром” на виконання вищевказаних договірних відносин виписано на адресу позивача податкові накладені. На момент спірних взаємовідносин підприємства були платниками ПДВ.

Вищевказані первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України №996-XIV, ст. 44 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/70 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Як зазначив під час розгляду справи позивач, необхідність укладення вищевказаного договору була зумовлена виконанням взятих на себе зобов'язань за договорами підряду, укладеними в 2016 році з Департаментом інфраструктури міста Сумської міської ради: № 624-к на виконання робіт з капітального ремонту покрівлі з перемуруванням димових та вентиляційних труб будинку № 53 по вул. Комсомольска в м. Суми; № 626-к на виконання робіт з капітального ремонту покрівлі будинку № 2/6 по вул. Котляревського в м. Суми; №449-к на виконання капітального ремонту внутрішньобудинкових інженерних мереж будинку № 84 по вул. Робітнича в м. Суми; № 286-к на виконання капітального ремонту внутрішньобудинкових інженерних мереж будинку № 50 по вул. Пролетарська в м. Суми; № 288-к на виконання капітального ремонту внутрішньобудинкових інженерних мереж будинку № 2/1 по вул. Жукова в м. Суми.

З досліджених копій актів прийняття виконаних робіт та платіжних доручень вбачається, що роботи були прийняті та оплачені замовником. Також, з наданих копій актів прийняття виконаних робіт та платіжних доручень вбачається, що позивачем здано, а КП “Сумитеплоцентраль” прийнято та оплачено виконані роботи з ремонту стиків зовнішніх стінових панелей житлових будинків.

Крім того, судом встановлено, що позивачем укладались договори підряду з ТОВ “Муссон” № 12/16 на виконання робіт по ремонту м'якої покрівлі; з ТОВ АП “Сумський бекон” № 8\16 про улаштування покрівлі 2-х пташників. Роботи також прийняті замовниками відповідно до актів приймання виконаних робіт та оплачені, що підтверджується копіями платіжних доручень.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що контрагент позивача виконав свої зобов'язання за вказаними вище договорами, а позивач прийняв відповідний товар (послуги, роботи), сплатив їх вартість та відобразив вказані операції у податковому та бухгалтерському облік.

Колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що в актах приймання виконаних робіт не зазначено критерії використовувались для визначення вартості робіт, якими трудовими ресурсами виконувались роботи, які матеріали використовувались та в які частині вартість матеріалів включено до вартості робіт. Приймання виконаних робіт позивачем відбувалось здебільшого за актами КБ-2в, форма яких не передбачає зазначення тих відомостей, на які вказує відповідач. Відсутність таких відомостей в актах не доводить факту невиконання робіт.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі, як на підставу відсутності реальності факту здійснення укладених між позивачем та контрагентом господарських операцій, на той факт, що у спірний період ТОВ ”Морс Пром” не мало достатньої кількості кваліфікованого персоналу, який необхідний для їх виконання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно із положеннями вимог діючого законодавства підприємство не обмежено у праві залучати до виконання робіт інших суб’єктів господарювання.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність кримінальних проваджень, колегія суддів зазначає, що з наданих копій ухвал слідчих суддів вбачається наявність кримінальних проваджень щодо службових осіб підприємств, з якими у позивача не було будь-яких відносин. В судових рішеннях дійсно зазначається, що такими підприємствами укладались угоди з підприємствами з ознаками фіктивності. При цьому в переліку підприємств з такими ознаками зазначається ТОВ “Морс Пром” . Разом з тим, вбачається, що відносини позивача з ТОВ “Морс Пром” не є предметом дослідження в зазначених кримінальних провадженнях. Сам лише факт наявності таких кримінальних проваджень не підтверджує неправомірності відносин ТОВ “Морс Пром” та позивача та вчинення порушень податкового законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 (№ в ЄДРСРУ 14222198), відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст.78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Колегія суддів вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов’язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

В зв’язку з чим, колегія дійшла висновку про обґрунтованість вказаної частини позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 13900 грн. витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.

На підтвердження судових витрат на правову допомогу позивач надав: Договір про надання правової допомоги від 01.10.2017 р.; Додаток №1 до Договору про надання адвокатських послуг №1 від 01.10.2017 р.; Розрахунок наданих адвокатських послуг до Договору №1 від 01.10.2017 р. (т.2 а.с.152-155).

Колегія суддів зазначає, що з наданих документів не можливо зробити висновок про обсяги наданих юридичних послуг, крім того вони не містять достатніх критеріїв для визначення обсягу наданих послуг. При цьому докази на підтвердження підготування позовної заяви до суду адвокатом ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні, більш того, адміністративний позов підписано та подано директором ТОВ "Сумиальтербуд" ОСОБА_3 З приводу вказаного у розрахунку наданих послуг «підготування додаткових пояснень» колегія суддів вказує, що матеріали справи не містять жодних письмових пояснень, а наявні лише клопотання про долучення додаткових доказів, які були також підписані особисто директором ТОВ "Сумиальтербуд" ОСОБА_3

Крім того, позивачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи не надано жодних доказів на підтвердження факту оплати вартості вказаної правничої допомоги, як і не надано актів приймання-передачі наданих послуг чи виконаних робіт.

Таким чином, визначені позивачем понесені витрати на правничу допомогу не підтверджені відповідними доказами, і тому вимога щодо їх відшкодування не підлягає задоволенню, а тому висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу із прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2018р. по справі №818/1639/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області (ідентифікаційний код 39456414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиальтербуд" (ідентифікаційний код 38397704) судових витрат в загальному розмірі 15538,31 грн., у тому числі 1638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 31 коп. судового збору, сплаченого при зверненні до суду; 13900 (тринадцять тисяч дев`ятсот) грн. витрат на правничу допомогу.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м.Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 39456414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумиальтербуд" (вул. Привокзальна, 15, офіс. 4, м.Суми, Сумська область, 40022, код ЄДРПОУ 38397704) судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 31 коп.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2018р. по справі №818/1639/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 22.06.2018 року.