Постанова № 74870314, 18.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба

18 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2185/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бенедик А.П.

суддів: Мельнікової Л.В. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м.Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий-суддя І інстанції: Кукоба О.О.) від 26.02.2018р. (повний текст рішення складено 26.02.2018 р.) по справі №816/2185/17

за позовом ОСОБА_1

до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни

про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, Головного управління Національної поліції в Полтавській області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Центральної комісії Міністерства внутрішніх справ України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, щодо неприйняття рішення за результатами розгляду документів, поданих Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо повторного не направлення відповідних матеріалів щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України до комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області повторно направити відповідні матеріали щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України до комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій;

- зобов'язати Центральну комісію Міністерства внутрішніх справ України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, повторно розглянути документи, надіслані Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, та прийняти за результатами їх розгляду рішення.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у період з 10.07.2017 по 28.07.2014 він перебував у службовому відрядженні та безпосередньо брав участь у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Комісією МВС України у квітні 2016 року розглянуто питання про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, за результатами чого ухвалено рішення про повернення документів на доопрацювання до ГУНП в Полтавській області. Однак, Головне управління Національної поліції в Полтавській області у період з квітня 2016 року до моменту звернення позивача до суду не вжило жодних дій щодо доопрацювання документів та повторного їх надіслання до Комісії для розгляду питання про надання ОСОБА_1 статуту учасника бойових дій.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2018 року закрито провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо повторного не направлення матеріалів про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України до комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій та зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області повторно направити матеріали щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України до комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 19.12.2017 №5/IV/XVII/30.

Зобов'язано Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни розглянути питання про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача судові витрати у розмірі 640,00 грн.

Повернуто позивачу з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 1280,00 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, Комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2018 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, неповне з'ясування судом першої інстанції та недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права.

Вказує, що оскільки надіслані на розгляд комісії матеріали не підтверджували факт безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції, то задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції необґрунтовано скасував рішення від 19.12.2017 №5/IV/XVII/30.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді міліціонера взводу №1 роти патрульної служби міліції особливого призначення "Кременчук" УМВС України в Полтавській області та звільнений з органів внутрішніх справ наказом УМВС від 08.09.2014 №481 о/с.

У період з 10 липня 2014 року по 28 липня 2014 року позивач перебував у службовому відрядженні та безпосередньо брав участь у проведенні антитерористичної операції, що підтверджено довідкою Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.01.2016 №А-688.

15.04.2016 Комісією МВС розглянуто питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій, за результатами чого ухвалене рішення про направлення матеріалів щодо позивача на доопрацювання до ГУНП в Полтавській області, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено витяг з протоколу від 15.04.2016 №6 засідання Комісії МВС.

Упродовж 2016-2017 років позивач неодноразово звертався до ГУНП в Полтавській області із заявами про надання відомостей щодо повторного надіслання матеріалів про надання йому статусу учасника бойових дій до Комісії МВС.

Так, листом від 19.08.2016 вих. №724/115/27/01-2016 позивачу було повідомлено про відсутність додаткових матеріалів, що підтверджували б тривалість перебування ОСОБА_1 у зоні проведення АТО.

Листом від 23.08.2017 вих. №389/115/27/01-2017 позивачу повідомлено, що 29.06.2017 за вих. №6232 Зх/115/05/12-2017 ГУНП в Полтавській області надіслано запит до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України для отримання підтвердження участі ОСОБА_1 у виконанні завдань АТО, витягів з бойових наказів, розпоряджень, донесень (оперативних завдань), які підтверджували б факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів.

Не погоджуючись з бездіяльністю ГУНП в Полтавській області щодо повторного не направлення матеріалів про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій під час проведення АТО до Комісії МВС та їх розгляду Комісієї, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції встановлено, що 11.10.2017 за вих. №138дск/115/12/01/12-2017 ГУНП в Полтавській області на адресу Комісії МВС надіслані матеріали щодо повторного розгляду питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій.

19.12.2017 Комісією МВС ухвалене рішення №5/IV/XVII/30, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій.

Підставою для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій зазначено відсутність документів, які підтверджували б факт виконання завдань антитерористичної операції, безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів (витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень, журналів бойових дій, оперативних завдань) та документів, які свідчать про безпосередню участь ОСОБА_1 у забезпеченні проведення АТО, перебуваючи безпосередньо у районах її проведення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази є підставою для висновку про наявність у позивача права на набуття статусу учасника бойових дій. Враховуючи, що рішення Комісії МВС №5/IV/XVII/30 не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним, ухвалене після звернення позивача до суду з позовом та фактично нівелює гарантування відновлення порушених прав позивача у спосіб, визначений ним у позовній заяві, з метою гарантування ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом визнання його протиправним та скасування, а також зобов'язання Комісію МВС розглянути питання про надання позивачу статуту учасника бойових дій з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII.

Згідно статті 5 вищенаведеного Закону, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення (п. 19 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, що набула чинності з 10.09.2014.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Згідно абз. 2 п. 5 Порядку, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС.

Пунктом 3 Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.08.2016 №868, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.09.2016 за №1271/29401, визначено, що комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій, учасника війни в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації).

Відповідно до пункту 4 цього Положення, комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни у разі: відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення; виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, підставою для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій зазначено відсутність документів, які підтверджували б факт виконання завдань антитерористичної операції, безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів (витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень, журналів бойових дій, оперативних завдань) та документів, які свідчать про безпосередню участь у забезпеченні проведення АТО, перебуваючи безпосередньо у районах її проведення.

Колегія не погоджується з даними висновками відповідача, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що на розгляд комісії МВС ГУНП в Полтавській області листом від 11.10.2017 вих. №138дск/115/12/01/12-2017 надало такі матеріали: довідку про безпосередню участь особи в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, витяг з наказу першого заступника керівника АТЦ при СБУ про перебування працівників МВС України у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть участь АТО на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань, витяги з наказів УМВС України в Полтавській області про відрядження працівників для участі в проведенні АТО та повернення з відрядження, копії посвідчення про відрядження.

Згідно довідки Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.01.2016 вих.№А-688, яка видана ОСОБА_1, вказано, що позивач дійсно у період з 10.07.2014 по 28.07.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО на території Луганської області. У якості підстави для видачі даної довідки зазначено: накази керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 06.04.2014 №33/55т, від 08.04.2014 №33/75т, наказ Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а, наказ Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від (по строковій частині) від 30.09.2014 №22. При цьому зазначено, що дана довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (а.с. 13).

Зі змісту довідки ГУНП в Полтавській області /а.с. 94/, усі вищезгадані докази були подані до Комісії МВС для розгляду питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій.

Колегія суддів зазначає, що факт безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО на території Луганської області у період з 10.07.2014 по 28.07.2014 також підтверджено листом Батальйону патрульної служби поліції особливого призначення "Полтава" ГУНП в Полтавській області від 19.08.2016 №724/115/27/01-2016 (а.с. 16).

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що вищевказаний лист на адресу комісії не надходив.

Крім того, згідно наданої скаржником довідки ліквідаційної комісії УМВСУ в Полтавській області «Про вжиті заходи щодо доопрацювання матеріалів ОСОБА_1.» вказано, що з метою доопрацювання матеріалів щодо надання статусу учасника бойових дій управлінням кадрового забезпечення направлено запити, серед іншого, до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. У відповіді Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 19.09.2017 № 179/1/9908 вказано, що «...із здійсненням досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 22 червня 2016 року у зв'язку із здійсненням досудового розслідування прокурором групи прокурорі» Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України у червні 2016 року такі справи, як «Бойові донесення штабу антитерористичної операції начальника ГШ Головнокомандувача ЗСУ» за період з 11 травня 2014 року по 1 січня 2015 року, «Бойові розпорядження Першого заступника керівника антитерористичного Центру при Службі безпеки України (заступника начальника ГШ ЗСУ)» за період з 7 травня 2014 року по 31 грудня 2014 року було вилучено. Бойові накази штабу АТО на зберігання до архіву не надходили.»

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано доказів, які б беззаперечно свідчили про відсутність документів, які підтверджували б факт виконання позивачем завдань антитерористичної операції, безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів (витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень, журналів бойових дій, оперативних завдань) та документів, які свідчать про безпосередню участь у забезпеченні проведення АТО, перебуваючи безпосередньо у районах її проведення.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Комісії МВС від 19.12.2017 №5/IV/XVII/30 є протиправним.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст.77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Таким чином, належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій.

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту та відновлення порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування у судому порядку рішення від 19.12.2017 №5/IV/XVII/30, а також зобов'язання Комісію розглянути питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2018р. по справі №816/2185/17 за позовом ОСОБА_1 до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. БенедикСудді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 22.06.2018 р.