Постанова № 74869937, 21.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/809/18 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Ключковича В.Ю., Беспалова О.О.

за участю:

секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року (повний текст рішення складено 02.05.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, третя особа - Міністерство юстиції України про зняття арешту,-

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, третя особа - Міністерство юстиції України про зняття арешту з усього рухомого та нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.08.2013 ВП №38603902, винесеної заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Ковалем В.О.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ставить питання про скасування зазначеного рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови - про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що повернення виконавчого документу стягувачу на підставі ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає застосування наслідків завершення виконавчого провадження, встановлених ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» є такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки апелянт і не наполягав на тому, що арешт потрібно зняти на підставі ст.50 Закону України «Про виконавче провадження». Підставою для зняття такого арешту було зазначено Конституцію України, зокрема її ст.41, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та ст. 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судовому засіданні 21 червня 2018 року представник позивача апеляційну скаргу підтримав.

Відповідач, та третя особа, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання до суду не з'явилися, явки своїх представників не забезпечили, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив наступні обставини, які учасниками процесу не оскаржуються.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України знаходилось виконавче провадження №33468495, відкрите на підставі виконавчого листа №2-2990/09 від 18.11.2009, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області про стягнення солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ВАТ «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство» ФГ «Мічуріна, ТОВ «Торгово-Комерційне Виробниче Підприємство «Світанок», Приватного сільськогосподарського підприємства «Дніпровський хліб», ФГ «Булах Василь Миколайович», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_3, ОСОБА_13 на користь АБ «Синтез» суму заборгованості в розмірі 33 853 003, 47 грн., 1700 грн. державного мита та 30 грн. втрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а разом витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а разом 3 854 733, 47 грн. (постанова про відкриття виконавчого провадження від 12.07.2012).

12.06.2013 старшим державним виконавцем Кедою М.В. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, на підставі заяви стягувача - АБ «Синтез» від 08.05.2013 №484, винесено постанову про повернення виконавчого документа останньому без виконання відповідно до пункту 1 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Цього ж дня старшим державним виконавцем Кедою М.В. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про стягнення, солідарно, з боржника ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 3 385 473,35 грн. та направлено для виконання відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області.

25.06.2013 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Ковалем В.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №38603902 постанови про стягнення виконавчого збору №33468495, виданого 12.06.2013 про стягнення, солідарно, з боржника ОСОБА_3 на користь держави (в особі Державної виконавчої служби України) виконавчого збору у розмірі 3 385 473,35 грн.

01.08.2013 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Ковалем В.О. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3

03.06.2014 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Ковалем В.О. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві - Державній виконавчій службі України, на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

03.10.2017 та 24.01.2018 ОСОБА_3 із заявами про зняття арешту з усього його майна звертався до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.

Листом від 25.01.2018 №02.1-08/1111 відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області роз'яснив ОСОБА_3, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця були відсутні правові підстави для зняття арешту з майна боржника згідно частини 4 статті 59 вказаного закону та повідомив, що в усіх інших випадках згідно частини 5 цієї статті арешт з майна знімається за рішенням суду.

Вважаючи право на володіння, користування і розпорядження своєю власністю порушеним, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном шляхом зняття арешту з усього належного йому рухомого і нерухомого майна, який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.08.2013 ВП №38603902, винесеної заступником начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Ковалем В.О.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає застосування наслідків завершення виконавчого провадження, встановлених частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи, як правило, майнового інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Як вбачається зі змісту позову та апеляційної скарги, позивач у даній справі не оскаржує дії державного виконавця в рамках виконавчого провадження, а звернувся до суду за захистом свого майнового права шляхом усунення перешкод у здійсненні користування та розпоряджання його майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - встановлення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно, то цей спір підвідовчий судам цивільної юрисдикції.

Така позиція апеляційного суду узгоджується з висновками Великої палати Верховного суду, викладеними у постанові від 30.05.2018 у справі №640/7794/16-ц.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст.239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приймаючи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині правил юрисдикції адміністративних судів, шляхом визначення підсудності даної справи адміністративним судам, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідності до ч.1 ст.319 КАС України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст.238, 308, 310, 315, 319, 321, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, третя особа - Міністерство юстиції України про зняття арешту - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області, третя особа - Міністерство юстиції України про зняття арешту - закрити.

Роз'яснити позивачу його право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяВ.Ю. Ключкович СуддяО.О. Беспалов

Повне судове рішення складено 21 червня 2018 року.