Постанова № 74869384, 20.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4794/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року м. Київ

Справа № 761/5232/18

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.

сторони:

позивач - Українська іноземна юридична колегія

відповідач - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката ОСОБА_15, як представника відповідача ОСОБА_3, та адвоката ОСОБА_5, як представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Тетяни Володимирівни,

на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва в частині зупинення провадження у справі та відмови у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, постановлену 23 квітня 2018 року у складі судді Притули Н.Г. в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва,

у справі за позовом Української іноземної юридичної колегії до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЗмисловськаТетяна Володимирівна, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року задоволено заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т.В. про роз'яснення ухвали суду про витребування доказів.

Роз'яснено, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т.В. має надати до суду інформацію (з наданням належних документів у випадку їх наявності) чи міститься в матеріалах спадкової справи повідомлення (від будь-якої особи в тому числі від суду чи від Української іноземної юридичної колегії) про існування спору щодо нежитлового приміщення групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1. загальною площею 213,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 - справа №761/9762/17 чи 761/7299/17.

Клопотання представника відповідача ОСОБА_3 -

ОСОБА_15 про залишення позову без розгляду, скасування

заходів забезпечення позову та скасування ухвали про витребування доказів відхилено.

Задоволено клопотання представника позивача Української іноземної юридичної колегії про зупинення провадження у справі.

Зупинено провадження у справі за позовом Української юридичної іноземної колегії до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського

нотаріального округу Змисловська Т.В., ОСОБА_7,

ОСОБА_8 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

за заповітом, скасування реєстрації права власності до набрання законної сили рішенням у справі №761/7299/17.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, адвокатом ОСОБА_15, який діє в інтересах ОСОБА_3, подано апеляційну скаргу, в якій оскаржується ухвала в частині зупинення провадження у справі, відмови в скасуванні заходів забезпечення позову.

В апеляційній скарзі зазначав, що ухвала суду першої інстанції в частині зупинення провадження у справі підлягає скасуванню з підставі невідповідності висновків суду обставинам справи та неправомірного застосування норм процесуального права.

Вважає, що задовольняючи клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 761/5232/18 до набрання законної сили рішення у справі № 761/7299/17 суд першої інстанції порушив вимоги п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, оскільки і предмети і підстави позовів у цих справах є різними і не пов'язаними між собою.

Так, предметом позову у справі № 761/7299/17 (в якій Укрінюрколегія є одночасно відповідачем та позивачем) є визнання недійсним рішення органу управління (рішення загальних зборів членів Української іноземної юридичної колегії, оформленого Протоколом №3 від 27 липня 2016 року про доручення віце-президенту Укрінюрколегії підписати договір дарування нежитлового приміщення на виконання рішення загальних зборів членів Укрінюрколегії від 19 квітня 2016 року про дарування нежитлового приміщення ОСОБА_9) як такого, яке, як стверджує позивач ОСОБА_10, прийняте органом управління Укрінюрколегії за відсутності кворуму, та визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення від 20 вересня 2016 року, укладеного між Укрінюрколегією та ОСОБА_9, на підставі ст.215 та 203 ЦК України (як стверджує Укрінюрколегія, договір дарування укладено від імені Укрінюрколегії її віце-президентом - особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності);

Разом з тим, предметом позову у даній справі №761/5232/18 є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 лютого 2018 та скасування реєстрації права власності на підставі ст.1301 ЦК України та ч.4 ст. 42 Закону України «Про нотаріат».

Крім того, у своєму позові від 21 березня 2017 року в рамках справи №761/7299/17 Укрінюрколегія прямо зазначала, що «цей позов є позовом нематеріального характеру і не містить вимоги про проведення реституції одержаного за недійсним договором».

Отже, сама Укрінюрколегія визнає, що навіть задоволення її позову у судовій справі №761/7299/17 не призведе до відновлення права власності Укрінюрколегії на нежитлове приміщення.

Також зауважив, що право власності на нежитлове приміщення було набуто ОСОБА_3 в порядку спадкування, на підставі ч. 5 ст.1268 та ч.2 ст.1220 ЦК України - з ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто з часу відкриття спадщини після померлого ОСОБА_9, а не на підставі договору дарування від 20 вересня 2016, стороною якого відповідач не є, та права і обов'язки за яким до відповідача не переходили.

Видача свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 12 лютого 2018 року є лише оформленням (але не встановленням) права власності відповідача на відповідне нерухоме майно, причому таке оформлення права власності є обов'язком відповідача згідно з ч.1 ст.1297 ЦК України. Вищезазначене підтверджується рішенням (правовим висновком) Верховного Суду України у справі №6-2962цс16 від 12 квітня 2017 року.

Щодо неправомірності ухвали суду першої інстанції в частині відмови у скасуванні заходів забезпечення позову, вважає, що ухвала в цій частині підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм процесуального права.

Зокрема зазначав, предметом даного позову не є оскарження права власності відповідача на нежитлове приміщення. Виконання судового рішення у разі задоволення позову не матиме своїм наслідком виникнення чи поновлення права власності Укрінюрколегії на нежитлове приміщення. Тому, арешт нежитлового приміщення не може розглядатись як захід, спрямований на усунення ризику для ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Укрінюрколегії у даній справі, а також суперечить вимогам ч.2 ст. 149 ЦПК України. Крім того, нежитлове приміщення, на яке судом накладено арешт, не належить відповідачу та знаходиться у нього чи в інших осіб, що суперечить вимогам ч.1 ст. 150 ЦПК України.

Вказував, що відмовивши у задоволенні клопотання відповідача від 06 квітня 2018 року про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції здійснив свої дискреційні повноваження, передбачені ч. 1 ст. 158 ЦПК України, у спосіб, що не відповідає принципу верховенства права та порушує ч. 1 ст. 8 Конституції України та ч.3 ст. 2 ЦПК України, оскільки:

- не спростував належним чином доводів відповідача щодо невідповідності застосованого заходу забезпечення позову вимогам ч. 2 ст. 149 та п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України та реалізував дискреційні повноваження, передбачені ч. 1 ст. 158 ЦПК України, у спосіб, що не ґрунтується на вимогах ч. 2 ст. 149 та п. 1 ч.1 ст.150 ЦПК України;

- не врахував наданого відповідачем доказу (Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №119709916 від 04 квітня 2018 року), згідно з яким нежитлове приміщення взагалі не могло бути предметом позову Укрінюрколегії до відповідача, оскільки не належить йому та не знаходиться у нього;

- не врахував, що позов Укрінюрколегії є позовом немайнового характеру (як це визначено самим позивачем, виходячи зі здійсненого ним розрахунку судового збору та як це слідує з пред'явлених позовних вимог). Водночас, загальноприйнятим (та таким, що слідує зі змісту ч. 1 ст. 150 ЦПК України) є те, що позов немайнового характеру не може бути забезпечений шляхом накладення арешту на майно.

Не погоджуючись з ухвалою суду в частині зупинення провадження у справі адвокат ОСОБА_5, яка діє в інтересах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т.В., також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду в частині зупинення провадження у справі, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі зазначала, що ухвала суду в частині зупинення провадження у справі прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, а висновки, суду не ґрунтуються на повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванню всіх обставин справи.

Зокрема зазначала, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, оскількидля вирішення питання про зупинення провадження у справі Шевченківський районний суд м. Києва у кожному конкретному випадку має з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиційне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення та унеможливлюють розгляд спору до вирішення справи іншим судом через те, що не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі.

Крім цього, ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі винесена за результатами підготовчого засідання, що прямо суперечить ст. 200 ЦПК України.

Відповідно до п.8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3, його представник ОСОБА_11 та третя особа ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т.В., просили ухвалу суду скасувати.

Представник позивача ОСОБА_12 заперечував проти доводів обох апеляційних скарг.

Інші учасники справи в судове засідання сторони не з'явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши думку учасників справи, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, у лютому 2018 року Українська іноземна юридична колегія звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т.В., в якій позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видано відповідачу ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. 12 лютого 2018 року про спадкування ОСОБА_3 об'єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення (групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1), загальною площею 213,6 кв.м. розташовані, за адресою: АДРЕСА_1, а також скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначені об'єкти нерухомості, що здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. 12 лютого 2018 року за індексним номером 39639745.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 20 березня 2018 року з метою забезпечення позову накладено арешт на нежитлове приміщення (групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1), загальною площею 213,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 23 квітня 2018 року за згодою представника позивача було змінено статус Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської ТетяниВолодимирівни з відповідача на третю особу.

Також, судом залучено до участі у справі в якості третіх осіб власника нерухомого майна ОСОБА_7 (з 13.02.2018 року є власником нежитлових приміщень) та ОСОБА_8, який є іпотекодержателем приміщень.

Зупиняючи провадження у цій справі, ухвалою від 23 квітня 2018 року, суд першої інстанції враховуючи, що підставою звернення до суду із позовом у цій справі (761/5232/18) є ст. 1301 ЦК України та обставини щодо встановлення права спадкування ОСОБА_3 на спірні нежитлові приміщення залежить від вирішення питання дійсності договору дарування (справа №761/7299/17), на підставі якого у спадкодавця виникло право власності на майно та відповідно вирішення питання чи входить воно до спадкової маси, суд дійшов висновку, що на даний час не має об'єктивної можливості вирішити дану справу до вирішення справи №761/7299/17.

Відмовляючи у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, ухвалою від 23 квітня 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що як установлено судом позивач не погоджується із договором дарування, вважає, що майно має бути повернуто у його власність, а також врахував, що в провадженні суду перебуває справа за позовом Української юридичної іноземної колегії до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень, а тому суд вважав, що на даний час відсутні підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовував його тим, що 12 лютого 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т.В. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі якого останнім було проведено реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, ( групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1), за адресою: АДРЕСА_1. На даний час приміщення є спірним. Так, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом Укрінюрколегії до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування. За цим договором дарування Укрінюрколегія подарувала ОСОБА_9, батьку відповідача ОСОБА_3 спірне приміщення. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 помер і єдиним спадкоємцем став відповідач. Спадкова справа була відкрита у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якименко В.О. Якименко В.О. на підставі ст. 42 Закону України «Про нотаріат» зупинила вчиненні нотаріальної дії до вирішення справи судом і не видала свідоцтва на спадщину. Спірність приміщення полягає в тому, що у випадку задоволення позову Укрінюрколегії про визнання недійсним договору дарування, воно вибуває із складу спадщини після померлого ОСОБА_9 і повертається у власність позивача. З невідомої позивачу причини, спадкова справа передана від нотаріуса Якименко В.О. до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Т.В., який і видав оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Звертаючись до суду з клопотанням про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням суду у справі №761/7299/17, представник позивача посилався на те, що на даний час в провадженні суду є справа предметом позову якої є визнання недійсним договору дарування спірних нежитлових приміщень. У випадку, якщо судом буде задоволено позов та визнано недійсним договір дарування, спірне приміщення не можна буде вважати таким, що входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_9, і відповідне спірне свідоцтво про право на спадщину не відповідатиме вимогам закону. А тому в даній справі неможливо об'єктивно встановити факт належності до спадкової маси спірного приміщення, на яке було видано оспорюване свідоцтво про право на спадщину.

Пунктом 6 ч.1 ст. 251 ЦПК України передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час розгляду справи з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому її розгляду, і, передбачити усунення яких неможливо.

Єдиною підставою для зупинення провадження у справі до вирішення іншої судової справи є неможливість її розгляду без встановлення певних обставин в іншому провадженні.

В даному випадку, судом зупинено провадження до розгляду цивільної справи за позовом Укрінюрколегії до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування спірних нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим, оскільки розгляд цієї справи безпосередньо залежить від вирішення справи, що перебуває в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва, в якій вирішується спір про визнання недійсним договору дарування нежитлових приміщеньза адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого у померлого ОСОБА_9 виникло право власності на ці приміщення, на які в подальшому відповідач ОСОБА_9 на підставі заповіту отримав свідоцтво про право власності на спірні нежитлові приміщення, яке оспорюється та є предметом спору у цій справі.

Оскільки від вирішення справи щодо визнання недійсним договору дарування спірних нежитлових приміщень залежить вирішення питання про дійсність свідоцтва про право на спадщину, доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що ухвала про зупинення провадження у справі винесена за результатами підготовчого засідання, що суперечить ст. 200 ЦПК України, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки ця стаття не містить заборони щодо винесення інших ухвал про процесуальні дії, зокрема щодо зупинення провадження у справі, на стадії підготовчого засідання. Крім того, ст. ст. 251, 252 ЦПК України, якими встановлено обов'язок та право суду зупинити провадження у справі, не передбачає конкретно визначену стадію розгляду справи (підготовче провадження та/або розгляд справи по суті) для вирішення питання про зупинення провадження.

Таким чином, апеляційний судом не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали в частині зупинення провадження у справі, а тому наявні підстави для залишення апеляційних скарг без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову, які вжиті ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 20 березня 2018 року, представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_15 посилався на те, що застосовані заходи забезпечення позову не спрямовані на поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, оскільки навіть задоволення позову в даній справі матиме наслідком лише поновлення реєстрації права власності на нежитлові приміщення за померлим ОСОБА_9 за яким було зареєстроване право власності до 12 лютого 2018 року та не буде поновленим право власності позивача на вказані приміщення. Також позивач не оспорює право власності відповідача на приміщення, а тому заявлених захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами. Крім того, майно на даний час вже не належить на праві власності відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно з ч. 7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Частиною 8 ст. 158 ЦПК України встановлено, якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ч.9 ст. 158 ЦПК України).

За змістом вказаної норми, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. У разі задоволення позову вжиті заходи продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи, тобто за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

З матеріалів справи вбачається, предметом даного спору є оскарження свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо спадкування нежитлового приміщення (групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1), загальною площею 213,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1

Отже, нежитлове приміщення (групи нежитлових приміщень АДРЕСА_1), загальною площею 213,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, на яке ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 20 березня 2018 року накладено арешт, є спірним і спір між сторонами не вирішено по суті.

Оскільки на даний час рішення у справі не ухвалено, розгляд справи по суті не закінчено, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала Шевченківського районного суду м.Києва від 20 березня 2018 року про забезпечення позову постановлена з порушенням норм процесуального права, які регулюють підстави, умови та порядок забезпечення позову, позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду у даній справі, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

В разі незгоди з судовим рішенням суду першої інстанції учасники справи мають право на апеляційне оскарження.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Шевченківського районного суду м.Києва від 20 березня 2018 року про забезпечення позову у передбаченому законом порядку учасниками справи не оскаржувалась.

Предметом апеляційного розгляду у даній справі є ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року в частині відмови у скасуванні заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про те що, відмовляючи у скасуванні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував доводів відповідача та наданого відповідачем доказу про те, що спірні нежитлові приміщення не належать відповідачу, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки стосуються вирішення спору по суті та доведеності чи безпідставності позовних вимог і не можуть бути досліджені судом при вирішенні питання про скасування заходів забезпечення позову.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що в ухвалі про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову суд не спростував доводів щодо невідповідності ухвали про забезпечення позову вимогам ст. 149, 150 ЦПК України, оскільки ухвала Шевченківського районного суду м.Києва від 23 квітня 2018 року постановлена з дотриманням вимог, передбачених ст. 158 ЦПК України. Крім того, враховуючи те, що ухвала про забезпечення позову стороною відповідача не оскаржувалась.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що при постановленні ухвали судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, доводи, які викладені в апеляційних скаргах не можуть бути підставною для скасування постановленої ухвали, а тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м Києва від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_15, як представника відповідача ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_5, як представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Тетяни Володимирівни - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 23 квітня 2018 року в частині зупинення провадження у справі та відмови у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 22 червня 2018 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус