Постанова № 74869334, 20.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року м. Київ

Справа №761/37648/17-ц

Резолютивна частина постанови оголошена 20 червня 2018 року

Повний текст постанови складено 21 червня 2018 року

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Павлишина П.О.

позивач ОСОБА_2

відповідачі ОСОБА_3

Головне територіальне управління юстиції у м. Києві

треті особи Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

ОСОБА_4

Справа №761/37648/17-ц № апеляційногопровадження:22-ц-796/4341/2018 Головуючий у суді першої інстанції:Юзькова О.Л. Малинников О.Ф.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7, який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову постановленої 14 лютого 2018 року суддею Юзьковою О.Л. в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва, повний текст ухвали виготовлено 14 лютого 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», ОСОБА_4 про захист права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», ОСОБА_4 про захист права власності.

20 жовтня 2017 року ОСОБА_2 подав клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 у частині, що стосується частини горища будинку АДРЕСА_3 площею 209 м. кв., заборони ОСОБА_3 або іншим уповноваженим особам проводити будь-які будівельні роботи у квартирі АДРЕСА_1 у частині, що стосується частини горища будинку АДРЕСА_3 площею 209 м. кв., зобов'язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали прибрати усі будівельні матеріали з горища будинку з метою недопущення навантаження на несучі конструкції будинку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва 14 лютого 2018 року, відмовлено в заяві позивача про забезпечення позову.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду, представником ОСОБА_2- ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 у частині, що стосується частини горища будинку АДРЕСА_3 площею 209 м. кв., заборонити ОСОБА_3 або іншим уповноваженим особам проводити будь-які будівельні роботи у квартирі АДРЕСА_1 у частині, що стосується частини горища будинку АДРЕСА_3 площею 209 м. кв., зобов'язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали прибрати усі будівельні матеріали з горища будинку з метою недопущення навантаження на несучі конструкції будинку та направитисправу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушення судом норм процесуального права і підлягає скасуванню як незаконна.

Зокрема зазначає про те, що заява про забезпечення позову було розглянуто судом із порушенням як строку, визначеного ст. 153 ЦПК України (у редакції з 15.12.2017), так і ст. 153 ЦПК України в редакції на момент отримання заяви про забезпечення позову та заяви про усунення недоліків.

Крім того, застосовуючи під час постановлення ухвали редакцію ЦПК України на момент винесення оскаржуваної ухвали, безпідставно посилається на постанову Пленуму ВСУ від 22.12.2006 № 9, яка не враховує зміни в законодавстві.

Вважає, що суд взагалі не дослідив докази, додані до заяви про забезпечення позову, а також докази, додані до позову, крім копії договору дарування від 27 серпня 2015 року.

Вказує про те, що, предметом позову є оспорювання вибуття з права власності позивача горища будинку, де він є власником житлового приміщення та подальше її (частини горища) відчуження відповідачу ОСОБА_3. Саме це є предметом доказування під час судового розгляду.

Суд безпідставно застосував на стадії розгляду заяви про забезпечення позову до позивача обов'язок доказування, що квартира АДРЕСА_1 складається в тому числі із допоміжного приміщення, а саме горища. Ці обставини є предметом виключно судового розгляду.

Зазначає, що суд проігнорував фотокопію декларації про початок виконання будівельних робіт, проігноровано руйнування будинку внаслідок будівельних робіт у квартирі АДРЕСА_1, а також не було звернено увагу, що будинок має статус пам'ятника архітектури.

Зважаючи на те, що судом розгляд заяви про забезпечення позову проводилось за правилами, що вступили в дію з 15.12.2017 року, суд безпідставно вказав на обов'язок позивача надавати судові будь-які докази, оскільки це не передбачено ст. 151 ЦПК України (у редакції з 15.12.2017р.)

Крім того, суд розглядаючи заяву про забезпечення доказів, встановивши неподання позивачем доказів, не викликав позивача для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, чим порушив вимоги ч.ч.3,4 ст. 153 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 та третя особа ОСОБА_4, підтримали доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів того, що квартира АДРЕСА_2 складається в тому числі із допоміжного приміщення, а саме горища. Також, судом не отримано, відомостей про те, що відповідачкою ОСОБА_3 або іншими уповноваженими особами, проводяться будь-які будівельні роботи. Крім того відсутні і докази наявності будівельних матеріалів в допоміжних приміщеннях в зазначену будинку, а тому відсутні підстави для забезпечення позову обраним позивачем шляхом.

Апеляційний суд в складі колегії суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що квартира АДРЕСА_3 складається в тому числі із допоміжного приміщення, а саме горища, не надано відомостей про те, що відповідачкою ОСОБА_3 або іншими уповноваженими особами, проводяться будь-які будівельні роботи, а також відсутні і докази наявності будівельних матеріалів в допоміжних приміщеннях в зазначену будинку, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що заява про забезпечення позову було розглянуто судом із порушенням як строку, визначеного ст. 153 ЦПК України (у редакції з 15.12.2017), так і ст. 153 ЦПК України в редакції на момент отримання заяви про забезпечення позову, то колегія суддів цій частині вважає зазначити наступне.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз'яснено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК ( 1618-15 ), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а тому доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Крім того, не можуть бути прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що під час постановлення ухвали суд першої інстанції застосовуючи нову редакцію ЦПК України на момент винесення оскаржуваної ухвали, безпідставно посилається на постанову Пленуму ВСУ від 22.12.2006 № 9, яка не враховує зміни в законодавстві, оскільки вказана постанова на даний час не скасована і є чинною.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і на законність постановленої ухвали не впливають, оскільки порушення норм процесуального права, на які посилається апелянт в своїй апеляційній скарзі , не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, оскільки такі порушення не призвели до неправильного вирішення справи (абз. 2 ч.2 ст. 376 ЦПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміні не вбачається, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7, який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І.Шкоріна