Ухвала суду № 74869330, 20.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Усатова І.А.

№22-ц/796/4317/2018 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №760/1651/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

судді-доповідача Українець Л.Д.

суддів Шебуєвої В.А.,

ОніщукаМ.І.,

за участю секретаря Федорчук Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В. про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Київської міської радипро визнання права власності на майно впорядку спадкування за законом.

У мотивування вимог посилався на те, що він єдиний спадкоємець своєї матері, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_6. Все своє життя був зареєстрований та фактично проживав з матір'ю в будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Після смерті матері відкрилась спадщина, у зв'язку з чим він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.11.2015 року.

Враховуючи наведене та з усіма уточненнями, просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 75, 3 кв. м, а житловою площею 44, 5 кв. м, що складається з коридору 1-1 площею 12,4 кв. м, санвузла 1-2 площею 9,5 кв. м, житлової кімнати 1-3 площею 22,4 кв.м, житлової кімнати 1-4 площею 8,9 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 13,2 кв. м, кухні 1-6 площею 8,9 кв. м із господарськими будівлями: сараєм В площею основи ( забудови ) 40,0 кв. м, сараєм Гплощею основи ( забудови ) 16,2 кв. м та вбиральнею Б площею основи( забудови ) 1,2 кв. м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок загальною площею 75, 3 кв. м, а житловою площею 44, 5 кв. м, що складається з коридору 1-1 площею 12,4 кв. м, санвузла 1-2 площею 9,5 кв. м, житлової кімнати 1-3 площею 22,4 кв.м, житлової кімнати 1-4 площею 8,9 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 13,2 кв. м, кухні 1-6 площею 8,9 кв. м із господарськими будівлями: сараєм В площею основи ( забудови ) 40,0 кв. м, сараєм Гплощею основи ( забудови ) 16,2 кв. м та вбиральнею Б площею основи( забудови ) 1,2 кв. м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 3200, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі в справі, подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд вирішив питання про її права та інтереси, не залучивши її до участі у справі.

Зазначає, що після смерті ОСОБА_7, вона прийняла спадщину, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, який належав померлій на підставі Свідоцтва про право власності від 12.01.2007 року, зареєстрованого в БТІ 07.02.2007 року.

Судом безпідставно визнано за позивачем право власності на сарай &quly;В&ques; площею основи (забудови) 40,0 кв. м та сарай &q?сн;Г&quза; площею основи (забудови) 16,2 кв. м, оскільки вони завжди були приналежні до садиби №9 (раніше 7-а), що підтверджується технічним паспортом Київського міського бюро технічної інвентаризації від 04.08.2006 року, архівною довідкою№06-04/1105 від 09.10.2017 року.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом міста Києва.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_4 посилався на те, що після смерті матері ОСОБА_6 відкрилась спадщина, у зв'язку з чим він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.11.2015року.

Як встановлено рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві серія НОМЕР_1 від 24.04.2016 та свідоцтвом про народження ОСОБА_4, виданого Жулянською сільрадою Києво-Святошинського району Київської області серія НОМЕР_2 від 24.08.1968 (а.с. 9, 10).

Згідно довідки №3821 від 16.10.2015 року, виданої ЖЕД №901 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» та будинкової книги померла ОСОБА_6, проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1 27.07.1955 по день смерті, а зареєстрованою за вищевказаною адресою була з 08.02.1978 по день смерті (а.с. 14,75-80).

Позивач за зазначеною адресоюзареєстрований з 23.02.1989 року та фактично проживав з матір'ю, що підтверджується копією паспорту серії СО номер НОМЕР_3, виданого Залізничним РУ ГУ МВС України 14.06.2001 року та довідкою Форми-3 №3820 від 16.10.2015 року, виданої ЖЕД №901 Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» (а.с. 7,13).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, у зв'язку з чим позивач звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і заведення спадкової справи, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.11.2015 року, оскільки відсутній оригінал правовстановлюючого документу на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, а також відсутня реєстрація права власності (а.с. 15).

Згідно інформаційної довідки БТІ м. Києва №2082 від 27.10.2015 право власності на вказаний житловий будинок не зареєстровано (а.с. 16).

Архівною довідкою № 06-04/1422 від 27.11.2015рокута «Планомстроения по АДРЕСА_1» підтверджено, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 (а.с.18,19-21)

Згідно технічного паспорту зазначеного будинку від 18.04.2016, всі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 побудовані з 1984 по 1991 рік (а.с. 54).

За технічним паспортом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 75, 3 кв. м, а житловою площею 44, 5 кв. м, складається з коридору 1-1 площею 12,4 кв. м, санвузла 1-2 площею 9,5 кв. м, житлової кімнати 1-3 площею 22,4 кв.м, житлової кімнати 1-4 площею 8,9 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 13,2 кв. м, кухні 1-6 площею 8,9 кв. м із господарськими будівлями: сараєм В площею основи ( забудови ) 40,0 кв. м, сараєм Г площею основи ( забудови ) 16,2 кв. м та вбиральнею Б площею основи( забудови ) 1,2 кв. м. (а.с. 52-55)

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим законом, визнаються державою.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва (втратила чинність), якою не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 5 серпня 1992 року.

У листі Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів» визначено, що документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних жилих будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації .

Враховуючи те, що в технічному паспорті на спірний будинок «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» у графі «рік побудови» зазначено « 1984-1991 р.р.», тобто, спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами побудовано до 05 серпня 1992 року, померла ОСОБА_6набула за життя право власності, яке переходить у порядку спадкування, відповідно до вимог ст.ст. 1216, 1218 ЦК України.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі в справі, вважаючи, що судом вирішено питання про її права, свободи, інтереси, подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі посилається на те, що після смерті ОСОБА_7, вона прийняла спадщину, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, який належав померлій на підставі Свідоцтва про право власності від 12.01.2007 року, зареєстрованого в БТІ 07.02.2007 року.

Зазначає, що судом безпідставно визнано за позивачем право власності на сарай В площею основи (забудови) 40,0 кв. м та сарай Г площею основи (забудови) 16,2 кв. м, оскільки вони завжди були приналежні до садиби №9 (раніше 7-а), що підтверджується технічним паспортом Київського міського бюро технічної інвентаризації від 04.08.2006 року, архівною довідкою №06-04/1105 від 09.10.2017 року.

Також звертає увагу на те, що до домоволодіння ОСОБА_7 в різні проміжки часу відноситься сарай та погріб, водночас за домоволодінням Кириленка господарські будівлі та споруди відсутні взагалі.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Згідно ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

На стадії апеляційного провадження, особа, яка не брала участі справі, та яка вважає, що ухваленим рішенням порушено її права та обов'язки суд апеляційної інстанції встановлює, чи дійсно мало місце порушення таких прав та обов'язків, виходячи з ухваленого рішення.

Як убачається з доданих до апеляційної скарги матеріалів, ОСОБА_7 належав на праві власності жилий будинок №9, площею 70,4 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 22 січня 2007 року. (а.с.135)

01 вересня 2015 року ОСОБА_3, як спадкоємець ОСОБА_7 за заповітом, отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме на спадщину, яка складається з житлового будинку АДРЕСА_1. (а.с.137)

Таким чином, ОСОБА_3 успадкувала лише будинок АДРЕСА_1, господарські будівлі та земельна ділянка не були успадковані і зазначені в правовстановлюючому документі.

На підтвердження своїх доводів щодо успадкування нею спірних будов, ОСОБА_3 додала до апеляційної скарги Архівну довідку №06-04/1105 від 09.10.2017 року в якій зазначено, що в документах архівного фонду «Жулянська сільська рада» зберігаються погосподарські книги.

У книзі за 1986-1989 року є особовий рахунок №539 ОСОБА_7, яка проживає на АДРЕСА_1, у графі всього землі зазначено: станом на 1986-1988 рр. - 0,26 га, станом на 1989 р. - 0,17 га, у графі житловий будинок: зазначено - 1960 рік забудови, у графі інші побудови зазначено: сарай - 1960 року забудови та погріб - 1960 року забудови (підстава: фонд 36, оп.3, спр.67, арк. 12,13). (а.с.162).

Зі змісту цієї довідки випливає, що станом на 1989 рік розмір земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_7 зменшився з 0,26 га до 0,17 га.

ОСОБА_3 не надала жодного доказу, який свідчив би про те, що ОСОБА_7 були визначені межі земельної ділянки площею 0,17 га, які були в її користуванні і саме на цій земельній ділянці побудовані спірні будівлі.

Як зазначено вище, ОСОБА_7 отримала Свідоцтво на право власності лише на житловий будинок АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 в порядку спадкування отримала також виключно житловий будинком АДРЕСА_1 без зазначення спірних господарських будівель.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 підтвердила, що відсутні будь-які дані, які б свідчили, що до складу домоволодіння ОСОБА_7 на час відкриття спадщини входили зазначені сараї та, що вони побудовані на земельній ділянці, яка перебувала в користуванні ОСОБА_7 з огляду на те, що зазначені приміщення не значаться в реєстраційних документах ОСОБА_7

Зазначила також, що відсутній акт визначення меж земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_7, що могло б свідчити, що спірні сараї знаходяться на земельній ділянці, яка перебувала в користуванні ОСОБА_7

Земельним кодексом України передбачено, що земля може належати фізичній особі на праві власності або на підставі договору оренди (статті 81,93 ЗК України).

ОСОБА_3 також підтвердила, що після отримання спадщини, вона також не порушувала питання щодо укладення договору оренди, чи приватизації земельної ділянки, не вирішувала питання про визначення її меж на місцевості.

Ці обставини підтверджуються листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2018 року за вих. №057029-057/М-1263-2498 в якому зазначено, що Київська міська рада рішення про передачу у власність чи користування (оренду) земельних ділянок на АДРЕСА_1 у Солом'янському районі міста Києва не приймала. У міському земельному кадастрі інформація щодо державної реєстрації вказаних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на них відсутня.

Таким чином, померла ОСОБА_7 за життя не приватизувала надану їй у користування земельну ділянку, відповідно ОСОБА_3 її не успадкувала.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції пояснила, що ОСОБА_3 не перебувала в родинних відносинах з ОСОБА_7 Спадщину отримала за заповітом, складеним ОСОБА_7 за три дні до її смерті, тому їй не відомо хто та коли будував ці сараї і чиєю власністю вони є.

Спадкодавець ОСОБА_7 та мати ОСОБА_4 були рідними сестрами, їх земельні ділянки суміжні. У 1994 року вони підписали Акт узгодження меж за яким сараї знаходяться за межами земельної ділянки, що знаходилась в користуванні ОСОБА_7 На підтвердження цього надала копію акта.

ОСОБА_3 підтвердила, що даний факт має місце.

На підтвердження своїх доводів представник ОСОБА_4 надала завірену Схему меж земельних ділянок згідно даних міського земельного кадастру та архівних матеріалів Департаменту містобудування та архітектури земельної ділянки на АДРЕСА_1. Пояснила, що схема складена на підставі Акта інвентаризації земель.

З огляду на відсутність документів, що підтвердили б право власності/користування (оренди) земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, та відсутність рішення про встановлення меж земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку про те, що апелянтом не надано доказів того, що спірні господарські будівлі побудовані саме на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

Виготовлений на замовлення власника будинку в 2006 році технічний паспорт, не є правовстановлючим документом на будинок і цим документом не визначається право користування земельною ділянкою і не визначаються межі земельної ділянки.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження свого права власності на спірні будівлі та не надала доказів, що спірні будівлі побудовані на земельній ділянці, яка перебуває в її користуванні на правовій підставі.

Отже, ОСОБА_3 не довела, що спірні господарські будівлі відносяться до будинку АДРЕСА_1, належали ОСОБА_7 на праві власності та перейшли їй у спадок.

Крім того, ОСОБА_3 не доведено, що господарські будівлі розташовані саме на земельній ділянці, яка була надана в користування чи власність ОСОБА_7 та закріплена за адресою АДРЕСА_1 з огляду на таке.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що доказів вирішення питання про права та обов'язки або інтерес и апелянта суду не надано та оскаржуваним рішенням суду не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_3, яка є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки судом визнано право власності в порядку спадкування за ОСОБА_4 на будинок та господарські будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно частини 3 ст. 362 ЦПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у разі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов'язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи наведене, провадження за апеляційною скаргою належить закрити на підставі ч. 3 ст. 362 ЦПК України.

Керуючись статтею 362 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Закрити апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Л.В. про визнання права власності порядку спадкування за законом.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 червня 2018 року.

Суддя-доповідач Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

В.А. Шебуєва