Постанова № 74869325, 19.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження

№ 22-ц/796/4862/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року місто Київ

справа № 756/11406/17

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної служби зайнятості (Центральний апарат) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання здійснити виплату всіх сум належних при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до відповідача, в якому просила:

скасування наказ Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 24.07.2017 року №216-к про її звільнення;

поновити її на посаді начальника Управління фінансового забезпечення з 24.07.2017 року;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.07.2017 року;

зобов'язати відповідача здійснити їй виплату всіх належних сум при звільненні, виходячи з посадового окладу у розмірі 9000 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона відповідно до наказу Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 24.07.2017 року №216-к була звільнена з посади начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України.

Вказувала, що 06.03.2017 року її було попереджено про наступне вивільнення з посади начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення у зв'язку з її виведенням (скороченням) та повідомлено про її наступне звільнення через два місяці у разі відмови від запропонованої посади на підставі п.6 ст.36 КЗпП України.

Зазначала, що їй було запропоновано посади, які не відповідають її високому кваліфікаційному рівню, у зв'язку з чим вона змушена була відмовитись від таких пропозицій, оскільки вказані посади були запропоновані буз врахування вимог ст.42 КЗпП України.

Посилалася на те, що її вивільнення з посади начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення відбулось з порушенням вимог ч.3 ст.184 КЗпП України, оскільки вона має дитину до трьох років.

Вказувала, що 06.05.2017 року сплив двохмісячний термін з моменту попередження її про наступне вивільнення, при цьому з 28.04.2017 року по 16.07.2017 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Позивач вважає, що 17.07.2017 року, з моменту її фактичного доступу до роботи, керівництво Державної служби зайнятості (Центральний апарат) повинно було одразу припинити з нею трудовий договір на підставі п.6 ст.36 КЗпП України, чого зроблено не було.

Зазначала, що відповідач створив їй нестерпні умови праці, а тому вона змушена була під тиском керівництва написати 24.07.2017 року заяву про звільнення з посади за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Посилалася на те, що вказана заява не відповідача її реальному волевиявленню, а тому вважає наказ Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 24.07.2017 року №216-к про її звільнення недійсним.

Вказувала, що з 24.07.2017 року вона перебувала у вимушеному прогулі, а відтак згідно ст.235 КЗпП України позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зазначала, що з 31.03.2017 року набрав чинності наказ Мінсоцполітики України від 22.03.2017 року №447 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.03.2017 року за №407/30275, згідно якого для працівників державної служби зайнятості були встановлені нові посадові оклади на рівні 9000 грн.

Вказувала, що в порушення вимог законодавства в сфері оплати праці, відповідач здійснював їй виплату заробітної плати, виходячи з розміру окладу 3589 грн., а тому вважає такі дії відповідача незаконними та дискримінаційними.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06.03.2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, щовисновок суду першої інстанції про відсутність доказів примусу її до звільнення є невірним, а висновок про те, що звільнення відбулось за взаємною згодою є хибним, оскільки подання нею заяви про звільнення за угодою сторін від 24.07.2017 року було здійснене під впливом тяжких обставин, які їй створив відповідач, а тому є вимушеним, таким, що не відповідало її внутрішній волі, а також є вкрай невигідним для неї, а тому вважає, що така заява має бути визнана недійсною.

Зазначала, що відповідач не мав права її звільняти з посади, оскільки вона має дитину до трьох років.

Посилалася на те, що відповідачем було грубо порушено процедуру звільнення працівників, оскільки поєднання в наказі від 06.03.2017 року №18 скорочення штату та істотної зміни умов праці вже є порушенням вимог ч.3 ст.32 КЗпП України, якою передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Вказувала, що штатний розпис за 2016 рік та штатний розпис за 2017 рік свідчать про зменшення кількості штатних одиниць, а також про ліквідацію певних посад, що однозначно вказує на наявність скорочення штату, а, отже, відповідач мав застосувати норми законодавства, яке регламентує порядок вивільнення працівників: ст.ст.42, 42-1, 44, п.1 ст.40 КЗпП України як підстави звільнення. Відповідно, попередження про її звільнення на підставі п.6 ст.36 КЗпП України через відмову від продовження роботи у зв'язку із зміною істот них умов праці є незаконним.

Зазначала, що суд не врахував, що відповідач навмисно незаконно застосував процедуру «істотна зміна умов праці» (а не процедуру «вивільнення працівників», як це має бути при скороченні штату) аби уникнути застосування вимог ст.42 КЗпП України.

Посилалася на те, що введення відповідачем в дію нового штатного розпису відбулось в день попередження всіх працівників про наступні зміни умов праці - 06.03.2017 року, тобто відповідач не дочекався закінчення двомісячного строку попередження працівників про зміни в організації праці і фактично створив ситуацію, коли діяли два штатних розписи старий і новий, що не передбачено чинним законодавством.

Вказувала, що конкурс на зайняття вакантної посади начальника Управління фінансового забезпечення та відділу бухгалтерського обліку не відбувався, а тому висновок суду про проведення такого конкурсу не відповідає фактичним обставинам справи, а отже суд не з'ясував належним чином всіх обставин справи.

Зазначала, що суд при ухваленні рішення невірно застосував норми діючого законодавства, а також зміст положення абз.4 п.2 ч.3.2.1.2 Колективного договору.

Вказувала, що судом норми законодавства, що регламентують умови оплати праці працівників державної служби зайнятості були невірно застосовані, а тому позовні вимоги безпідставно залишені без задоволення.

Посилалася на те, що судом першої інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України.

Відповідач Державна служба зайнятості (Центральний апарат) у відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 зазначав, що апеляційна скарга є необґрунтована, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Посилався на те, що суд першої інстанції аргументовано дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її волевиявлення на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення не було вільним. Вказував, що висновок суду першої інстанції про проведення відповідачем конкурсу на зайняття керівних посад у новоутворених структурних підрозділах є мотивованим та законним. Посилався на те, що позивач вказує на застосування до неї з боку відповідача тиску з метою примушування до звільнення за угодою сторін, створення нестерпних умов праці, однак Державна служба зайнятості вважає це твердження безпідставним та неправдивим, оскільки жодного тиску або примусу позивача до звільнення відповідач не здійснював. Зазначав, що звільнення ОСОБА_2 відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства, без жодного тиску чи примусу до звільнення, тому підстав для поновлення її на роботі, а отже і оплати вимушеного прогулу, немає.

У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 29.06.2016 року №205-к ОСОБА_2 була призначена на посаду начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера з 30.06.2016 року з посадовим окладом 3589 грн. на місяць.

Наказом в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 06.03.2017 №18 «Про зміни в організації праці Державної служби зайнятості (Центральний апарат)» введено в дію з 06.03.2017 року нову структуру та штатний розпис Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на 2017 рік.

Згідно даного наказу начальника відділу по роботі з персоналом зобов'язано на підставі ст.49-2 КЗпП України попередити під особистий підпис, із зазначенням дати ознайомлення працівників, посади яких підлягають виведенню, про наступне вивільнення за два місяці у зв'язку із змінами в організації праці Державної служби зайнятості (Центральний апарат) та змінами істотних умов праці.

Вказаним наказом виведено Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Державної служби зайнятості (Центральний апарат) та створено окремі структурні підрозділи: Управління фінансового забезпечення та Відділу бухгалтерського обліку (т.1 а.с.13-20).

У зв'язку з виведенням посади начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера Державної служби зайнятості (Центральний апарат), яку займала ОСОБА_2, позивача 06.03.2017 року було попереджено про наступне вивільнення, про що свідчить її підпис в попередженні.

Згідно протоколу №2 засідання комісії з питань працевлаштування керівних працівників Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 06.03.2017 року на ній розглядалось питання працевлаштування керівних працівників Центрального апарату Служби.

Кандидатура позивача розглядалась комісією при вирішенні питання працевлаштування працівників на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку - головного бухгалтера, на посаду начальника Управління фінансового забезпечення, на посаду заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторисів, а також на посаду начальника відділу фінансових ресурсів Управління фінансового забезпечення.

За результатами проведеного обговорення, враховуючи досвід роботи, рівень професійної компетентності, продуктивність праці, характеристики, комісія вирішила рекомендувати керівнику на посаду начальника Відділу бухгалтерського обліку - головного бухгалтера - ОСОБА_4, на посаду начальника Управління фінансового забезпечення - ОСОБА_5, на посаду заступника начальника Управління фінансового забезпечення - начальника відділу економічного планування та кошторисів - Юшкову К. П., на посаду начальника відділу фінансових ресурсів Управління фінансового забезпечення - ОСОБА_6, на посаду заступника начальника відділу формування бюджету Управління прогнозування, бюджетування та статистики на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_7 (т.1 а.с.109-114).

На виконання вимог ст.49-2 КЗпП України відповідачем запропоновано ОСОБА_2 роботу на посаді заступника начальника відділу формування бюджету Управління прогнозування, бюджетування та статистики Державної служби зайнятості (Центральний апарат) (на період відпустки по вагітності та пологах основного працівника ОСОБА_7).

Позивач у попередженні про зміни в організації праці та зміни істотних умов праці повідомила відповідача про те, що відповідь щодо запропонованої їй роботи вона надасть у термін до 05.05.2017 року (т.1 а.с. 105).

27.04.2017 року позивач звернулася до відповідача з заявою про надання їй відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка була задоволена роботодавцем (т.1 а.с. 103).

17.07.2017 року ОСОБА_2 приступила до роботи у зв'язку з поданням заяви про переривання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 104).

Цього ж дня позивач відмовилась від запропонованої їй посади заступника начальника відділу формування бюджету Управління прогнозування, бюджетування та статистики Державної служби зайнятості (Центральний апарат) (т.1 а.с.105).

Відповідачем було запропоновано ОСОБА_2 іншу роботу на посадах: провідного економіста відділу фінансових ресурсів Управління фінансового забезпечення Державної служби зайнятості (Центральний апарат); провідного економіста відділу фінансових ресурсів Управління фінансового забезпечення Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_8; провідного аудитора Відділу внутрішнього аудиту Державної служби зайнятості (Центральний апарат); провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку Державної служби зайнятості (Центральний апарат); директора Славутицького міського центру зайнятості Київської області; заступника директора - начальника відділу інформаційної роботи Київського міського центру зайнятості (т.1 а.с. 106-108).

Проте ОСОБА_2 відмовилась від запропонованих їй роботодавцем посад, про що свідчить її підпис та на пропозиції роботи власноручно зазначила, що вона готова розглядати пропозиції роботи, не нижчі посади начальника Управління (т.1 а.с. 106).

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2017 року позивач звернулась до Державної служби зайнятості (Центральний апарат) з заявою, в якій просила припинити трудовий договір за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України 24.07.2017 року (т.1 а.с. 99).

Наказом в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центральний апарат) №216-к від 24.07.2017 року ОСОБА_2 була звільнена з роботи за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України (т.1 а.с. 100).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач створив їй нестерпні умови праці, а тому вона змушена була під тиском керівництва написати 24.07.2017 року заяву про звільнення з посади за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, яка не відповідала її внутрішній волі.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції, виходив з його необґрунтованості та недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено ст.36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника визначені в статтях 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу зазначені у ст.ст.40, 41, 43, 43-1 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - ст.45 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений за угодою сторін.

Припинення трудового договору за вказаною підставою, застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» надано роз'яснення, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення та видання наказу про звільнення позивача з займаної посади від 24.07.2017 року стала особиста заява ОСОБА_2 від 24.07.2017 року.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що подання нею заяви про звільнення за угодою сторін було здійснено під впливом тяжких обставин, було вимушеним та не відповідало її внутрішній волі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки волевиявлення позивача було висловлено у її заяві від 24.07.2017 року.

З заявою про відкликання поданої нею заяви про звільнення на підставі п.1 ст.36 КЗпП України ОСОБА_2 до відповідача не зверталася.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що подані нею заяви від 18.07.2017 року, 20.07.2017 року, 21.07.2017 року свідчать про те, що вона не мала намір подавати заяву про звільнення за угодою сторін та свідчать про небажання продовжувати роботу у відповідача через нестерпні умови, оскільки з вищевказаних заяв вбачається бажання позивача припинити трудові відносини з відповідачем, а прийняття рішення про звільнення за її заявами на підставі п.6 ст.36 КЗпП України є правом роботодавця, а не обов'язком.

Доводи позивача про порушення відповідачем вимог ст.ст.42, 42-1, 44, п.1 ст.40 та 184 КЗпП України при її звільненні та щодо порушення відповідачем процедури звільнення працівників, а саме вимог ч.3 ст.32 КЗпП України колегія суддів не бере до уваги, оскільки гарантії, передбачені вказаними законодавчими нормами, поширюються виключно на працівників, звільнених з ініціативи роботодавця, а звільнення ОСОБА_2 було проведено за угодою сторін, а відтак її доводи не мають правового значення для вирішення вказаної справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що поєднання в наказі від 06.03.2017 року №18 скорочення штату та істотної зміни умов праці є порушенням вимог ч.3 ст.32 КЗпП України, якою передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, колегія суддів відхиляє, оскільки вказаний наказ позивачем не оспорював ся та не стосується предмету доказування.

Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 23.06.2016 року №6-2748цс15 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки підстави звільнення позивача у даній справі є іншими, ніж ті, які були предметом розгляду у справі №6-2748цс15.

Посилання позивача в позовній заяві на те, що і після її звільнення відповідач не припинив порушення її прав, а саме розповсюдив її персональні дані, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не стосуються предмету спору.

Доводи апелянта про те, що дії відповідача, такі як: злам та примусове виселення її з кабінету, позбавлення робочого місця свідчать про створення нестерпних умов праці та є порушенням вимог ст.141 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких відкриття кабінету позивача відбулося у період перебування останньої на лікарняному у зв'язку з робочою необхідністю, що супроводжувалося відеофіксацією. Позивачу було надано інший кабінет, який був обладнаний всім необхідним для роботи.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування наказу Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 24.07.2017 року №216-к та поновлення позивача на посаді, оскільки між сторонами була наявна домовленість про припинення трудового договору за взаємною згодою на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.07.2017 року є похідними від поновлення на роботі, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що вони також задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні рішення невірно застосував норми діючого законодавства, а також зміст положення абз.4 п.2 ч.3.2.1.2 Колективного договору, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 була прийнята на роботу на посаду начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера Державної служби зайнятості (Центральний апарат) з посадовим окладом у сумі 3589,00 грн., що підтверджуцється наказом в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центральний апарат) від 29.06.2016 року №205-к.

З листа Міністерства соціальної політики України від 28.01.2015 року №984/0/14-15/13 вбачається, що Міністерством було розглянуло лист про надання роз'яснення щодо правомірності нарахування під час проведення заходів відповідно до статті 49-2 КЗпП України, заробітної плати за умовами оплати праці, визначеними наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 24.03.2006 року №86, до моменту переведення працівників на нові штатні посади та повідомило, що працівники, яких попереджено про наступне вивільнення, і посади яких відсутні у новому штатному розписі, продовжують працювати ще не менше двох місяців і отримують заробітну плату. Виплата заробітної плати у даному випадку здійснюється на підставі положень чинного трудового договору, дію якого не припинено, тобто трудовий договір продовжується (т.1 а.с. 118).

Згідно з абз.4 п.2 ч. 3.2.1.2. колективного договору Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на 2015-2017 роки у разі змін умов оплати праці до моменту переведення працівників на нові умови оплати праці, виплата заробітної плати здійснюється на підставі чинного трудового договору.

Зважаючи на те, що після 06.03.2017 року посади начальника Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - головного бухгалтера Державної служби зайнятості (Центральний апарат) у новому штатному розписі не було, виплата заробітної плати ОСОБА_2 правомірно здійснювалась на підставі положень чинного трудового договору, укладеного між сторонами, дія якого не припинена, а відтак правових підстав для здійснення позивачу виплати всіх належних сум при звільненні, виходячи з посадового окладу у розмірі 9000 грн., колегія суддів не вбачає.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: