Постанова № 74869238, 06.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Київ

Справа № 22-5018 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Войтенко Т.В.

Унікальний № 758/705/18 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Телятник І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою Фонду соціального страхування України на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року про заміну неналежного відповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на належного відповідача - Фонд соціального страхування України,

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu№ ;Про судоустрій і статус суддів&q?та; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ня;Голос України&q?ло; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII &quро;Прикінцеві та перехідні положення&q?ні; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q? 1;Про судоустрій і статус суддів&q?та; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?оз;Перехідні положення&q?і ; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Просила, з урахуванням уточнень та заяви про збільшення позовних вимог, визнати незаконним скорочення головного спеціаліста сектору публічних закупівель департаменту юридичної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1; визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 26.10.2017 р. №603 «Про зміни в організації виробництва і праці», у частині скорочення головного спеціаліста сектору публічних закупівель департаменту юридичної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_1; визнати незаконним та скасувати наказ директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 22.12.2017 р. №1021 «Про звільнення ОСОБА_1»; поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору публічних закупівель виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 29 грудня 2017 року; стягнути з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року по день ухвалення судового рішення, виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати 18 738,76 грн.; зобов'язати Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України обрахувати індексацію втрачених сум за період вимушеного прогулу та виплатити їх ОСОБА_1 відповідно до діючого законодавства; покласти на Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України витрати пов'язані з розглядом справи, в тому числі із забезпеченням доказів та судового збору.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 2011 року, який в подальшому був реорганізований шляхом злиття з Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Фонд соціального страхування України.

01.08.2017 р. її було призначено на посаду головного спеціаліста сектору публічних закупівель департаменту юридичної роботи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

27.10.2017 р. працівників департаменту було ознайомлено з наказом №603 «Про зміни в організації виробництва і праці» від 26.10.2017 р., в усній формі.

29.12.2017 р. позивача було звільнено із займаної посади на підставі наказу від 22.12.2017 р. №1021 у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач наполягала, що її звільнення відбулося з порушенням норм чинного законодавства без персонального письмового попередження про зміни, врахування переважного права на залишення на роботі та без пропозиції іншої роботи, незважаючи на наявні вакансії.

Вважала, що діями відповідача завдано шкоду її конституційному праву на працю, а порушення законодавства про оплату праці є підставою для стягнення індексації заробітної плати.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.02.2018 р. в справі за позовом ОСОБА_1 було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

26.02.2018 р. ОСОБА_1 було подано клопотання про розгляд справ з повідомленням сторін.

04.04.2018 р. в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про закриття провадження у справі, оскільки Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України не має статусу юридичної особи та не може бути відповідачем в даній справі, а сама справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.04.2018 р. в задоволенні клопотання представника Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України було відмовлено.

23.04.2018 р. позивачем було подано заяву про заміну неналежного відповідача - Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на належного - Фонд соціального страхування України.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24.04.2018 р. клопотання позивача про заміну неналежного відповідача у справі було задоволено та замінено неналежного відповідача - Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України на належного - Фонд соціального страхування України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Фондом соціального страхування України було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу скасувати, а провадження у справі закрити.

В обґрунтування апеляційних вимог, посилався на те, що позивачем не було заявлено клопотання про заміну сторони відповідача до першого судового засідання за правилами розгляду справ в порядку спрощеного провадження. Законних підстав у суду першої інстанції для оголошення перерви у справі для підготовки позивачем такого клопотання та його задоволення в подальшому, не було.

Прийняті до уваги судом першої інстанції твердження позивача щодо необізнаності з юридичним статусом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, враховуючи займану нею посаду та виконувану роботи, необґрунтовані, не заслуговували на увагу та суперечили матеріалам справи.

Суд першої інстанції, за переконанням апелянта, повинен був закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, а не задовольняти клопотання позивача.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив основні засади (принципи) цивільного судочинства, встановлені ч.3 ст.2, ст.ст. 11, 12 ЦПК України в частині дотримання принципу пропорційності та рівності щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків сторін.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що 17.01.2018 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.02.2018 р. в справі за позовом ОСОБА_1 було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.27)

Розгляд справи був призначений на 01.03.2018 р. на 09 годину 00 хвилин.

26.02.2018 р. ОСОБА_1 було подано збільшену та уточнену позовну заяву (а.с.35-46), клопотання про залучення третьої особи (а.с.108), виклик свідків (а.с.109-111) та розгляд справ з повідомленням сторін (а.с.114-115).

У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, справа 01.03.2018 р. була знята з розгляду.

Наступне судове засідання було призначено на 04.04.2018 р. 09 годину 00 хвилин (а.с.31)

В судовому засіданні 04.04.2018 р. представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України не має статусу юридичної особи (а.с.138-140)

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.04.2018 р. в задоволенні клопотання представника відповідача було відмовлено (а.с.145-146)

23.04.2018 р. ОСОБА_1 звернулась з клопотанням про заміну неналежного відповідача (а.с.166-171), посилаючись на власну необізнаність з відсутністю статусу юридичної особи у Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та неповідомлення представником відповідача про дану обставину в своїх запереченнях.

Задовольняючи клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, суд першої інстанції виходив з того, що наявна винятковість обставин щодо необізнаності позивача з правовим статусом відповідача, через використання останнім всіх можливих атрибутів саме юридичної особи. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий суд надмірним формалізмом, прийшов до висновку про достатність підстав для задоволення такого клопотання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач і відповідач (ст..48 ЦПК України)

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Безпосередньо позивач як основний ініціатор звернення до суду наділений правом визначати тих чи інших учасників справи - відповідачів, тобто осіб до яких спрямовані викладені ним в позові вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави стверджувати, що лише позивач наділений безпосереднім правом на визначення конкретного відповідача до якого направлені його вимоги, і в разі звернення не до тієї особи суд вимушений відмовити в позові саме з підстав неналежності.

В той же час в разі пропуску позивачем визначеного строку для звернення з таким клопотанням ч. 3 ст. 51 ЦПК України, суд наділений правом здійснити таку заміну. В разі спроможності позивача довести власне незнання підстав такої заміни до подання позову.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 цієї статті)

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (Perez de Rada Cavanilles v. Spain (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії), § 49; Miragall Escolano v. Spain (Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії), § 38; Societe anonyme Sotiris and Nikos Koutras ATTEE v. Greece (Societe anonyme Sotiris and Nikos Koutras ATTEE проти Греції), § 20; Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 50; RTBF v. Belgium (RTBF проти Бельгії), §§ 71, 72, 74).

Доводи апелянта щодо обов'язку позивача, враховуючи займану нею посаду, чітко усвідомлювати факт відсутності статусу юридичної особи у Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, вважаються колегією суддів необґрунтованими, з огляду на неможливість їх прийняття як належних і допустимих доказів певних обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості проведення заміни неналежного відповідача, саме на цій стадії судового процесу виходячи з обставин справи та її матеріалів.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо закриття провадження у справі, з підстав того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позов було заявлено до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Проте поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Перелік підстав для закриття провадження визначений у ст.255 ЦПК України є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та на чому наголошує сам апелянт, клопотання про закриття провадження у справі було заявлено представником відповідача в судовому засіданні 04.04.2018 р. (а.с.138-140)

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04.04.2018 р. клопотання про закриття провадження було залишено без задоволення (а.с.145-146)

На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції ухвала від 04.04.2018 р. в апеляційному порядку не оскаржувалась, що свідчить про фактичну згоду представника відповідача з таким процесуальним рішенням суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини в справі PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно розглянув справу.

Враховуючи викладене, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року є обґрунтованою та такою, що ухвалена з дотриманням норм законодавства.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 18 червня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль