Рішення № 74868845, 21.06.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.06.2018 р. справа №820/3746/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про1) визнання протиправним та скасування рішення від 02.05.2018 р. №311/К-14 Ізюмського ОУПФУ Харківської області "Про відмову в перерахунку пенсії"; 2) зобов'язання Ізюмського ОУПФУ Харківської області провести з 01.10.2017 р. перерахунок та виплату державної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", -

встановив:

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що заявник має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та отримує пенсію померлого учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і тому має право на призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня відповідного року. З метою реалізації цього наміру подав до райУПФУ відповідне письмове звернення від 19.04.2018р. Однак, відповідне письмове звернення про призначення пенсії у порядку ч.3 ст.59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" було протиправно залишено терорганом ПФУ без задоволення.

Відповідач, Ізюмське ОУПФУ Харківської області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за заявою громадянина про призначення пенсії у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вірно прийнято рішення про відмову, адже громадянин брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової військової служби.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що фізична особа – громадянин письмово звернувся до владного суб’єкта з питання перерахунку пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня відповідного року у порядку ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Листом від 02.05.2018р. №311/К-14 терорган ПФУ повідомив заявника про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії.

Перевіряючи відповідність закону вчиненої владним суб’єктом у спірних правовідносинах управлінської дії, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок дій територіальних органів ПФУ при розгляді та вирішенні заяв фізичних осіб – громадян з приводу призначення пенсії визначений ст.82 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та конкретизований нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1; далі за текстом – Порядок №22-1), у силу яких рішення у формі протоколу за матеріалами звернення має бути прийнято УПФУ протягом 10 днів з дня надходження заяви за формою згідно з Порядком №22-1.

Як з’ясовано судом, у спірних правовідносинах громадянин до райУПФУ з заявою за формою згідно з Порядком №22-1 не звертався.

Витребувана судом і приєднана до справи заява позивача від 19.04.2018 р. складена у довільній формі.

Суд зауважує, що обов’язок реалізації райУПФУ владної управлінської функції з приводу перерахунку розміру вже призначеної пенсії або призначення нового виду пенсії відповідно до ст. 82 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникає виключно у разі подання заявником належного за формою документа, передбаченого Порядком №22-1.

Подання ж іншого за формою та змістом письмового документа з приводу перерахунку (а не призначення чи переведення) раніше призначеної пенсії не зобов’язує владний суб’єкт прийняти письмове рішення у формі протоколу стосовно призначення нової пенсії.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що за заявою довільної форми від 19.04.2018 р. райУПФУ цілком правомірно було надано письмову відповідь листом від 02.05.2018 р. №311/К-14 у порядку Закону України «Про звернення громадян».

Окрім того, вирішуючи спір за цією вимогою суд зважає на правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 р. по адміністративному провадженню №К/9901/6458/18 (справа Кременецького районного суду Тернопільської області №601/198/16) та у силу якого підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Оскільки позивач у спірних правовідносинах звертався до райУПФУ з заявою довільної форми та змісту, замість звернення з заявою по формі згідно з Порядком №22-1, то таке звернення не тягне наслідків у вигляді вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України, позаяк за письмовим зверненням громадянина надав письмову відповідь, що узгоджується з положеннями Закону України «Про звернення громадян».

З приводу поширення на спірні правовідносини ст.59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" суд бере до уваги обставини звернення до Верховного Суду у порядку ст. 290 КАС України з поданням по справі №820/1148/18 з приводу застосування ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При винесені ухвали від 08.05.2018 р. по справі №820/1148/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/33/18) Верховний Суд дійшов висновку, що ч. 3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям: 1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або 2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або 3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї. Таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.

Додатково до викладеного окружний адміністративний суд проаналізувавши положення Закону СРСР «О всеобщей воинской обязанности», норми якої діяли на території УРСР під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, доходить до висновку, що участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році брали 3 категорії осіб, які як за нормами Закону СРСР «О всеобщей воинской обязанности», так і за нормами ст. 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та нормами Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» підпадають під визначення військовослужбовця, а саме: 1) професійні військовослужбовці; 2) військовозобов’язані під час участі у військових зборах, у тому числі і спеціальних; 3) військовослужбовці дійсної строкової служби.

Правило призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат як мінімальна соціальна гарантія ст. 57 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у первісній редакції було запроваджено законодавцем саме для військовослужбовців дійсної строкової служби за призовом, позаяк з огляду на вік, тривалість страхового стажу, розмір оплати праці, особи цієї категорії (на відміну від перелічених вище інших категорій військовослужбовців) об’єктивно не мали змоги претендувати на призначення соціальних виплат у фінансово розумному розмірі.

Існуючі на той час правила соціального забезпечення професійних військовослужбовців та військовозобов’язаних, котрі постраждали внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбачали призначення виплат, що суттєво перевищували розмір 5 мінімальних заробітних плат.

Лише поступова зміна правил соціального забезпечення цих осіб та суттєве підвищення рівня мінімальної заробітної плати викликало у цих осіб фінансовий інтерес до призначення пенсії у порядку ч.3 ст.59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Проте, суд не знаходить підстав для поширення на інші категорії військовослужбовців того правила, котре було запроваджено законодавцем для військовослужбовців дійсної строкової служби, адже це суперечить призначенню норми закону.

Підсумовуючи викладене вище, суд схиляється до висновку про відсутність факту існування порушеного суб’єктивного права особи чи ущемленого інтересу у публічно-правових відносинах, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог.

Оскільки позивачем по справі заявлена вимога про перерахунок пенсії у розміру 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня відповідного року заявою від 19.04.2018 р., то обставини перебігу подій у попередніх зносинах між позивачем та органом ПФУ юридичного значення для вирішення даного спору не мають.

У судовому засіданні позивачем зазначено, що обставини попередніх (минулих) подій викладені інформативно з метою доведення до відома суду цілісної картини тривалої суперечки у пенсійному забезпеченні.

Відтак, обставини, що мали місце до 19.04.2018 р. як дати звернення позивача із письмовою заявою до райУПФУ, судом не досліджуються та не оцінюються.

При цьому, суд зважає, на аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «ОСОБА_2 проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_3 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), який засвідчує, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У судовому засіданні з особистих пояснень позивача судом достеменно встановлено, що предметом оскарження є події розгляду владним суб’єктом письмового звернення від 19.04.2018 року з приводу перерахунку пенсії у порядку ст. 57 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Всі обставини, котрі хронологічно передували цій події, викладені позивачем інформативно з метою висвітлення повної картини розвитку довго триваючого конфлікту стосовно належного соціального забезпечення.

Оскільки з наявних у справі документів судом не знайдено підстав для висновку про існування фактів неотримання позивачем виплат за пенсією з вини органу ПФУ, то суд не вбачає підстав для поширення на спірні правовідносини правил ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, позов в цій частині вимог належить залишити без задоволення.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, то суд зазначає, що відповідь на звернення від 19.04.2018 р. була отримана позивачем 02.05.2018 р., до суду ОСОБА_1 звернулася 15.05.2018 р., тобто в межах строку визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України, а відтак клопотання не підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У ході розгляду справи доводи позивача про наявність суб’єктивного права на одержання пенсії у порядку ст. 57 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат станом на 01 січня поточного року не знайшли свого підтвердження ані приєднаними до справи документами, ані змістом норм матеріального права, котрі унормовують спірні правовідносини.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 21 червня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.