Рішення № 74868439, 02.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/599/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

при секретарі судового засідання - Деркач А.А.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті ОСОБА_2 за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду через канцелярію суду надійшов позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про: визнання неправомірним та скасування наказу відповідача № 26 від 5 лютого 2018 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язання відповідача прийняти рішення відносно позивача про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях по справі (а.с.5-8, 140-142), із посиланням на п. 14 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року, п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних з їх перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» № 1 від 25.06.2009 року, із зазначенням таких фактичних обставин:

- 09.02.2018 року позивач, громадянин ОСОБА_5, отримав повідомлення № 5/1-406 від 5 грудня 2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 26 від 05.02.2018 року;

- відповідач не прийняв до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності – до ОСОБА_5;

- позивач неодноразово вказував, що при поверненні до країни свого походження, йому буде загрожувати небезпека, а саме «убийство во имя чести», оскільки він одружився без згоди батьків нареченої;

- позивач вказав у Протоколі співбесіди від 29.01.2018 року на стр. 5, що його неодноразово, без причини затримували органи поліції ОСОБА_5;

- це все вказує на те, що при поверненні до ОСОБА_5 позивачу не буде надано належного захисту. Та звернення до органів поліції не дасть бажаних результатів захисту. Проте, ймовірно, що при звернені до органів поліції позивач отримає негативний результат, оскільки брат нареченої позивача є капітаном Збройних сил ОСОБА_5, про що неодноразово повідомляв позивач;

- отже можна зробити висновок, що у разі повернення до ОСОБА_5 позивачу буде загрожувати ризик зазнати поводження, що порушує права людини, а також такого, що принижує честь та гідність особи;

- як на докази наведених позивачем обставин він звертає увагу на: «Доклад Amnesty International 2016/17: Права человека в современном мире» від 22.02.2017 року; новину з ОСОБА_5 від 27.05.2014 року (адреса веб-сайту у мережі Інтернет: http://www.bbc.com/russian/rolling news/2014/05/140527_rn_pakistan_woman_bludgeoned);

- також позивач звертає увагу на коментар виконавчого партнера УВКБ ООН Громадської організації «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 від 06.02.2018 року, який наявний у матеріалах справи, де зазначається рекомендаційний характер прийняття рішення про надання документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти позову, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.33-40), із посиланням п.п. 1, 13, 22 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захист», п. 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2012 року № 1, із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивач вибув з ОСОБА_5 у 2014 році наступним маршрутом: на таксі вирушив з м. Гуджрат до м. Лахор, звідки вилетів авіарейсом Лахор (ОСОБА_5) – Дубай (ОАЕ) – Санкт-Петербург (Російська Федерація), на підставі студентської візи та паспорту, які згодом втратив. Новий паспортний документ, за словами шукача захисту, отримав в Посольстві ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація). До Російської Федерації позивач вирушив з метою навчання на підготовчих курсах університету, назву якого не пам’ятає. За словами шукача захисту, документи для навчання та виїзду з ОСОБА_5 позивачу зробив його друг на установчі дані ОСОБА_6 за грошову винагороду в розмірі 2500 доларів. Фігурант повідомив, що після приїзду на територію Російської Федерації, в аеропорті його зустрів хлопець на ім’я Вакас, який супроводжував позивача до житла та університету;

- за словами шукача захисту, університет, де він повинен навчатися, закрився. Також позивач повідомив, що документи в нього забрали в університеті. За словами позивача, він звертався до організації «Червоний Хрест» під час перебування в м. Санкт-Петербурзі та м. Москва з проханням допомогти повернути паспорт, але не отримав допомоги. Також позивач звертався до правоохоронних органів, де заявив про втрату паспортного документу, після чого звернувся в посольство ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація), де, за його словами, і отримав паспорт громадянина ОСОБА_5.

- на територію України позивач потрапив нелегально. За словами позивача, коли він працював вантажником в м. Москва (Російська Федерація), він познайомився з українцями, які порекомендували звернутися за міжнародним захистом в Україні. На ринку «Садовий», що в м. Москва (Російська Федерація), позивач знайшов посередника на ім’я Фазаль, який допоміг фігуранту покинути територію Російської Федерації за грошову винагороду в 1000 доларів США;

- позивач повідомив, що до українського кордону приїхав на таксі, потім йшов пішки і опинився в м. Харкові (Україна), де перебував близько 4 місяців, тобто до моменту звернення за міжнародним захистом, шукач захисту перебував на території України у категорії нелегального мігранта. Цим самим позивачем порушено вимоги ч. 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- 08.11.2012 року позивач одружився з дівчиною на установчі дані ОСОБА_7, без дозволу її батьків, у зв’язку з чим брат дружини, починаючи з 2013 року, почав погрожувати позивачу. За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- відповідно до актуальної ІКП, так звані «вбивства честі» розповсюджуються на жінок за їхню «аморальну поведінку». Зі слів позивача, його дружині нічого не загрожує;

- шукач захисту неодноразово давав суперечливу інформацію. Це стосується наприклад, трудової діяльності, навчання;

- з аналізу особової справи шукача захисту, вбачається необґрунтованість звернення до відповідача у зв’язку з тим, що позивач під час проведення анкетування та протоколів співбесід неодноразово намагався надати неправдиву інформацію щодо історії власного переслідування – зокрема спочатку, позивач стверджував про те, що брат його дружини не дозволив одружитися, потім позивач надає зовсім протилежну інформацію – «одружився без проблем в 2012 році», позивач під час розповіді про своє перебування в м. Москва, м. Санкт-Петербург давав неправдоподібну інформацію;

- про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту свідчить також факт тривалого перебування на території Російської Федерації та відсутність потреби у зверненні за міжнародним захистом у вказаній країні. Зокрема, шукач захисту, за його словами, звертався до організації «Червоний Хрест» лише в м. Москва, що зазначається в протоколі співбесіди від 29.01.2018 року арк. 4, водночас позивач під час проведення додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року арк. 2 зазначає, що звертався за допомогою до вищезазначеної організації також у м. Санкт-Петербург, що ставить під сумнів правдоподібність наданої інформації;

- за словами позивача, він без перешкод отримав новий паспорт в посольстві ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація), не мав жодних проблем з представниками органів державної влади в ОСОБА_5, що свідчить про можливість особи користуватися захистом країни своєї громадянської належності;

- за матеріалами особової справи спостерігається, що позивач виїхав з території країни громадянської належності лише для перебування деякий час на території Російської Федерації. Позивач не планував звертатися за міжнародною допомогою в іншій країні. Як зазначає позивач, звернення до організації «Червоний Хрест» відбулося лише через три місяці після прибуття на територію Російської Федерації з метою повернути паспортний документ, який начебто забрали в університеті, де він навіть не починав вчитися, і по приході до навчального закладу позивачу повідомили, що університет закрився. З вищенаведеного випливає, що позивач не потребував міжнародного захисту та мав іншу мету виїзду з території ОСОБА_5 та які приховав від відповідача під час звернення за міжнародним захистом;

- при проведенні анкетування та протоколі співбесіди позивач надавав неоднозначні твердження з приводу того, як він вирішив звернутися до відповідача. Так, під час проведення анкетування від 22.01.2018 року позивач повідомив, що приїхав до України тому, що на території Російської Федерації йому відмовили в наданні допомоги (хоча він і не намагався звернутися за захистом на території Російської Федерації), а причиною звернення за міжнародним захистом на території Одеського регіону послужили рекомендації земляків позивача, українців, які працювали з позивачем на ринку «Садовий» в м. Москва, робочих в Харкові. Зазначене ще раз підтверджує факт надання неправдоподібної інформації та зловживання процедурою набуття міжнародного захисту;

- надані шукачем притулку відомості, дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключного в пошуках шляхів легалізації. Тобто згідно з п. F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, позивач, є мігрантом, а не біженцем (мігрант – це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем);

- під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що ані позивач особисто, ані члени його сім’ї за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити повністю, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач – ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин ОСОБА_5, (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, кімн. 107, м. Одеса, 65007) прибув в м. Одесу нелегально, без документів. (а.с.49-52)

19.01.2018 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 11 (а.с.55-57) з зазначенням наступних причин звернення: «Меня зовут ОСОБА_8. Я гражданин ОСОБА_5, город Гуджарат у меня много проблем поэтому я обращаюсь с просьбой о помощи. Я женился без розрешения родителей девушки поэтому мы решили убежать из дома и жениться через суд, мы это сделали родители девушки сделали мне много проблем и ее брат хотел меня убить, поэтому я от туда убижал они влиятельные люди и мы не можем с ними спорить по этой причине я прошу помощи. У меня доказательства и все документы».

Відповідно до анкети позивача, як особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Справа № 2018ОD0008, реєстраційний № заяви 11, дата реєстрації - 19.01.2018 (а.с.72-77) та протоколу співбесіди з громадянином ОСОБА_5 позивачем від 29.01.2018 року (а.с.92-98), ОСОБА_3 ОСОБА_4:

- прізвище: Ахмед (Ahmed)

- ім’я (імена): ОСОБА_8 (Bilal)

- по батькові: ОСОБА_4 (Hussain Muzaffar)

- дата народження (число, місяць, рік): ІНФОРМАЦІЯ_3

- місце народження (країна, провінція/область, район, місто, село, селище): ОСОБА_5, м. Гуджарат (Pakistan, Gujrat) провінція Пенджаб. Весь час проживав у м. Гуджарт. За межі ОСОБА_5 не виїжджав

- громадянство: ОСОБА_5 (Pakistan)

- країна постійного проживання: ОСОБА_5 (Pakistan)

- місце проживання в Україні: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, 71, кімн. 107, це гуртожиток. Знімає кімнату

- країна вибуття: з Росії

- національність: Пенджабець

- віросповідання: Іслам, суніт

- документи, що посвідчують особу: паспорт. Назва документа – Паспортний документ гр. ОСОБА_5; серія, номер – RG1153403; ОСОБА_1 виданий – МВС Ісламської республіки ОСОБА_5; дата видачі – 13.07.2016 р.; дійсний до 12.07.2021 р.; примітки – оригінал, (додатково до матеріалів особової справи долучена нотаріально завірена копія з перекладом). Інших документів, які посвідчують особу на Батьківщині або на території України – немає

- сімейний стан: Одружений. Ім’я дружини – ОСОБА_7; дата одруження – 08.11.2012 р. в ОСОБА_5

- освіта: Назва навчального закладу (починаючи із шкільних років) – школа «Детевал»; місцезнаходження – м. Гужрат; роки навчання – 1992 – 2000 роки; документ про освіту (номер, кваліфікація, спеціальність за наявності) – немає, закінчив 8 класів

- рідна мова – Пенджабі. Володіє мовою урду на середньому рівні. Заява написана за допомогою перекладача

- протягом останніх 10 років працював: найменування організації – на будівництві; місце знаходження – ОСОБА_5; посада – вантажник; період роботи – приблизно 2005 – 2015 роки. На даний час не працює

- країну постійного проживання покинув у 2016 році десь в березні. Мав дозвіл влади на виїзд

- дозвіл влади на виїзд мав

- прямував через м. Лахор (ОСОБА_5), Дубай, Санкт-Петербург

- у транзитних пунктах затримувався на: Дубай – 2 роки

- за наданням притулку або за наданням статусу біженця в інших країнах - не звертався. До України вирішив приїхати тому, що – в РФ йому не допомогли, тому вирішив сюди приїхати. Спитав про допомог до організації «Червоний хрест», там йому відмовили

- дата та місце перетину кордону України: приблизно 4 місяці назад приїхав через Харків

- в Україну в’їхав машиною посередника

- кордон перетнув нелегально

- в Україні перебуває на підставі довідки про звернення за захистом серії 008141, виданої 19.01.2018 року УПШЗСІ ГУ ДМС в Одеській області

- в інших регіонах України за визнанням біженцем не звертався

- звернувся за наданням міжнародного захисту саме не території Одеського регіону, оскільки йому сказали земляки з України, сказали, що можна тут отримати документи офіційні, знайти роботу

- причини виїзду з останньої країни проживання: були проблеми. З дівчиною одружилися без дозволу її батьків через суд. Її брати погрожував вбити його

- адміністративні заходи (затримання, арешт) до позивача не застосовувалися

- просто хоче тут легально жити, поки не закінчаться проблеми.

Відповідно до протоколу позивача ознайомлено з прийняття рішення за його заявою, правами і обов’язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту, надано згоду на обробку персональних даних, викладених при зверненні за захистом в Україні до органу міграційної служби. (а.с.59-65, 67-70)

Згідно висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 5 лютого 2018 року (а.с.118-128), розглянувши заяву та особову справу № 2018OD0008 заявника, громадянина ОСОБА_5 на установчі дані Ахмед (прізвище) ОСОБА_8 (ім’я) ОСОБА_9 (по батькові), (Ahmed Bilal Hussain Muzaffar) ІНФОРМАЦІЯ_3, який 19.01.2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС в Одеській області, ОСОБА_10, провідний спеціаліст відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області, на підставі проведених анкетування, протоколів співбесід із вказаною особою та вивчення наявних матеріалів особової справи, з урахуванням актуальної ІКП, прийняла наступне рішення:

«Відповідно до пояснень заявника, він є громадянином ОСОБА_5, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_4, провінції Пенджа. За національністю пенджабець, сповідує іслам сунітської течії (арк.1 анкетування від 22.01.2018 року). Рідна мова пенджабі, особа також володіє мовою урду на середньому рівні. За сімейним станом одружений, дітей не має. Фігурант є невійськовозобов’язаним, військові службу не проходив. Має незакінчену середню освіту (8 класів), навчання не продовжував.

Щодо трудової діяльності, то заявник повідомив, що працював вантажником, починаючи приблизно з 2005 року в ОСОБА_5, на території Російської Федерації в м. Москва на ринку «Садовий», а також на території України в м. Харків, підтверджувальних документів до управління надано не було. Заявник не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій як у країні громадянської належності, так і поза її межами (арк. 9 анкетування від 22.01.2018 року).

Шукач захисту вибув з ОСОБА_5 у 2014 році наступним маршрутом: на таксі вирушив з м. Гуджрат до м. Лахор, звідки вилетів авіарейсом Лахор (ОСОБА_5) – Дубай (ОАЕ) – Санкт-Петербург (Російська Федерація) (арк. 3 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року), на підставі студентської візи та паспорта, які згодом втратив. Новий паспортний документ, за словами шукача захисту, отримав в Посольстві ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація).

До російської Федерації фігурант вирушив з метою навчання на підготовчих курсах університету, назву якого не пам’ятає. За словами шукача захисту, документи для навчання та виїзду з ОСОБА_5 заявнику зробив його друг на установчі дані ОСОБА_6 за грошову винагороду в розмірі 2500 доларів. Фігурант повідомив, що після приїзду на територію Російської Федерації, в аеропорті його зустрів хлопець на ім’я Вакас, який супроводжував заявника до житла та університету (арк. 6 додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року).

За словами шукача захисту, університет, де він повинен навчатися, закрився. Також заявник повідомив, що документи в нього забрали в університеті (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року). За словами фігуранта, він звертався до організації «Червоний Хрест» під час перебування в м. Санкт-Петербург та м. Москва з проханням допомогти повернути паспорт, але не отримав допомоги. Також заявник звертався до правоохоронних органів, де заявив про втрату паспортного документу, після чого звернувся в посольство ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація), де, за його словами, і отримав паспорт громадянина ОСОБА_5.

На територію України потрапив нелегально. За словами шукача захисту, коли він працював вантажником в м. Москва (Російська Федерація), він познайомився з українцями, які порекомендували звернутися за міжнародним захистом в Україні (арк. 4 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року). На ринку «Садовий», що в м. Москва (Російська Федерація), заявник знайшов посередника на ім’я Фазаль, який допоміг фігуранту покинути територію Російської Федерації за грошову винагороду в 1000 доларів США. Шукач захисту повідомив, що до українського кордону приїхав на таксі, потім йшов пішки і опинився в м. Харків (Україна), де перебував близько 4 місяців.

У зв’язку з нелегальним перебуванням на території України на особу було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 203 КУпАП серії ПР 000870.

Щодо проблематики переслідування, заявник повідомив наступне. 08.11.2012 року шукач захисту одружився з дівчиною на установчі дані ОСОБА_7, без дозволу її батьків, у зв’язку з чим брат дружини починаючи з 2013 року почав погрожувати фігуранту (арк. 4 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року).

Під час звернення за міжнародним захистом до територіального підрозділу ДМС були долучені наступні документи, а саме:

1. Оригінал паспортного документа серії RG 1153403, виданого МВС ІРП 13.07.2016 року, строком дії до 12.07.2021 року;

2. Нотаріально завірена копія паспортного документа з перекладом серії RG 1153403, виданого МВС ІРП 13.07.2016 року, строком дії до 12.07.2021 року.

За результатами аналізу матеріалів клопотання заявника було встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме:

- за матеріалами особової справи не спостерігається фактів переслідування в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки під час проведення протоколу співбесіди від 29.01.2018 року, арк. 6, заявник заперечив факт переслідування за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також встановлено, що заявник ніколи не мав жодних проблем з представниками органів державної влади та території країни громадянської належності. Заявник також мав усі можливості вільно пересуватись по території ОСОБА_5 (арк. 5 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року) та жити в інших населених пунктах ОСОБА_5, таких як м. Ісламабад, м. Карачі, м. Фесалабад, м. Който, без будь-якої загрози життю;

- аргумент заявника щодо загрози життю в країні громадянської належності не приймається територіальним підрозділом ДМС, оскільки, по-перше заявник одружився в 2012 році та не мав жодних проблем (арк. 4 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року). Зі слів шукача захисту, погрози почалися в 2013 році. Натомість фігурант під час проведення додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року повідомив, що погрози з боку брата дружини почалися через місяць після одруження, коли родина дружини дізналася про шлюб, тобто в 2012 році; по-друге, заявник не зміг ані під час проведення анкетування, ані під час проведення протоколів співбесід назвати конкретні загрози життю; то-трете, особа надає невичерпну інформацію щодо процедури розлучення, яка за словами заявника, потрібна для вирішення його проблем (арк. 3 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року). Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов’язки та стандарти доказування в заявах біженців» від 16.12.1998 року «В соответствии с общими правовыми принципами доказательственного права, обязанность доказательства возлагается на лицо, которое высказывает утверждение. Таким образом, в заявлении беженца заявитель обязан доказывать достоверность своих доводов в точность фактов, на которых основывается заявление беженца. Обязанность доказательства осуществляется заявителем, который представляет правдивые основания фактов, касающихся заявлений, чтобы на основании этих фактов могло быть принято надлежащее решение»;

Крім того, якщо переслідування з боку брата дружини заявника кваліфікувати як так званий «мотив вбивства честі», то слід проаналізувати актуальну ІКП:

Назва статті: «Парламент ОСОБА_5 ужесточил наказание за «убийства чести»»

Зміст: «Парламент ОСОБА_5 одобрил закон, ужесточающий наказания за убийство по мотивам “чести”, жертвами которых ежегодно становятся тысячи женщин, а также устранил пункт закона, который позволял совершившим «убийство чести» вообще избежать наказания.»

Дата публікації: 06.10.2016 року

Джерело: http:www.bbc.com/russian/news-37578937.

Таким чином можна дійти до висновку, що так звані «вбивства честі» розповсюджуються на жінок за їхню «аморальну поведінку». Зі слів заявника, його дружині нічого не загрожує (арк. 5 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року).

При цьому слід зазначити, що уряд ОСОБА_5 звертає увагу на подібні випадки та намагається їх попередити шляхом посилення відповідальності за вчинення таких злочинів.

Також, позитивним у діяльності уряду ОСОБА_5 є те, що країна здатна допомогти іноземним країнам у вирішенні їхніх проблем, що свідчить про можливість забезпечити допомогу не лише своїм громадянам, а й громадянам інших країн. Так, наприклад, це підтверджується актуальністю ІКП:

Назва статті: «В ОСОБА_5 заявили о готовности помочь Бангладеш с беженцами-рохинджа»

Зміст: «ОСОБА_5 готов оказать помощь Бангладеш с беженцами народности рохинджа, несмотря на проблемы в отношениях, заявил в интервью РИА Новости министр иностранных дел ОСОБА_5 ОСОБА_11 Асиф.»

Дата публікації: 25.01.2018 року

Джерело: http:/ria.ru/world/20180125/1513281361.html

- заявник надавав різні відомості про дату вибуття з країни громадянської приналежності. Так, наприклад, під час проведення анкетування від 22.01.2018 року фігурант зазначив березень 2016 року як дату залишення країни громадянської належності, під час проведення протоколів співбесіди від 29.01.2018 року, 05.02.2018 року – 2014 рік;

- неправдоподібними вважаються пояснення заявника про те, що він отримав паспортний документ в Посольстві ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація), оскільки, по-перше, в паспорті, який заявник надав до територіального підрозділу ДМС, як місце видачі паспорта вказано ОСОБА_5, замість Посольства ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація), по-друге, заявник не зміг описати процедуру отримання нового паспорта в Посольстві ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація), що ставить під сумнів факт втрати та отримання нового паспортного документа. Так, для отримання нового паспортного документа під час звернення до Посольства ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація) потрібно надати наступні документи:

- копію втраченого паспорта;

- копію ідентифікаційної картки громадянина ОСОБА_5;

- оригінал документа з поліції про втрату паспорта;

- фотографії заявника;

- документальні підтвердження громадянства особи.

Джерело: http://www.mofa.gov.pk/russia/content.php?pageID=consruss.

Також, особа сама заплуталась у своїх поясненнях, зокрема, щодо розповіді про звернення до правоохоронних органів на території Російської Федерації. Так, відповідно до арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року заявник зазначає, що поліція повідомила про можливість звернення до міграційної служби лише через адвоката, а в намаганнях розповісти про процедуру отримання нового паспортного документа в Посольстві згадує про те, що писав заяву до поліції, що не було вказано в контексті питання про звернення до правоохоронних органів на території Російської Федерації.

З наведених вище тверджень прослідковується той факт, що заявник намагався навмисно заплутати територіальний підрозділ ДМС, що у свою чергу знижує рівень довіри до клопотання в цілому.

Слід зазначити, що шукач захисту неодноразово давав суперечливу інформацію. Це стосується, наприклад, трудової діяльності (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року, арк. 4 анкетування від 22.01.2018 року), навчання (арк. 3 анкетування 22.01.2018 року) тощо.

Виходячи з аналізу особової справи шукача захисту, вбачається необґрунтованість звернення до територіального підрозділу ДМС у зв’язку з тим, що заявник під час проведення анкетування та протоколів співбесід неодноразово намагався надати неправдиву інформацію щодо історії власного переслідування – зокрема, спочатку заявник стверджував про те, що брат його дружини не дозволив одружитися, потім особа надає зовсім протилежну інформацію – «одружились без проблем в 2012 році» (арк. 4 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року), фігурант під час розповіді про своє перебування в м. Москва, м. Санкт-Петербург давав неправдоподібну інформацію, наприклад, заявник вказав, що після отримання документів для виїзду з ОСОБА_5 та навчання на території Російської Федерації навіть не поцікавився, де він повинен навчатися, адресу навчального закладу, тощо;

За усними твердженнями, особа в’їхала в Україну приблизно 4 місяці до звернення до територіального підрозділу ДМС (звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відбулось 19.01.2018 року), що вказує на відсутність необхідності в набутті міжнародного захисту.

У випадку обґрунтованості побоювань зазнати переслідувань територіальним підрозділом ДМС вважається, що особа повинна була звернутись за міжнародним захистом у визначені чинним законодавством строки. Відповідно до абзацу 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п’яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту свідчить також факт тривалого перебування на території Російської Федерації та відсутності потреби у зверненні за міжнародним захистом у вказаній країні. Зокрема, шукач захисту, за його словами, звертався до організації «Червоний Хрест» лише в м. Москва, що зазначає в протоколі співбесіди від 29.01.2018 року арк. 4, водночас особа під час проведення додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року арк. 2 зазначає, що звертався за допомогою до вищезазначеної організації також у м. Санкт-Петербург, що ставить під сумнів правдоподібність наданої інформації. Також, за словами заявника, він без перешкод отримав новий паспорт в посольстві ОСОБА_5 в м. Москва (Російська Федерація), не мав жодних проблем з представниками органів державної влади в ОСОБА_5 (арк. 6 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року), що відповідно до Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р., які стосуються статусу біженців) свідчить про можливість особи користуватися захистом країни своєї громадянської належності: «Независимо от того, не может или не желает лицо пользоваться защитой своего правительства, беженцем является всегда лицо, которое не пользуется такой защитой».

Довготривале нелегальне перебування заявника на території України, порушення норм перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, відповідна сплата штрафу у відповідності до ст. 203 КУпАП, свідчить про зловживання з боку заявника процедурою набуття міжнародного захисту. Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів пов’язаних щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні», варто враховувати, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Таким чином, за матеріалами справи, в заявника відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч. 1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

За матеріалами особової справи спостерігається, що заявник виїхав з території країни громадянської належності лише для перебування деякий час на території Російської Федерації. Фігурант не планував звертатися за міжнародною допомогою в іншій країни. Як зазначає особа, звернення до організації «Червоний Хрест» відбулося лише через три місяці після прибуття на територію Російської Федерації з метою повернути паспортний документ, який начебто забрали в університеті, де він навіть не починав вчитися, і по приході до навчального закладу заявнику повідомили, що університет закрився (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року). З вищезазначеного випливає, що заявник не потребував міжнародного захисту та мав іншу мету виїзду з території ОСОБА_5 та які приховав від територіального підрозділу ДМС під час звернення за міжнародним захистом.

При проведенні анкетування та протоколів співбесід заявник надав неоднозначні твердження з приводу того, як він вирішив звернутися до міграційної служби в Україні. Так, під час проведення анкетування від 22.01.2018 року заявник повідомив, що приїхав до України тому, що на території Російської Федерації йому відмовили в наданні допомоги (хоча він і не намагався звернутися за захистом на території Російської Федерації), а причиною звернення за міжнародним захистом на території Одеського регіону послужили рекомендації земляків заявника (арк. 5 анкетування від 22.01.2018 року), українців, які працювали з фігурантом на ринку «Садовий» в м. Москва (арк. 4 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року), робочих в Харкові (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 05.02.2018 року). Зазначене ще раз підтверджує факт надання неправдоподібної інформації та зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.

На підставі вищевказаного, вважаю заяву особи очевидно не обґрунтованою, тобто в неї відсутні умови, зазначену пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Територіальний підрозділ ДМС звертає увагу, що відмовляючи шукачеві захисту у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначає, що заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатися на території України, якщо він має інші для цього підстави.

На підставі вищевикладеного, вважаю за необхідне, на підставі п. 6 ст. 8 зазначеного Закону відмовити громадянину ОСОБА_5 на установчі дані ОСОБА_3 ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.».

Наказом відповідача № 24 від 5 лютого 2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.114), відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», приймаючи до уваги висновок провідного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області ОСОБА_10: відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_5 на установчі дані ОСОБА_3 ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, особова справа № 2018OD0008.

Повідомленням від 5 лютого 2018 року № 5/1-406 позивача 09.02.2018 року повідомлено про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу № 26 від 05.02.2018 року. (а.с.115-117)

Не погоджуючись з наказом відповідача № 26 від 05.02.2018 року, позивач оскаржив його в судовому порядку.

В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що у повідомленні від 5 лютого 2018 року № 5/1-406 про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, допущено технічну помилку у номері наказу-підстави від 05.02.2018 року: замість зазначеного № 26, вірним слід вважати № 24 відповідного наказу.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.14, 154-157):

- довідки про звернення за захистом в Україні № 008141. видано 19.01.2018 року;

- рішення суду ОСОБА_5 про одруження позивача, мовою оригіналу.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем суду надано копії матеріалів справи № 2018ОD0008 ОСОБА_3 ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, розпочатої 19.01.2018 року (а.с.42-139), яка містить копії, зокрема:

- протоколу про адміністративне правопорушення, Серія та номер ПР 000870, від 19.01.2018 року про порушення позивачем правил перебування іноземців в Україні – з 01.11.2017 року знаходиться на території України нелегально;

- постанови про накладання адміністративного стягнення, Серія та номер ПН 000870, від 19.01.2018 року, якою відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн ;

- квитанції № 151210021 від 19 січня 2018 року про сплату позивачем штрафу в сумі 510,00 грн.;

- заяви позивача про звернення від 19.01.2018 року;

- заяви – згоди позивача від 19.01.2018 року на обробку та використання його персональних даних, викладених при зверненні за захистом в Україні до органу міграційної служби;

- інформаційного листа шукача захисту від 19.01.2018 року;

- розписки, виданої позивачу про те, що відділ по роботі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Області 19 січня 2018 року отримано на зберігання від позивача паспортний документ гр. ОСОБА_5 серії RG 1153403, оригінал;

- заяви – згоди позивача від 22.01.2018 року на використання інформації, що надавалася ним УВКБ ООН, їх партнерським організаціям, у тому числі громадській організації «Десяте квітня» для подальшої обробки та використання його персональних даних та інформації для всебічного розгляду його заяви про набуття міжнародного захисту;

- згоди позивача на обробку персональних даних від 22.01.2018 року;

- інформації про права суб’єкта персональних даних, визначених Законом України «Про захист персональних даних», підписаної позивачем;

- призначення дати проведення анкетування, відповідно до якого позивачу, необхідно з’явитись за вимогою органу міграційної служби 22 січня 2018 року, для розгляду питання щодо набуття міжнародного захисту. Дане призначення підписано, зокрема, позивачем 19 січня 2018 року;

- направлення на медичне обстеження позивача;

- інформації щодо особи, яка пройшла медичний огляд, позивач;

- направлення для проведення додаткового опитування та перевірки відомостей, які можуть перешкоджати визнанню біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні від 22.01.2018 року № 5/1-61;

- запиту від 22.01.2018 року № 5/1-60 про перевірку позивача, у зв’язку зі зверненням із письмовою заявою про набуття статусу біженцем або додаткового захист в України, на виконання наказу МВС України від 07.09.2011 року № 649 та п. 2.1 Правил розгляд заяв та оформлення документів, зареєстрованих Мінюстом від 05.10.2011 року № 1146/19884;

- дактилоскопії позивача;

- реєстраційного листу на особу яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, справа № 201800008, дата реєстрації 19.01.2018 року, від 22.01.2018 року;

- направлення від 29.01.2018 року № 5/1-42 до КУ «Одеський міський центр обліку бездомних громадян»;

- призначення дати проведення анкетування від 22 січня 2018 року, відповідно до якого позивачу з’явитися за вимогою органу міграційної служби 29 січня 2018 року, для проведення анкетування/протоколу співбесіди, які необхідно для розгляду питання щодо набуття міжнародного захисту;

- протоколу співбесіди з громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_9, відповідно до змісту якого, зокрема:

«Питання: Чи звертались Ви колись до УВКБ ООН, або їх партнерів, що розташовані закордоном?

Відповідь: Ні, не звертався.

Питання: Яким чином можуть вирішиться ОСОБА_12 проблеми?

Відповідь: Всі згодні на розлучення, крім матері та брата моєї дружини.

Питання: Укажіть точний маршрут, дати і всіх фігурантів, причетних до вашого виїзду з ОСОБА_5.

Відповідь: На таксі я поїхав до Лахору з Гуджрату 3 роки назад в 2013 році в 4 місяці, потім полетів в Дубай (транзит), потім в Санкт-Петербург, потім поїхав в Москву через 3 місяці після приїзду. Жив там більше 2 років.

Питання: Чи були у Вас труднощі з виїздом з ОСОБА_5?

Відповідь: Ні, не було.

Питання: З якою метою Ви приїхали в РФ?

Відповідь: Я приїхав вчитися. Не пам’ятаю, як називався університет.

Питання: На яких підставах Ви перебували на території РФ?

Відповідь: Нелегально перебував.

Питання: чим Ви займалися під час ОСОБА_12 перебування в м. Москва?

Відповідь: Вантажником працював.

Питання: Де та коли Ви звернулися до організації «Червоний Хрест»?

Відповідь: Коли я був там вони дали паспорт, у мене нічого не було нічого з собою, не допомогли мені, сказали немає таких російських законів. В Москві звертався через три місяці після приїзду в РФ.

Питання: Коли Ви прибули на територію України?

Відповідь: Десь 4 місяці назад.

Питання: Чому Ви одразу не звернулись до Міграційної служби України?

Відповідь: Я не знав, де можна звернутися. Я 4 місяці був в Харкові.

Питання: Який характер мали погрози з боку братів ОСОБА_12 дружини?

Відповідь: Він заважає мені жити. Мене заарештували пару раз по приказу брата.

Питання: В який період часу вони Вам погрожували?

Відповідь: 2013-2014 роки. Одружилися без проблем в 2012 році. Брат був проти тоді, іноді він нормально, а іноді – ні.

Питання: Коли останній раз Ви з ним спілкувались?

Відповідь: Десь в 2014 році. З ОСОБА_5 виїхав в 2014 році.

Питання: Де та коли Ви зробили новий паспорт?

Відповідь: Москві десь рік назад, в посольстві ОСОБА_5.

Питання: Чи могли ви вільно переміщатись по території ОСОБА_5?

Відповідь: Так, міг.

Питання: Чи загрожує ОСОБА_12 дружині яка-небудь небезпека?

Відповідь: Ні не загрожує.

Питання: Чи застосувалися по відношенню до Вас тортури, нелюдське, або так, що принижує людську гідність поводження на території країни громадянства належності? Аргументуйте ОСОБА_12 відповідь.

Відповідь: 3-4 рази міліція забирала без причини. Вони не хочуть мені допомогти.

Питання: В Росії хотіли вчитися?

Відповідь: Я просто приїхав на підготовчі курси до Росії, але не планував вчитися.

Питання: Де та коли Ви отримали паспорт гр. ОСОБА_5?

Відповідь: В Гуджраті, в офісі, де видають паспорти 5 років тому.

Питання: Чи були у Вас проблеми з отриманням паспорта гр. ОСОБА_5?

Відповідь: Ні, не було.

Питання: Чи зверталися Ви до дипломатичних представництв ОСОБА_5 в Україні чи РФ? Якщо ні, то укажіть чому.

Відповідь: Ні, не звертався»;

- листа відповідача до начальника Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_13;

- запита відповідача до УСБ України в Одеській області від 31 січня 2018 року № 5/1-106;

- листа відповідача від 30.01.2018 року № 5/1-01 до начальника міжрайонного оперативного-розшукового відділу оперативно-розшукового управління Південного регіонального управління підполковнику ОСОБА_14;

- направлення від 30.01.2018 року № 58/1-01 для надання пояснень щодо причин незаконного перетину кордону до Одеського прикордонного загону – оперативно-розшукового відділу;

- призначення дати проведення анкетування від 29 січня 2018 року, відповідно до якого позивачу з’явитися за вимогою органу міграційної служби 5 січня 2018 року для проведення анкетування/протоколу співбесіди, які необхідно для розгляду питання щодо набуття міжнародного захисту;

- додаткового протоколу співбесіди з громадянам ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_9 від 05.02.2018 року, відповідно до змісту якого зокрема:

«Питання: З якою метою Ви зверталися до організації «Червоний Хрест» м. Москва?

Відповідь: У мне забрали паспорт в університеті. Я ходив до цієї організації, щоб мені допомогли повернути паспорт. Мені сказали йти в поліцію, я пішов поліцію, там сказали йти в міграційну службу.

Питання: Чому Ви не звернулись до міграційної служби в РФ?

Відповідь: Бо мені сказали, що можна звернутися лише через адвоката, а в мене не було грошей.

Питання: Чому Ви не звернулися до організації «Червоний Хрест» в м. Санкт-Петербург?

Відповідь: Я звертався, вони мені відмовили, сказали, що не можуть мені допомогти.

Питання: Як Ви повинні відповісти за одруження без дозволу батьків ОСОБА_12 дружини? (арк. 3 протоколу співбесіди від 29.01.2018 року)

Відповідь: Брат моєї жінки міг мене побити, він мені так сказав. Бо вони думають, що я винен.

Питання: Чому ви не звернулися до міграційної служби в Харкові?

Відповідь: Мені сказали робочі в Харкові, що в ОСОБА_13 краще звернутися.

Питання: Чому під час проведення анкетування від 22.01.2018 року арк. 4 пункт 2.1 Ви вказали, що виїхали з ОСОБА_5 в 2016 році, а в протоколі співбесіди від 29.01.2018 року арк. 4 Ви вказали іншу дату, а саме – 2014 рік. Поясніть ці розбіжності.

Відповідь: Можливо, я помилився. Я виїхав в 2014 році з ОСОБА_5.

Питання: В протоколі співбесіди від 29.01.2018 року арк. 3 Ви вказали, що мати та брат ОСОБА_12 дружини проти розлучення. Поясність чому.

Відповідь: Бо вони хотіли одружити свою доньку на іншому.

Питання: Чому вони тоді проти?

Відповідь: Я вам напевно неправильно сказав, мама та брат моєї дружини проти того, щоб дружина жила зі мною. Вони хочуть, щоб було розлучення.

Питання: Чому ви не розлучитесь?

Відповідь: Я поки що думаю.

Питання: Що вони Вам розповідають щодо ОСОБА_12 конфлікту з братом ОСОБА_12 дружини?

Відповідь: Говорять, що поки треба почекати.

Питання: В протоколі співбесіди від 29.01.2018 року арк. 4 Ви вказали, що одружились без проблем. Поясність, чому Ви вирішили одружитись через суд?

Відповідь: Бо батьки не дозволяли. Спочатку не було проблем, потім після весілля почалися проблеми. Ми нікому не сказали, що одружуємося»;

- призначення дати проведення анкетування від 5 лютого 2018 року, відповідно до якого позивачу з’явитися за вимогою органу міграційної служби 8 лютого 2018 року для проведення анкетування/протоколу співбесіди, які необхідно для розгляду питання щодо набуття міжнародного захисту;

- заяви про надання для ознайомлення копії заяви, анкети та протоколів співбесіди по справі № 20180D0008, від 05.02.2018 року ОСОБА_15;

- коментаря Виконавчого партнера УВКБ ООН Громадської організації «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» щодо справи громадянина АХМЕД ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 6 лютого 2018 року Справа № 20180D0008;

- відповіді Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на № 5100.5.1/732-18 від 22.01.2018 року;

- відповіді Управління Державної міграційної служби України в Вінницькій області від 26.01.2018 року № 1/4- на № 5100.5.1/732-18 від 22.01.2018 року;

- відповіді Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 12.02.2018 року № 4801.5/1456-18 на вих. від 22.01.2018 року № 5100.5.1/732-18;

- відповіді Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області від 01.02.2018 року № 2601.5/922-18 на № 5100.5.1/732-18 від 22.01.2018 року;

- паспорта, тип: Р; код країни: РАК; № Е3486546, та переклад з англійської мови на українську мову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі – ЗУ № 3671-VI), Конвенцією «Про статус біженців» від 28 липня 1951 року, приєднання до якої відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року № 2942-III (далі – Конвенція), Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, приєднання до якого відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року № 2942-III (далі – Протокол).

Відповідно до п.п. 1, 13, 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 3671-VI, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна:

дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту;

має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним;

погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Згідно зі ст. 1 Конвенції, у цій Конвенції термін «біженець» означає особу, яка:

1) вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;

постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у пункті 2 цього розділу;

2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Протоколу для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року ..." та слів "... внаслідок таких подій" у статті 1 A (2).

З аналізу наведених норм вбачається, що поняття «біженець» включає чотири обов’язкові ознаки, а саме:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства – за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- неможливість або небажання користуватись захистом країни походження внаслідок таких побоювань;

- побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стати біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно ч. 2 ст. 5 ЗУ № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч.ч. 1, 7, 12 ст. 7 ЗУ № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 8 ЗУ № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно ч. 4 ст. 8 ЗУ № 3671-VI, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Також, відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 року № 1 (із змінами і доповненнями), судам слід ураховувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року (995_011) і Протоколом 1967 року (995_363) поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців ( 995_011 ), а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року (995_011) не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим, зокрема уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені в країні громадянської належності злочини.

На підставі встановлених в судовому засіданні обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновків про те, що:

- висновок від 5 лютого 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду заяви та особової справи № 2018OD0008 заявника, громадянина ОСОБА_5 на установчі дані Ахмед (прізвище) ОСОБА_16 (ім’я) ОСОБА_9 (по батькові), (Ahmed Bilal Hussain Muzaffar), ІНФОРМАЦІЯ_3, який 19.01.2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС в Одеській області, – відповідає даним особової справи позивача, обставинам, встановленим в судовому засіданні, та нормам діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини;

- у позивача відсутні умови, зазначені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 3671-VI;

- на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачем доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та доказана правомірність оскарженого наказу, прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, та відповідно до інших вимог ч. 2 ст. 2 КАС України;

- правова позиція позивача зі спірних питань – є помилковою. Надані позивачем докази на доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, не спростовують вищенаведені висновки суду.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

- підстав для визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 24 від 5 лютого 2018 року про відмову ОСОБА_3 ОСОБА_9 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно ОСОБА_3 ОСОБА_9 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, – не має, відповідно, немає підстав для задоволення позовної вимог позивача про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

Керуючись ст.ст. 194, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 ОСОБА_9 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, кімн. 107, м. Одеса, 65007) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (повне найменування: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) про: визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 24 від 5 лютого 2018 року про відмову ОСОБА_3 ОСОБА_9 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно ОСОБА_3 ОСОБА_9 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, – відмовити повністю.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення складено 2 травня 2018 року.

Суддя М.Г. Цховребова

.