Рішення № 74868190, 27.04.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 квітня 2018 року Справа № 808/1030/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (94500, Луганська область, м.Красний Луч, мікрорайон 2 буд.3, кв.53)

до Приморського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізької області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Калинова, 98)

про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.03.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Приморського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізької області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, призначеної йому пенсії з 01 березня 2016 року;

- зобов’язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з часу її припинення, тобто з 01.03.2016, на поточний рахунок №26255501110557 в ТВБВ №10007/0354 філії – ЗОУ АТ «Ощадбанк» МФО 313957, код банку 02760363;

- зобов’язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення по справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом;

- негайно звернути до виконання в межах суми стягнення за один місяць після проголошення рішення по справі.

Крім того, просить розглянути справу в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень статті 263 КАС України.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що з 2007 року він здобув право на отримання пенсії за віком. До вересня 2014 року позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області. У зв’язку з проведенням антитерористичної операції він змінив місце проживання та з вересня 2014 року був взятий на облік в Приморське об’єднане управління Пенсійного фонду України Запорізької області. З цього часу відповідач нараховував йому пенсію, але з березня 2016 року припинив її виплату. У відповіді від 13.11.2017 № 1882/Ц-18/КЦ відповідач зазначив, що з 01.03.2016 року пенсійну виплату було призупинено. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, просить задовольнити його позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у судовому засіданні на 27.04.2018. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

26.04.2018 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 13416), в якому зазначає, що з 01.03.2016 нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 були припинені на підставі розпоряджень Міністерства соціальної політики України, відповідно до списків, складених Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України, у зв’язку із зняттям внутрішньо переміщених осіб з обліку. Так, відповідно до листа Управління соціального захисту населення Приморської райдержадміністрації Запорізької області від 22.03.2018 № 977 та на підставі списку осіб наданого Департаментом соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації від 18.02.2016 № 02.19 позивач знятий з обліку в Єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб, довідка від 16.04.2015 № НОМЕР_2 скасована та занесена до архіву 24.03.2017. Представник позивача просив відмовити у задоволенні позову та розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.04.2018 позивачу було відмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів (необґрунтоване та передчасне), поновлення строку звернення до адміністративного суду (не пропущено строк для звернення), відстрочення сплати судового збору (звільнений від сплати судового збору на підставі пільги).

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Судом встановлено, що позивач з 13.04.2007 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Красний Луч Луганської області та отримував пенсію за віком.

З вересня 2014 року позивача було прийнято та поставлено на облік до Приморського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізької області для отримання соціальних виплат та позивач отримав довідку про взяття його на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення № НОМЕР_2 від 16.04.2015.

Крім того, встановлено, що позивач перебував на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Проте, відповідно до положень ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», п. 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, наказу управління соціального захисту населення Приморської райдержадміністрації від 15.03.2017 № 12 «Про зняття з обліку, як такі що не пройшли верифікацію» та на підставі списку осіб наданого Департаментом соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації «Про надання інформації» від 18.02.2016 № 02.19 він був знятий з обліку в інформаційній системі та довідка № НОМЕР_2 від 16.04.2015 була скасована та занесена до архіву.

У зв’язку з припинення пенсійних виплат з березня 2016 року позивач звернувся до відповідача на електронну адресу з листом, в якому просив поновити йому виплату соціальних виплат. Крім того, він звертався до Урядової гарячої лінії зі зверненням, щодо виплати йому пенсії за фактичним місцем проживання. Листом від 13.11.2017 №1882/Ц-18/КЦ Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило позивача про те, що виплата пенсії була призупинена до з’ясування місця проживання та з проведенням верифікації за списками Служби Безпеки України.

Позивач не погодившись з такими діями відповідача, звернулася до суду із вказаним позовом.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 на підставі скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та не підтвердження її місця перебування.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі – Закон № 1706-VII).

Згідно зі статтею 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

20 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» або з доставкою додому весь час дії такої довідки.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції чинній на момент видачі довідки позивачу) строк дії довідки внутрішньо переміщеної особи встановлений не був.

Постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 №352 було також внесено зміни до Постанови №509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Суд зазначає, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі – Закон №1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону №1058.

Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з березня 2016 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні, як соціальній, правовій державі, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов’язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За приписами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

На підставі викладеного, суд вважає необхідним визнати протиправними дії відповідача щодо припинення з 01.03.2016 виплати пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати його поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.03.2016.

Вирішуючи питання, стосовно позовних вимог про подання звіту про виконання судового рішення по справі та негайного звернення рішення до виконання, суду зазначає що вони не підлягають задоволенню, оскільки зобов’язання суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов’язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках. Таких виключних випадків позивач не навів, а суд не встановив. Крім того, суд вважає, що позивачем не було надано доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання даного судового рішення.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає.

В частині ч.1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд дійшов до висновку про необґрунтованість такої вимог позивача, і в задоволенні цієї частини позову суд вважає за необхідне відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (94500, Луганська область, м.Красний Луч, мікрорайон 2 буд.3, кв.53, ІПН НОМЕР_1) до Приморського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізької області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Калинова, 98, ЄДРПОУ 41250093) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Приморського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Запорізької області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Калинова, 98, ЄДРПОУ 41250093) щодо припинення з 01.03.2016 виплати пенсії ОСОБА_1 (94500, Луганська область, м.Красний Луч, мікрорайон 2 буд.3, кв.53, ІПН НОМЕР_1).

Зобов'язати Приморське об’єднане управління Пенсійного фонду України Запорізької області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Калинова, 98, ЄДРПОУ 41250093) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (94500, Луганська область, м.Красний Луч, мікрорайон 2 буд.3, кв.53, ІПН НОМЕР_1) з 01.03.2016.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.04.2018.

Суддя Ю.П. Бойченко