Рішення № 74867905, 15.06.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2018 року Справа № 808/1725/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Міністерства оборони України (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності І групи, внаслідок захворювання отриманого під час проходження військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

скасувати пункт 47 протоколу №108 від 13.10.2017 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

зобов’язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв’язку із настанням інвалідності І групи, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», у розмірі 27-місячного грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 15.05.2018 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження.

Ухвалою суду від 05.06.2018 розгляд справи відкладено.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протокольне рішення комісії Міністерства оборони України від 13.10.2017 №108 не відповідає вимогам Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вказує, що 14 листопада 2011 року позивачу первинно встановлено І групу інвалідності внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК. Зазначає, що звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату, яким було направлено документи до МО України для розгляду питання про наявність/відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги, проте, відповідачем було протиправно та не обґрунтовано відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499. Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача позов не визнав. У письмовому відзиві вказав, що як зазначено у рішенні Міністерства оборони України, викладеному протоколом від 13.10.2017 №108 комісія дійшла висновку про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім того, відповідач у відзиві вказує на ту обставину, що позивачем не дотримано вимог п.8 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої особа, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років х дня виникнення у них такого права. Вказує, що інвалідність позивачу встановлена у 2011 році, а звернувся за одноразовою грошовою допомогою позивач лише у 2017 році. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що 30 травня 2006 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання отриманого під час проходження військової служби.

14 листопада 2011 року ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності, внаслідок травми пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при виконання інтернаціонального обов’язку, що підтверджується довідкою МСЕК серії АД №162831.

У зв’язку із встановленням ОСОБА_1 першої групи інвалідності, позивач звернувся до МО України, через Запорізький обласний військовий комісаріат, з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги.

Відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.10.2017 №108, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Позивач, не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначені йому одноразової грошової допомоги, звернувся з даним позовом до суду.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.10.2017 №108, судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової допомоги стало те, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст), яка є чинною і на сьогодні.

Пунктом 3 Порядку №975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Крім того, у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 визначено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Тобто, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням І групи інвалідності, то відповідно питання про наявність/відсутність підстав для призначення позивачу грошової допомоги повинно вирішуватись за законодавством, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто станом на дату встановлення інвалідності – 14.11.2011.

Суд зазначає, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі – Закон №2011).

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону №2011 (в редакції чинній станом на 14.11.2011) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі – Порядок №499).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №499 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі:

27-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;

24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;

20-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

Як встановлено з матеріалів адміністративної справи ОСОБА_1 14.11.2011 за результатами проведеного медичного огляду встановлено І групу інвалідності, яка виникла внаслідок захворювання отриманого в період проходження військової служби, у зв’язку з чим позивач з 14.11.2011 набув права на одержання одноразової грошової допомоги в розмірі 27-місячного грошового забезпечення, відповідно до Порядку №499.

Посилання представника відповідача на ч.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми; у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв’язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд не приймає з огляду наступне.

По-перше, станом на 14.11.2011 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містив у собі частини 4 статті 16-3, оскільки вказана норма була запровадження лише із прийняттям та набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII.

По-друге, на переконання суду, норма щодо абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розповсюджується лише на відносини коли військовослужбовцю було виплачено одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням первинної групи інвалідності, а в подальшому відбулась зміна групи інвалідності, внаслідок чого відбувається доплата.

Проте, в даному випадку, позивач після встановлення йому 30 травня 2006 року ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання отриманого під час проходження військової служби, грошову допомогу не отримував. Доказів на підтвердження того, що позивачу призначалась та виплачувалась одноразова грошова допомога у зв’язку із встановленням у 2006 році ІІІ групи інвалідності матеріали адміністративної справи не містять, як і не містить таких відомостей оскаржуваний протокол МО України.

А відтак і приписи абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки регулюють питання проведення доплати у разі зміни інвалідності після проведення виплати одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що в даному випадку позивач виявив свідоме бажання реалізувати право на отримання одноразової грошової допомоги саме у зв’язку із встановленням І групи інвалідності, що не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому під датою виникнення такого права слід вважати саме 14.11.2011, а не 30.05.2006, як помилково вважає відповідач.

Також, суд не бере до уваги посилання відповідача у відзиві, що невідомо яку службу проходи позивач, оскільки вказані обставини зазначені у військовому квитку позивача, з якого вбачається, що позивач проходив кадрову військову службу та був звільнений у запас 01.08.1990 у військовому званні підполковник.

Суд зазначає, що виходячи з буквального тлумачення положень ч.2 ст.16 Закону №2011 та пп.2 п.2 Порядку №499 право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, яке мало місце в період її проходження.

Вказане твердження узгоджується з практикою Верховного Суду України викладеної в постанові суду від 18.11.2014 у справі №21-446а14.

Стосовно посилання відповідача у відзиві на ч.8 ст.16-3 Закону №2011, відповідно до якої особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, суд зазначає наступне.

Як зазначалось судом раніше, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням І групи інвалідності виникло у позивача 14.11.2011, а звернувся позивач за отриманням такої допомоги лише у 2017 році, що відображено у протоколі МО України від 06.10.2017 №105.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Суд зазначає, що 04.07.2012 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців».

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» було доповнено Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-3, частина 8 якої передбачала, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

При цьому, суд зазначає, що ухвалений 04 липня 2012 року Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» набув чинності лише з 01.01.2014, а до 01.01.2014 чинне законодавство України не містило строків для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги.

Згідно із ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Роз'яснення вказаної норми наведено в рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 року, зі змісту якого слідує, що ч.1 ст.58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватись до правовідносин, які існували раніше.

Відповідно до практики Європейського Суду, у рішенні від 10.12.2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» зазначає, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві.

Тобто, враховуючи те, що ч.8 ст.16-3 Закону №2011 набула чинності з 01.01.2014, то не зважаючи на те, що ОСОБА_1 було встановлено І групу інвалідності у 2011 році, останній має право на реалізацію права на отримання одноразової грошової допомоги протягом 3-х років починаючи з 01.01.2014, що у повній мірі відповідає ч.1 ст.58 Конституції України.

Тобто, виходячи із вищезазначеного, позивач мав право реалізувати право на отримання одноразової грошової допомоги до 01.01.2017.

Разом з тим, з оскаржуваного протоколу МО України встановлено, що відповідач уваги на зазначені обставини не звернув, не встановив коли саме позивач звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату з заявою про направлення особистих документів до МО України для прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги, а лише послався на відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, що було спростовано в ході судового розгляду справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що під час розгляду питання про наявність/відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідач діяв без урахування та з’ясування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для скасування протоколу МО України в частині, що стосується позивача, та зобов’язання МО України повторно розглянути питання про наявність/відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги, з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позивач в свою чергу також не надає до матеріалів адміністративної справи доказів на підтвердження дати звернення до Запорізького обласного військового комісаріату з заявою про направлення особистих документів до МО України для прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги, що зумовлює висновок суду про передчасність вимог про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд вважає, що відсутні підстави задоволення позову в цій частині, у зв'язку з наступним.

В матеріалах справи містяться документи про понесенні позивачем витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн.

В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано копію договору про надання правової допомоги №35 від 07.05.2018; розрахунок витрат на правову допомогу (складання адміністративного позову 750 грн., участь в судовому засіданні 750 грн.), копію квитанцій від 07.05.2018.

Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.134 КАС України:

1. Витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Перелік послуг які були надані адвокатом це лише складання адміністративного позову та участь в судовому засіданні. Проте, як вбачається з матеріалів справи, адміністративний позов було підписано та направлено до суду безпосередньо позивачем, а не його представником, що не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката, як того вимагає п.5 ст.134 КАС України.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання у справі не проводилось, у зв’язку з чим витрати пов’язані з участю представника в судовому засіданні є необґрунтованими.

Отже, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу в цій частині задоволенню не підлягають.

Позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, на підставі Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011. Оскільки позивачем судовий збір не сплачувався, необхідності в вирішенні питання щодо розподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (70002, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності І групи, внаслідок захворювання отриманого під час проходження військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Визнати протиправним та скасувати пункт 47 протоколу №108 від 13.10.2017 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Зобов’язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 щодо призначення та виплатити одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності І групи, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.06.2018.

Суддя М.С. Лазаренко