Рішення № 74865044, 12.06.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/22843/17

Провадження № 2/752/2342/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 червня 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Мирошниченко О.В.

за участю секретаря Мархотка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про захист прав споживачів та визнання недійсними правочинів, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суд з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про захист прав споживача та визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 26 травня 2008 року між нею (позивач, позичальник, іпотекодавець) та ЗАТ «ОТП Банк» (Відповідач -1, Банк, Кредитор -1, Іпотекодержатель), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір № ML-B00/096/2008. Згідно умов кредитного договору Банк надав позичальнику грошові кошти (надалі - Кредит) у сумі 146 880,00 доларів США на оплату комісії Банку та купівлю нерухомого майна (п.1.1 кредитного договору), строком до 24 травня 2018 року, зі сплатою процентів за користування Кредитом, які розраховуються із використанням плаваючої процентної ставки (фіксований відсоток 5,49 % річних + FIDR).

Також 26 травня 2008 року позивачем та відповідачем -1 було укладено договір іпотеки № PML-В00/096/2008 (Договір іпотеки).

Згідно умов Договору іпотеки Іпотекодавець надає Іпортекодержателю в Іпотеку нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке Іпотекодавець купила у громадянки України за договором купівлі-продажу від 26 травня 2008 року, реєстраційний № 2917808 в Державному реєстрі правочинів.

Позивач зазначає, що 10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю/ договір факторингу, відповідно умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набув усіх прав вимоги за кредитним договором.

Крім того, 10 грудня 2010 року, між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ТОВ»ОТП Факторинг Україна» набув усіх прав вимоги за Договором іпотеки».

Через свідомий тиск ТОВ «ОТП Факторинг Україна» позивачем не розуміючи фактично змісту тексту підписала угоди про порядок врегулювання відносин, що пов'язані із кредитним договором, ML-B00/096/2008 від 21.02.2014 року та від 26.5.2015 р.

Також позивач зазначає, що не є фахівцем у галузі права і не отримувала а руки договори про купівлі-продажу кредитного портфелю від 10 грудня 2010 року та договір про права вимоги від 10 грудня 2010 року, згідно умовами якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набув усіх прав вимоги за Договором іпотеки.

У грудні 2017 року позивач звернулася до суду із заявою про зміну предмету позову, в якій просить визнати недійсним кредитний договір № ML-B00/096/2008 від 26 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк»; визнати недійсним договір купівлі-продажу кредитного портфелю/ договір факторингу від 10 грудня 2010 року, який був укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; визнати недійсним договір відступлення права вимоги договір від 10 грудня 2010 року, який був укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посвідчений 10.12.2010 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого в реєстрі № 9590; визнати недійсною угодою про порядок врегулювання відносин, що пов'язані із кредитним договором № ML-B00/096/2008 від 21.02.2014 р.;

В обгрунтування заяви про зміну предмету позову зазначає, що згідно умов кредитного договору Банк надав Позичальнику Кредит у сумі 146 880,00 доларів США на оплату комісії Банку та купівлю нерухомого майна (п.1.1 кредитного договору), строком до 24 травня 2018 року, зі сплатою процентів за користування Кредитом, які розраховуються із використанням плаваючої процентної ставки (фінансовий відсоток 5.49% річних + FIDR).

В п. 3.5 «Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати проценту ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін.

Всупереч вищевказаній нормі закону порядок обчислення процентів встановлений кредитним договором дозволяє банку змінювати проценту ставку за кредитом за власним бажанням.

За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом.

Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї.

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є фінансовою установою у розумінні Закону, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в судове засідання не з"явився, надіслав письмові заперечення.

Відповідач ПАТ «ОТП Банк» в судове засідання не забезпечив явку свого представника, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся судом.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № МL-В00/096/2008 від 26.05.2008 р. Відповідно до умов цього договору банк надав позичальнику кредит в розмірі 146 880,00 доларів СШАна оплату комісії банку та купівлю нерухомого майна (п.1.1 кредитного договору), строком до 24 травня 2018 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, які розраховуються із використанням плаваючої процентної ставки (фіксований відсоток 5.49% річних + FIDR).

26 травня 2008 року позивачем та відповідачем -1 було укладено договір іпотеки № PML-В00/096/2008 (Договір іпотеки).

Згідно умов Договору іпотеки Іпотекодавець надає Іпортекодержателю в Іпотеку нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке Іпотекодавець купила у громадянки України за договором купівлі-продажу від 26 травня 2008 року, реєстраційний № 2917808 в Державному реєстрі правочинів.

10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю/ договір факторингу, відповідно умов якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набув усіх прав вимоги за кредитним договором.

10 грудня 2010 року, між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого ТОВ»ОТП Факторинг Україна» набув усіх прав вимоги за Договором іпотеки».

В силу ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим як вбачається з обставин справи між ОСОБА_1 та новим кредитором були укладені додаткові угоди, зокрема:18 жовтня 2011 року укладено додатковий договір № 5 до кредитного договору № МL-В00/096/2008 від 26.05.2008 р.

18 жовтня 2011 року укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № PML-В00/096/2008 від 26.05.2008 року.

21 лютого 2014 року укладено угоду про порядок врегулювання відносин, що пов'язані з кредитним договором № МL-В00/096/2008 від 26.05.2008 р.

23 червня 2015 року укладено угоду про порядок врегулювання відносин, що пов'язані з кредитним договором № МL-В00/096/2008 від 26.05.2008 р.

В порядку ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В порядку ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частина 2 ст. 203 ЦК України - особа, яка вчиняєправочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 565 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оспорюваний договір за своїм змістом не суперечить діючим нормам ЦК України і повністю узгоджуються з положеннями ст. 526, 565, 611, 1077 та 1078 ЦК України. У разі ж порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором (ст. 611 ЦК України).

Належних та допустимих доказів на підтвердження факту суперечності умов зазначеного договору актам цивільного законодавства матеріали справи не містять.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Нормами чинного законодавства не встановлено обмежень щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб"єктами господарювання.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 № 231 «Про відновлення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановляє виключний характер переліку операцій з фінансовими активами, які відносяться до факторингу, а тільки визначає ті види операцій, які разом з іншими можуть відноситися до факторингу.

Крім того, згідно підпункту «а»пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Проте, ні зазначеною статтею, ні іншими статтями Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988 року не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, для визнання вище зазначеного оспорюваного правочину недійсним. В оспорюваному договорі купівлі-продажу, на думку суду, дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі, оскільки її позовні вимоги про визнання недійсними та такими, що вчинені внаслідок обману, додаткові договора, є похідними від основних вимог.

Керуючись ст.ст. 16,203, 215, 226, 230, 514, 611, 612, 651, 1077 та 1078 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду м. Києва, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 22.06.2018 року.

Суддя