Постанова № 74863308, 13.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 червня 2018 року

м. Харків

справа № 641/3539/17

провадження № 22ц/790/1151/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

імена (найменування сторін):

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

відповідач – ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2017 року в складі судді Колодяжної І.М.,

у с т а н о в и в:

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третіх осіб – приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватного нотаріуса міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки припиненим та виключення з реєстру іпотек заборони відчуження нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 03 вересня 2010 року його син ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_7 Договір позики, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3145. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_6, а позичальник прийняв валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 23 120 доларів США з зобов’язанням повернути кошти не пізніше 03 вересня 2011 року в порядку та в строки, що передбачені договором.

В цей же день як засіб забезпечення виконання зобов’язань за договором позики укладено Договір іпотеки, предметом якого є АДРЕСА_1 житловою площею 44,8 кв. м., загальною площею 62,2 кв. м., належна іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі Дублікату договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 29 травня 2000 року за реєстровим № 2-717 (39/100 частки); на підставі Дублікату договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 29 жовтня 2004 року за реєстровим № 2-1752 (61/200 частки); на підставі Дублікату свідоцтва про право власності, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна і приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 09 липня 2002 року за реєстраційним № 3-02-233669. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3147.

05 листопада 2010 року ОСОБА_6 помер.

26 вересня 2012 року державним нотаріусом Сьомої харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 за реєстровим № 1-882 йому видано Свідоцтво про право на спадщину, яка складається з АДРЕСА_2.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 581 100 грн. 00 коп. боргу в межах вартості спадкового майна. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року прийнята відмова ОСОБА_2 від позовних вимог. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року скасовано. Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики закрито.

17 червня 2017 року укладено Договір відступлення права вимоги за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3147, за умовами якого право вимоги перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 877.

Вказував, що під час виконання даного правочину в провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова з 18 листопада 2015 року по 18 жовтня 2016 року знаходилась цивільна справа № 641/10829/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим, виключення з реєстру іпотек та заборони відчуження нерухомого майна.

На даний час в провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом його виселення та інших осіб та вселенням ОСОБА_3 до цієї квартири.

До ухвалення рішення по цій справі ОСОБА_3 в особі своїх представників ОСОБА_2 та ОСОБА_11 здійснив самовільне захоплення житла, змінив замки на вхідних дверях, чим порушив недоторканість житла.

Зазначав, що про смерть ОСОБА_6 ОСОБА_2 було відомо або могло бути відомо 07 лютого 2011 року під час того, як він особисто надав письмову згоду на відчуження вказаного житла. Крім того, подавши до суду заяву про відмову від позовних вимог ОСОБА_7 фактично здійснив юридично значиму дію – відмовився від зобов’язань (здійснив прощення боргу) за Договором позики від 03 вересня 2010 року та похідних від нього зобов’язань щодо іпотечного договору.

Посилаючись на порушення права власності та прощення боргу, позивач просив визнати припиненим з 21 червня 2016 року Договір позики, укладений 03 вересня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3145; визнати припиненим з 21 червня 2016 року Іпотечний договір від 03 вересня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3147; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31710343 від 04 жовтня 2016 року 17:16:43, та проведену ним державну реєстрацію права власності № 16732757 на АДРЕСА_2, зареєстровану на ім’я ОСОБА_3; поновити реєстрацію права власності на АДРЕСА_2 за ОСОБА_1

12 вересня 2017 року відповідачі подали заперечення на позов.

Заперечення мотивовані тим, що спадкодавець та спадкоємець грудо порушили зобов’язання за договором позики, у зв’язку з чим залишились неповернутими 23 120 доларів США 00 центів. Відступлення права вимоги відбулося відповідно до застережень, що містилися в іпотечному договорі. Сам боржник належним чином повідомлявся про таке відступлення. Пропущення кредитором строку для пред’явлення ним вимог до спадкоємця про стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання відповідних договорів позики та іпотеки припиненими; у кредитора залишається право вимоги до боржника, а боржник не звільняється від обов’язку розрахуватися з кредитором, відповідне право вимоги залишається навіть після спливу строку договору. Якщо кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом про виконавче провадження, це не є підставою для припинення іпотеки. При цьому посилались на правові позиції, що містяться в постановах Верховного Суу України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1286цс15, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-213цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-133цс17.

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2017 року, уточненим ухвалою цього ж суду від 21 листопада 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємців фізичної особи-іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина перша та друга статті 598 ЦК України). За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється.

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмова від свого права щодо стягнення боргу свідчить про те, що новий кредитор втратив право вимоги за зобов’язанням; суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року, згідно з якою прийнята відмова ОСОБА_2 від позовних вимог; відповідачам відоме останнє його місце проживання, однак суд першої інстанції не встановив наявність чи відсутність згоди позивача – іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки; судом першої інстанції не з’ясована вартість майна, що прийнято ним у спадщину, а також, що договір іпотеки є похідним від договору позики; повна та вірна інформація щодо відступлення права вимоги до нього з боку відповідачів доведена не була, копія відповідного договору йому направлена не була, що свідчить про наявність умислу на заволодіння з боку відповідачів АДРЕСА_2; рішення ухвалено всупереч наявності його небажання виконувати зобов’язання за договором позики добровільно.

16 березня 2018 року та 04 квітня 2018 року ОСОБА_3 подав заперечення на апеляційну скаргу.

Заперечення мотивовані тим, що з урахуванням правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1286цс15, від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 22 лютог8о 2017 року у справі № 6-133цс17, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-213цс15, підстави для задоволення позову відсутні. Подання даного позову свідчить про те, що позивач намагається уникнути відповідальності за невиконання зобов’язань за договором позики.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкування є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов’язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов’язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України, отже зобов’язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини.

За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави припинення іпотеки, однак такої підстави, як смерть іпотекодавця, положення зазначеної норми не містять.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодаржетелем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець – одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов’язань переходять обов’язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Отже, аналізуючи вищезазначені цивільно-правові норми слід дійти висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов’язань спадкодавця перед своїм кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).

Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1286цс15.

Матеріали справи свідчать, що 03 вересня 2010 року ОСОБА_6 – син позивача уклав з ОСОБА_7 Договір позики, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3145. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_6, а позичальник прийняв валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 23 120 доларів США з зобов’язанням повернути кошти не пізніше 03 вересня 2011 року в порядку та в строки, що передбачені договором.

В цей же день як засіб забезпечення виконання зобов’язань за договором позики укладено Договір іпотеки, предметом якого є АДРЕСА_1 житловою площею 44,8 кв. м., загальною площею 62,2 кв. м., належна іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі Дублікату договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 29 травня 2000 року за реєстровим № 2-717 (39/100 частки); на підставі Дублікату договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 29 жовтня 2004 року за реєстровим № 2-1752 (61/200 частки); на підставі Дублікату свідоцтва про право власності, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна і приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 09 липня 2002 року за реєстраційним № 3-02-233669. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3147.

05 листопада 2010 року ОСОБА_6 помер.

26 вересня 2012 року державним нотаріусом Сьомої харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 за реєстровим № 1-882 видано Свідоцтво про право на спадщину, яка складається з АДРЕСА_2 на ім’я ОСОБА_1.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 581 100 грн. 00 коп. боргу в межах вартості спадкового майна. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2016 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 жовтня 2015 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року прийнята відмова ОСОБА_2 від позовних вимог. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2014 року скасовано. Провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики закрито.

17 червня 2017 року укладено Договір відступлення права вимоги за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3147, за умовами якого право вимоги перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 877.

Згідно з частиною 1 статті 509, статті 526 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом, зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом (частини 1 та 2 статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу 1 книги 5 «Зобов’язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припинється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону № 898-1У іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина 2 статті 3 Закону № 898-1У). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина 5 статті 3 Закону № 898-1У).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону № 898-1У. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим законом (абзац 2 частини 1 статті 17 Закону № 898-1У). Натомість Законом № 898-1У не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як прощення боргу до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням.

Якщо інше не передбачено договором, факт прощення боргу до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема за наявності судового рішення суду про прийняття відмови ОСОБА_2 від позовних вимог) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацем 2 частини 1 статті 17 Закону № 898-1У.

Оскільки факту виконання основного зобов’язання з боку позивача як спадкоємця ОСОБА_6, померлого 05 листопада 2010 року, не встановлено, що згідно з положеннями Закону № 898-1У є однією з підстав припинення іпотечного договору, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в позові про припинення з 21 червня 2016 року Договору позики, укладеного 03 вересня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3145, та про припинення з 21 червня 2016 року Іпотечного договору від 03 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 3147.

Вимоги позову в іншій частині задоволенню не підлягають, як похідні від вимог щодо визнання припиненими договорів позики та іпотеки.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги щодо наявності чи відсутності згоди позивача – іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі заявник.

Посилання на те, що судом першої інстанції не з’ясована вартість майна, що прийнято позивачем у спадщину, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позов не стосується звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи про те, що повна та вірна інформація щодо відступлення права вимоги з боку відповідачів доведена не була, а копія відповідного договору не була направлена позивачу, що свідчить про наявність умислу на заволодіння з боку відповідачів АДРЕСА_2, також не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання в суді апеляційної інстанції на правову позицію, що міститься в постанові ОСОБА_12 Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, є помилковим. За обставинами справи, що була предметом касаційного перегляду, позивач за первісним позовом просив звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки в рахунок погашення заборгованості спадкоємців за кредитним договором шляхом визнання за позивачем права власності на премет іпотеки. Вимоги ж зустрічного позову стосувались визнання позивача таким, що втратив право вимоги до спадкоємців за кредитним договором і за договором іпотеки. Предметом данного позову є визнання договору іпотеки припиненим та виключення з реєстру іпотек заборони відчуження нерухомого майна. Отже, правовідноси, що виникли між сторонами, не є подібними, що не дає підстав для врахування вказаної правової позиції по даній справі.

Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 20 червня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

ОСОБА_13