Постанова № 74859067, 22.06.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2018 року

м. Рівне

Справа № 559/1215/17

Провадження № 22-ц/787/854/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструк С.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання : Брикса Ю.Ю.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1;

відповідачі: Державна казначейська служба України,

Прокуратура Волинської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу Прокуратури Волинської області на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 лютого 2018 року, ухваленого в складі судді Ходак С.К., повний текст якого складено 21 лютого 2018 року, у справі №559/1215/17,

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби, Прокуратури Волинської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02 жовтня 2007 року відносно нього, оперуповноваженого Луцького МВ УМВС України у Волинській області капітана міліції, порушено кримінальну справу по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 166, ч.2 ст. 172 (редакція 1960 року), ч.2 ст. 307, ч.2 ст.308. ч. 3 ст. 364. ч. 2 ст. 368 КК України. Кримінальна справа неодноразово розглядалась судами.

На час досудового розслідування та розгляду справи, щодо нього судом було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вказує, що з 02 жовтня 2007 року по 01 березня 2009 року знаходився в Луцькому СІЗО, однак на час досудового розслідування та розгляду судами кримінальної справи перебував під слідством та судом всього 5 років і 6 місяців з 02 жовтня 2007 року по 11 березня 2013 року.

Вказує, що вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Рівненської області від 10 вересня 2013 року, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2014 року, його визнано невинуватим у вчиненні вказаних злочинів та виправдано за недоведеністю вини. Лише 04 березня 2009 року його на посаді оперуповноваженого Луцького МВ УМВС України у Волинській області та в подальшому переведено на посаду начальника оперативно-пошукового сектору відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України у Волинській області, де він працював до 28 грудня 2010 року.

Посилається на ст. 1176 ЦК України, ст. 3, 4,5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та просить відшкодувати йому шкоду, завдану внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконною затримання, у повному обсязі, а саме суму невиплаченої заробітної плати в розмірі 17928,00 грн. та 118000,00 грн. коштів, сплачених адвокатам для надання правової допомоги у даній кримінальній справі по його обвинуваченню.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби, Прокуратури Волинської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, задоволено.

Визначено розмір матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 135928,00 грн., з яких 17928,00 грн. втрачений заробіток, 118000,00 грн. суми сплачені у зв'язку з наданням юридичної допомоги.

Стягнуто з Держаного бюджету України матеріальну шкоду у розмірі 135928,00 грн. гривень на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що завдана ОСОБА_1 шкода завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду має бути відшкодована йому в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду за рахунок коштів державного бюджету, а тому до відшкодування підлягає заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій в сумі 17928,00 грн., а також витрати за оплату послуг за надання юридичної допомоги в сумі 118000,00 грн.

В апеляційній скарзі, поданій 20 березня 2018 року до Апеляційного суду Рівненської області Прокуратура Волинської області посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом як належний доказ в обґрунтування вимог про стягнення втраченого заробітку прийнято довідку про доходи від 28 квітня 2017 року №5-31 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з жовтня 2007 року по лютий 2009 року, однак з вказаної довідки вбачається, що за період з жовтня 2007 року по лютий 2018 року позивачу виплачено 7470,00 грн., а тому зазначені кошти не підлягають стягненню з Державного бюджету. Зазначає, що вказана довідка про доходи не відповідає вимогам чинного законодавства та не є належним доказом у справі, оскільки середньомісячна заробітна плата повинна обчислюватися виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата. Вказує, що на підтвердження витрат на правову допомогу ОСОБА_1 не надано копій угод-доручень з додатками, укладеними з адвокатами, квитанцій до прибуткових касових ордерів, однак зазначені документи не є фінансовими, а відтак належними та допустимими доказами, що підтверджують фактичну сплату позивачем указаних коштів, належний облік їх адвокатом як доходу. Інформації з Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, позивачем не надано. Вказує, що кошти в сумі 15000 грн. та 30000 грн. 01 жовтня 2007 року та 04 червня 2008 року кошти сплачені матір'ю позивача ОСОБА_2 на захист ОСОБА_1, при цьому договір про надання правової допомоги не долучено. Вказує, що гонорар, отриманий адвокатом, повинен бути законним за формою і порядком внесення та розумно обґрунтованим за розміром. Зазначає, що суб'єктом відповідальності є держава, а тому прокуратура Волинської області є неналежним відповідачем у вказаній справі. Оскільки вимоги про стягнення втраченого заробітку та витрат на правову допомогу повинні розглядатися в порядку кримінального судочинства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, а справа підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу позивач не подав.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2007 року відносно, оперуповноваженого Луцького МВ УМВС України у Волинській області капітана міліції ОСОБА_1 порушено кримінальну справу по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 166, ч.2 ст. 172 (редакція 1960 року), ч.2 ст. 307, ч.2 ст. 308, ч.3 ст. 364, ч.2 ст. 368 КК України.

Постановою суду від 02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу взяття під варту. Строк тримання під вартою судом неодноразово продовжувався.

На час досудового розслідування та розгляду судами кримінальної справи, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 02 жовтня 2007 року по 11 березня 2013 року, всього 5 років і 6 місяців.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Рівненської області від 10 вересня 2013 року, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2014 року, позивача визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вини у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 166, ч. 2 ст. 172, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 308, ч. З ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України (а.с.6-16, 17-18, 19-23).

04 березня 2009 року ОСОБА_1 поновлено на посаді оперуповноваженого Луцького МВ УМВС України у Волинській області та в подальшому переведено на посаду начальника оперативно-пошукового сектору відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України у Волинській області, де він працював до 28 грудня 2010 року.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

В пунктах 2, 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04 березня 1996 року, зазначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого. Право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Оскільки наявними в матеріалах справи і дослідженими судом доказами достовірно підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 02 жовтня 2007 року по 01 березня 2009 року безпідставно перебував під слідством та судом у статусі підозрюваного та обвинуваченого, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача виникло передбачене законом право на отримання відшкодування шкоди, завданої йому діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (ч. 1 ст. 4 Закону).

Доводи апеляційної скарги про те, що при обрахунку не одержаного заробітку за час відсторонення від роботи необхідно виходити із розміру середньомісячного заробітку особи за останні 2 календарні місяці роботи, заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» визначено, що розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 Закону, обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Відповідно до п. 9 Положення для визначення розміру відшкодування шкоди робітникам і службовцям середньомісячний заробіток обчислюється у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року.

Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку, середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Згідно із п. 5 Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді(п. 8 Порядку).

Судом встановлено, що з 02 жовтня 2007 року по 01 березня 2009 року позивач був відсторонений від роботи (посади), заробітну плату за період з жовтня 2007 року по лютий 2008 року йому виплачено, що підтверджується довідкою про доходи №5-31 від 28 квітня 2017 року (а. с. 27 зворот), а тому до відшкодування підлягає неодержаний заробіток за період з березня 2008 року по лютий 2009 року включно, тобто за 12 повних місяців в сумі 19620,00 грн. (1460,00 грн. за січень 2008 року + 1810,00 грн. за лютий 2008 року):2 = 1635,00 грн. (середньомісячна заробітна плата) * 12 місяців.

В судовому засіданні позивач погодився з тим, що розрахунок середнього заробітку проведений ним неправильно, однак бажання збільшити позовні вимоги не виявися, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення на його користь 17928,00 грн. втраченого заробітку.

Крім того, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо стягнення на користь ОСОБА_1 118000,00 грн. у відшкодування витрат на юридичну допомогу (послуги адвокатів).

Відповідно до ст. ст. 89, 263 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вимоги статей 76, 78 ЦПК України, для стягнення з відповідача відшкодування ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суду має бути надано допустимі докази понесення цих витрат.

В силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідно до п. 1 розд. І Положення про форму та зміст розрахункових документів, що затверджене наказом Міністерства фінансів України № 13 від 21 січня 2016 року, на підтвердження факту надання послуг та отримання коштів у сфері послуг суб’єкт господарювання має видати споживачеві розрахунковий документ, форма і зміст якого відповідають цьому Положенню. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не приймається як розрахунковий (абз. 2 п. 3 розд. І цього ж Положення).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надано копію квитанції до прибуткового касового ордера №14/1007 від 01 жовтня 2007 року на суму 25000,00 грн. виданою адвокатом ОСОБА_3 (а.с.32); копії угоди-доручення від 22 січня 2010 року та додаткової угоди до договору доручення від 22 січня 2010 року з відміткою про сплату гонорару в сумі 8000,00 грн. укладеним з адвокатом ОСОБА_4 (а. с. 30); копії угоди-доручення від 14 жовтня 2010 року (а.с.28) та додаткової угоди до договору доручення від 14 жовтня 2010 року з відміткою про сплату гонорару в сумі 20000,00 грн. (а.с.29), копію договору про доповнення до додаткової угоди від 15 березня 2012 року з відміткою про сплату гонорару в сумі 20000,00 грн. укладеним з адвокатом ОСОБА_5 (а .с. 31).

Позивач вказує, що угода із адвокатом ОСОБА_6 укладена через його представника - матір ОСОБА_2, на виконання якої нею було сплачено 15000,00 грн. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 01 жовтня 2007 року та 30000,00 грн. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 04 червня 2008 року (а. с. 112, 113, 117, 118), однак копію такої угоди-доручення ОСОБА_1 не надано, в матеріалах справи копія такої угоди відсутня.

Оскільки матеріали справи, в силу вказаних вище норм права у їх сукупності з статтями 133, 137 ЦПК Кодексу, не містять допустимих доказів про укладення договору про надання правової допомоги та оплату гонорару, підтвердженого квитанцією до прибуткового касового ордера, з кожним із вказаних адвокатів, тому колегія суддів вважає, що заявлені вимоги в частині стягнення витрат на юридичну допомогу до задоволення не підлягають.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарни про те, що суб'єктом відповідальності по вказаній справі є держава, а тому прокуратура Волинської області є неналежним відповідачем, а вимоги про стягнення втраченого заробітку та витрат на правову допомогу повинні розглядатися в порядку кримінального судочинства, а тому справа підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, оскільки шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Враховуючи, що рішення суду щодо відшкодування ОСОБА_1 витрат за оплату ним послуг за надання юридичної допомоги в сумі 118000,00 грн. постановлене з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в такій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то сплачені судові витрати у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій підлягають компенсації Прокуратурі Волинської області за рахунок держави в сумі 1770,00 грн.

Керуючись ст.ст. 76, 78, 141, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, ст. 1176 ЦК України, ст. ст. 2, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Прокуратури Волинської області задовольнити частково.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 16 лютого 2018 року в частині визначення та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 118000,00 грн. сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги скасувати.

В задоволенні позову в цій частині відмовити.

Рішення суду в частині визначення та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 17928,00 грн. втраченого заробітку залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному суді в сумі 1770 грн.00 коп. Прокуратурі Волинської області компенсувати за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: