Постанова № 74858124, 20.06.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2018 року

м. Рівне

Справа № 555/540/17

Провадження № 22-ц/787/827/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання : Брикса Ю.Ю.

учасники справи:

позивач-відповідач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач-позивач: ОСОБА_1,

відповідач; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року, ухваленого в складі судді Мельничук Н.В., повний текст якого складено 14 лютого 2018 року, у справі №55/540/17,

в с т а н о в и в :

В березні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між ЗАТ КБ " Приватбанк" та ОСОБА_2 11 березня 2008 року укладено кредитну угоду №0803/20, відповідно до якої банк надав позичальнику кредит у розмірі 50000 доларів США на термін до 10 березня 2013 року. Вказує, що внаслідок не виконання зобов’язань за кредитним договором за відповідачем утворилась заборгованість станом на 19 січня 2017 року в сумі 82051,58 доларів США, з них: 29304,68 доларів США - заборгованість по тілу кредиту; 14907,42 грн. – заборгованість по відсоткам; 37839,48 доларів США – пеня. Оскільки виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено договором поруки №0803/20/ДП, укладеним 11 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_2Б заборгованість за тілом кредиту в розміні 29304,68 доларів США.

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що позивач безпідставно збільшив розмір відсоткової ставки за кредитною угодою з 16 % до 18%, а тому розмір грошових зобов’язань та обсяг відповідальності ОСОБА_1 як поручителя перед банком збільшився без її згоди. Зазначає, що будь-яких повідомлень про зміну відсоткової ставки банком в односторонньому порядку не отримувала, письмових змін до угоди не укладала, а тому збільшення позивачем відсоткової ставки є неправомірним. Вказує, що 20 січня 2012 року ОСОБА_2 здійснив останній платіж, а з 21 лютого 2012 року вже виникла прострочена заборгованість по кредиту, однак з позовом про стягнення боргу банк звернувся 12 березня 2017 року, тобто після 6 місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням, а тому порука припинилася. Посилаючись на вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України, вказує про припинення поруки, оскільки протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання кредитор не пред’явив до неї вимоги про повернення боргу.

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість в розмірі 29304, 68 доларів США, що становить 805585,65 грн. та судові витрати в розмірі 12083,78 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою, відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачами своїх зобов’язань за кредитним договором, порушення порядку та строків сплати кредиту утворилась заборгованість, що є підставою для її стягнення. Заборгованість в розмірі 29 304,68 доларів США позивачем доведена, а відповідачем не спростована. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що будь-яких належних та допустимих доказів припинення поруки ОСОБА_1 не надано, оскільки договір поруки діє до повного виконання.

В апеляційній скарзі, поданій 13 березня 2018 року до Апеляційного суду Рівненської області ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення в частині солідарного стягнення з неї заборгованості скасувати та ухвалити нове в частині рішення про відмову в задоволенні позову та задовольнити її зустрічний позов про визнання договору поруки №№0803/20/ДП від 11 березня 2008 року припиненим.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що ПАТ КБ «ПриватБанк» з письмовою вимогою до неї як поручителя про дострокове виконання зобов’язання не звертався, хоч право на таке звернення у нього виникло ще 21 лютого 2012 року, оскільки позичальником проведено останній платіж 20 січня 2012 року, тобто після 6 місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням, або після закінчення шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Зазначає, що договором поруки не визначено строк після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами договору передбачено, що порука діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника, а тому пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у 2012 році до позичальника, кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання за кредитним договором, тому й вимога банку до поручителя мала бути пред’явлена протягом шести місяців з моменту пред’явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості. Посилається на безпідставність збільшення банком в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки за кредитною угодою з 16 % до 18%.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення. Вказує, що позичальник своєчасно сплачував періодичні платежі до 2012 року, що підтверджує його згоду з умовами кредитного договору. Зазначає, що рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2013 року (про звернення стягнення на предмет іпотеки) підтверджено дійсність укладеного між сторонами кредитного договору від 11 березня 2008 року.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

В частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 рішення суду не оскаржене, а тому, з врахуванням вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України та роз’яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено кредитну угоду, за умовами якої банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 50000 доларів США зі сплатою відсотків річних та кінцевим терміном повернення до 10 березня 2013 року (а.с. 16-20).

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором між банком та ОСОБА_111 березня 2008 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов’язань за договором кредиту.

З розрахунку заборгованості за договором кредиту вбачається, що ОСОБА_2 допустив прострочення сплати чергових платежів по кредиту, а тому станом на 19 січня 2017 року виникла заборгованість по кредиту в сумі 82051,58 доларів США, з яких: 29304,68 доларів США - заборгованість по тілу кредиту; 14907,42 грн. – заборгованість по відсоткам; 37839,48 доларів США – пеня.

07 лютого 2017 року банк направив досудові вимоги до відповідачів про повернення кредиту із зазначенням суми заборгованості станом на 19 січня 2017 року (а.с. 9,10).

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. ч. 1, 4 ст. 1054 ЦК України) та Законом України «Про захист прав споживачів».

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка діяла на час укладення договору, між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, визначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Статтями 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини 4 стаття 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов’язання» – це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.

З умов спірної кредитної угоди та додатку до неї № 1 вбачається, що боржник ОСОБА_2 (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними відсотками до 10 березня 2013 року шляхом сплати чергових платежів до 20 числа кожного календарного місяця (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів (а.с. 20).

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору до 10 березня 2013 року, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з пунктом 1.3, 2.2.3 кредитної угоди повернення кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів. Як убачається додатку № 1 (графік погашення кредиту від 11 березня 2008 року) позичальник зобов’язується повертати кредит шляхом щомісячної сплати платежів в розмірі 1229,00 доларів США до 20 числа кожного календарного місяця строку кредитування (а.с. 20).

Відповідно до пункту 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором (а.с. 21).

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Таким чином, аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред’явить вимоги до поручителя.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 19 жовтня 2016 року по справі № 6-1265цс16, від 29 березня 2017 року по справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року № 6-1009цс17, від 13 вересня 2017 року № 6-1455цс17.

З матеріалів справи вбачається, що з вимогою до поручителя банк звернувся 07 лютого 2017 року направивши досудову вимогу про погашення простроченої (поточної) заборгованості в сумі 80836,92 доларів США , яка виникла станом на 19 січня 2017 року (а.с. 9). Наявність рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки не можна вважати пред’явленою вимогою до поручителя, оскільки у вказаній справі ОСОБА_1 як відповідач чи третя особа залучена до участі не була, питання про її права чи обов’язки судом не вирішувалось (а.с.168-169).

За таких обставин, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинна була бути пред'явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки, тобто до 10 березня 2013 року; або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, тобто до 20 серпня 2012 року; або протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто до 10 вересня 2013 року.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про безпідставність збільшення банком в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки за кредитною угодою з 16 % до 18%, що призвело до збільшення розміру грошових зобов’язань та обсягу відповідальності її як поручителя перед банком, спростовуються умовами кредитного договору (п.2.3, 4,3) та договору поруки (п.1), якими передбачено право кредитора змінювати розмір процентної ставки.

Враховуючи, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір судового збору при подачі апеляційної скарги становить 19136,08 грн., який підлягає стягненню з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 390 ЦПК України, ст.ст. 559 ЦК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 14 лютого 2018 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитною угодою і судових витрат, та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою, скасувати.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитною угодою відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою, задовольнити.

Визнати припиненим договір поруки № 0803/20/ДП від 11 березня 2008 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 19136,08 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 червня 2018 року.

Головуючий :

Судді :