Постанова № 74852972, 19.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 356/927/17 Головуючий у І інстанції Голік Г. К.Провадження № 22-ц/780/2077/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 19.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року м. Київ

Справа №356/927/17-ц

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач),

ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

секретар судового засідання Немудра Ю.П.,

позивач – Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач – ОСОБА_4 (апелянт),

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Березанського міського суду Київської області, у складі судді Голік Г.К., від 02 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ або Банк) «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом.

Позивач вказав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 02 березня 2012 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, він складається із заяви позичальника, «Умов та правил надання банківських послуг» (далі також Умов та правил), «Правил користування платіжною карткою» (далі також Правил) та «Тарифів банку».

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил, при порушенні позичальником строків платежів по кожному із грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку судовий штраф у розмірі 500 грн плюс 5% від суми позову.

Стверджував, що у зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за кредитним договором він має заборгованість станом на 31 липня 2017 року в сумі 12565,28 грн, яка складається з: 180,94 грн – заборгованість за кредитом; 8409,80 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом; 2900 грн – заборгованість за пенею та комісією; 500 грн – штраф (фіксована частина); 574,54 грн- штраф (процентна складова).

Тому, просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь вказану суму та 1600 грн судових витрат.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 02 березня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом: 180,94 грн, заборгованість по процентах за користування кредитом: 8409,80 грн, заборгованість за пенею та комісією: 2900 грн. Всього 11490,74 грн. Розподілено судові витрати.

ОСОБА_4 з вказаним рішенням суду не погодився та 30 березня 2018 року подав апеляційну скаргу. Просив скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог. Вказував на те, що суд неправильно встановив обставини справи, які мають значення для справи, неправильно дослідив та оцінив доказів, а тому неправильно визначив правовідносини, що склалися між сторонами.

Позивач судове рішення не оскаржив, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з’явився, що, відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи і відзиву на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджало перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано наявність його заборгованості перед банком.

Суд встановив та підтверджено матеріалами справи, що 02 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту № б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, частиною 6 ст. 81 ЦПК України, визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

У даній справі позивач стверджував, що між ним і відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом із Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Натомість зазначені Умови та витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять підпису відповідача. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2320цс16 від 22 березня 2017 року. Цей висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України.

В порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивачем не довів перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу до задоволення позову в повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.

Наявність підстав для нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів за кредитом позивач обґрунтував відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування.

Разом з тим, всупереч твердження позивача, Умови і правила надання банківських послуг, на які він посилається, як на складову договору банківських послуг, укладеного 02 березня 2012 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого. Крім того, ці Умови та правила, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.

Доводи позовної заяви, про те, що сам факт підписання заяви від 02 березня 2012 року і активації картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених Умовами і правилами надання банківських послуг від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 умовах суперечать матеріалам справи і належними та допустимими доказами не підтверджено.

Заява клієнта та інші матеріали, надані банком, крім того, не містять доказів того, що відповідач отримав певну платіжну картку, а також ПІН-код та підписав картку у спеціально відведеному місці. Ця заява також не містить і номеру картки, яку, за поясненнями позивача, отримав відповідач і в ній не зазначено умов надання кредиту і розміру ліміту.

Таким чином, оскільки надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов і правил надання банківських послуг від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 не містить підпису відповідача, який би підтверджував, що саме ці умови та тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови та тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов’язання відповідач зі сплати щомісячних платежів, комісії за несвоєчасне внесення мінімального щомісячного платежу, відсотків, винагороди та неустойки в разі порушення зобов’язання з повернення кредиту, вимоги позивача в наведеній частині районним судом доведеними визнано не обґрунтовано.

Крім того, матеріали справи не містять однієї зі складових частин, як це стверджує позивач, договору між сторонами про надання банківських послуг - Пам’ятки клієнта і доказів на підтвердження її існування, ознайомлення з нею відповідача та її підписання останньою позивачем суду не надано.

За наведеного, на думку колегії суддів, рішення міський суду, на підставі п. 2) і 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. п. 2) і 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 02 березня 2018 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

У задоволені позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3