Постанова № 74852951, 19.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/4387/17 Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.Провадження № 22-ц/780/1136/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 4 19.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: - ОСОБА_1,

суддів: Волохова Л.А., Лівінського С.В.,

при секретарі Немудрій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, -

в с т а н о в и л а :

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому витребувати від СВК «Розаліївський» на її користь належну їй земельну ділянку площею 3,5773 га (кадастровий номер 3220485800:03:013:0010), яка розташована на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області; скасувати державну реєстрацію Договору оренди землі №б/н від 04.01.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та СВК «Розаліївський», зареєстрованого в реєстраційній службі Ржищівського міського управління юстиції Київської області державним реєстратором ОСОБА_3 15.12.2015 року (індексний номер 27152970), та стягнути з СВК «Розаліївський» на її користь судові витрати по справі.

Свої вимоги, обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,5773 га (кадастровий номер 3220485800:03:013:0010), яка розташована на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

27.12.2016 року їй стало відомо, що 12.12.2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Ржищівського міського управління юстиції Київської області ОСОБА_3 здійснено державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 04.01.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та СВК «Розаліївський».

Предметом зазначеного договору є належна їй земельна ділянка площею 3,5773 га (кадастровий номер 3220485800:03:013:0010), яка розташована на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Проте, вона договору оренди землі №б/н від 04.01.2012 року не укладала та нікого на це не уповноважувала, у зв’язку з чим вважала, що СВК «Розаліївський» без відповідної правової підстави заволодів належною їй земельною ділянкою, а державна реєстрація права оренди порушує її право власності на земельну ділянку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2017 року позов задоволено.

Витребувано від СВК «Розаліївський» на користь ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку площею 3,5773 га (кадастровий номер 3220485800:03:013:0010), яка розташована на території Розаліївської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за договором оренди землі №б/н від 04.01.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та СВК «Розаліївський», зареєстрованого в реєстраційній службі Ржищівського міського управління юстиції Київської області державним реєстратором ОСОБА_3 15.12.2015 року (індексний номер 27152970).

В апеляційній скарзі СВК «Розаліївський» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація права оренди здійснена на підставі договору оренди землі, який не вступив в силу.

Проте, рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Встановлено, що позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,5773 га, розташована: Київська область, Білоцерківський район, Розаліївська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер: 3220485800:03:013:0010).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Позивачка звернулася до суду з позовом до СВК «Розаліївський», в якому посилалася на те, що СВК «Розаліївський» використовує на праві оренди належну позивачці на праві власності земельну ділянку без належної правової підстави, оскільки вона не укладала договору оренди спірної земельної ділянки із СВК «Розаліївський» та нікого не уповноважувала на його укладання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір оренди б/н від 04.01.2012 року, укладений між ОСОБА_2 та СВК «Розаліївський» не вступив в силу, а тому спірна земельна ділянка використовується відповідачем незаконно та підлягає витребуванню.

Вказані висновки суду першої інстанції є хибними та не відповідають вимогам Закону.

Так, позивачка ОСОБА_2 зверталася до СВК «Розаліївський» з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки б/н від 04.01.2012 року недійсним. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2017 року у задоволенні позову було відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили.

04.01.2012 року між позивачкою ОСОБА_2 як орендодавцем, та СВК «Розаліївський» в особі голови правління ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди землі, предметом якого є вказана вище земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 3,5773 га в межах Розаліївської сільської ради Білоцерківського району, яку орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і договір укладено на 10 років, як вбачається з копії вказаного договору оренди.

Згідно копії ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №77112282 від 27.12.2016 року, реєстраційною службою Ржищівського міського управління юстиції 15.12.2015 року проведено державну реєстрацію строкового платного користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років на підставі зазначеного договору оренди землі, який укладено 04.01.2012 року між ОСОБА_2 та СВК «Розаліївський».

Також 04.01.2012 року між сторонами договору було підписано акт приймання передачі орендованої земельної ділянки, про що свідчить копія цього акту.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини з оренди земельних ділянок є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до ст.ст.1, 13 цього Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст.ст.93, 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст.627 ЦК України).

За положеннями ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На момент укладення договору оренди, частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» були встановлені такі істотні умови для договорів оренди землі: об'єкт оренди ( кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкту оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкту оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкту оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкту оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Відповідно до укладеного між сторонами договору оренди землі, всі істотні умови, які є обов’язковими для таких договорів згідно вимог законодавства, є дотриманими.

Згідно зі ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вказані обставини встановлені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2017 року, яке набрало законної сили.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Крім того в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» в п.93 Суд зазначив, що Право на справедливий судовий розгляд, передбачене статтею 6 параграф 1 Конвенції (995 004), передбачає повагу до принципу верховенства права. Одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду.

За ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Крім того, судом першої інстанції були застосовані норми матеріального права, які не могли бути застосовані в даному випадку.

Так, суд першої інстанції посилався на норму ст.387 ЦК України, яка регулює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Проте, сторони договору оренди землі б/н від 04.01.2012 року досягнули всіх істотних умов договору, про що підписалися в ньому.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

Лише у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

Витребування майна з чужого незаконного володіння можливе лише у разі вибуття майна із володіння власника всупереч його волі.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Колегія суддів звертає увагу на те, що між позивачем та СВК «Розаліївський» наявні договірні відносини, а саме договір оренди спірної земельної ділянки від 04.01.2012 року. Вказаний договір є чинним та недійсним в судовому порядку не визнався, а тому вказаний спір повинен був розглядатися із застосуванням норм права, які регулюють договірні правовідносини.

До того ж, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2017 року, яке набрало законної сили, позивачу було відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі від 04.01.2012 року.

Суд прийшов до помилкового висновку, обґрунтовуючи задоволення позову тим, що реєстрація оренди здійснена на підставі договору оренди, який не вступив в силу.

Крім того, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкту нерухомого майна земельна ділянка позивачки ОСОБА_5 площею 3,5773 га, що розташована: Київська область, Білоцерківський район, Розаліївська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер: 3220485800:03:013:0010) передана строком на 10 років в оренду Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Розаліївський» (дата державної реєстрації - 15 грудня 2015 року).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови.

Колегія суддів вважає необхідним відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2017 року скасувати та прийняти постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Розаліївський» про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: