Постанова № 74852932, 19.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 379/528/17 Головуючий у І інстанції Василенко О. М.Провадження № 22-ц/780/1287/18 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.Категорія 46 19.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: - Олійника В.І.,

суддів: Лівінського С.В., Сержанюка А.С.,

при секретарі Немудрій Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 04 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Таращанської районної державної адміністрації Київської області, відділу Держгеокадастру у Таращанському районі Київської області, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про визнання протиправними та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку,-

в с т а н о в и л а :

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Таращанської районної державної адміністрації від 12.09.2012 року №374 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Тарашанського району Київської області»; визнати недійсними та скасувати реєстрацію державних актів на земельні ділянки:

- держаний акт НОМЕР_2 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_4, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_28

- держаний акт НОМЕР_3 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_5, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_15

- держаний акт НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_7, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_6

- держаний акт НОМЕР_8 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_9, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_7;

- держаний акт НОМЕР_10 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_11, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_9

- держаний акт НОМЕР_12 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_13, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_10

- держаний акт НОМЕР_14 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_15 виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_12

- держаний акт НОМЕР_16 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_17, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_14;

- кадастровий номер НОМЕР_18, виданий Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_16 на земельну ділянку площею 1,6439 га;

- кадастровий номер НОМЕР_19, виданий Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_17 на земельну ділянку площею 1,5 га;

- кадастровий номер НОМЕР_20, виданим Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_18 на земельну ділянку площею 1,5 га;

- кадастровий номер НОМЕР_21 виданий Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_19 на земельну ділянку площею 2 га;

- кадастровий номер НОМЕР_22, виданий Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_20 на земельну ділянку площею 2 га;

- кадастровий номер НОМЕР_23, виданий Таращанським держгеокадастру у Київській області на ім'я ОСОБА_16 на земельну ділянку площею 2 га.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Веселокутської сільської ради, урочище «Цикове», площею 68 га. Відповідно до пункту 4 даного договору від 01.06.2004 року земельна ділянка передається позивачу в оренду строком на 25 років.

01 червня 2004 року між ними підписано акт про передачу земель в натурі землекористувачу (орендарю), яким Таращанська РДА в присутності сільського голови Веселокутської сільської ради передала, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку площею 68 га згідно викопіювання з плану землекористування, що є додатком до акта.

Договір оренди землі від 01.06.2004 року зареєстрований у Таращанському відділі Київської обласної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.06.2004 за №6.

12 квітня 2007 року до договору оренди землі від 01.06.2004 року внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 58 га.

27 січня 2010 року до договору оренди землі від 01.06.2004 року внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 38,85 га.

20 грудня 2012 року до договору оренди землі від 01.06.2004 року внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 28,85 га.

13 листопада 2015 року на підставі розробленої на замовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), передану позивачу в оренду земельну ділянку було зареєстровано в Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер НОМЕР_18.

При цьому, під час виготовлення технічної документації і встановлення меж земельної ділянки в натурі було виявлено, що площа земельної ділянки зменшилася до 24,85 га. Згідно довідки відділу Держземагентства у Таращанському районі Київської області із земель запасу площею 28,28 га, які перебувають в оренді, було передано у приватну власність дві земельні ділянки площею 2 га громадянам ОСОБА_21 та ОСОБА_22

Між тим, розпорядженням Таращанської районної державної адміністрації Київської області від 12.09.2012 №374 було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області та вирішено передати у власність 11 громадянам земельні ділянки загальною площею 22,0001 га для ведення особистого селянського господарства на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області.

Згідно додатку до розпорядження дозвіл надано громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_11, ОСОБА_24, ОСОБА_7

Позивач звертав увагу на лист відділу Держгеокадастру у Таращанському районі Київської області та додані до нього графічні матеріали з плану землекористування Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області, відповідно до яких земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_7; НОМЕР_9; НОМЕР_11; НОМЕР_13; НОМЕР_14 повністю накладаються на земельну ділянку площею 24,85 га з кадастровим номером НОМЕР_15, що знаходиться в оренді позивача.

Крім того, як слідує з листа, в межах орендованої земельної ділянки знаходяться також земельні ділянки ОСОБА_23, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_20 та ОСОБА_27 площею 2 га.

20.02.2017 року позивач отримав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-3208354772017, згідно якого площа орендованої ним земельної ділянки становила 0,2036 га.

З наведеного вище вбачається, що Державним кадастровим реєстратором всупереч норм чинного законодавства були внесенні відомості щодо сформованої земельної ділянки, що свідчить про перевищення службового становища або корупційного діяння.

З 01 січня 2013 року набули чинності Закони України «Про Державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку із чим повноваження територіальних органів Держземагенства у частині державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) земельних ділянок, земельного сервітуту, користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припинилися.

По своїй суті державний акт на право власності на земельну ділянку є фактично документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку (стаття 126 Земельного кодексу України в редакції, діючий до 01 січня 2013 року) і видавався при державній реєстрації земельних ділянок органами Держземагентства правонаступниками якого є Держгеокадастр.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок із видачею державних актів на право власності на земельні ділянки здійснювалася Держземагенствами, а тому останній є належним співвідповідачем.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачає видачу державного акту на право власності на земельну ділянку, як документу, який посвідчує відповідне право власності.

Відповідно до ст.9 Закону України від 7 липня 2011 року №3613-VІ «Про державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор є державним службовцем, який здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей.

Крім того, як вбачається з розпорядження Таращанської районної державної адміністрації Київської області №374 проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам України був затверджений 12.09.2012 року, при цьому 20.12.2012 року відповідач, приховуючи факт затвердження розпорядження, просить переглянути площу орендованої землі, і як наслідок 20 грудня 2012 року площу земельної ділянки зменшено до 28,85 га.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, у тому числі перелік повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Статтею 81 Земельного кодексу України (у редакцїї від 05.09.2012 року) передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Розпорядження землями державної власності, відповідно до статті 17 ЗК України, належить до компетенції місцевих державних адміністрацій.

Частинами 2 та 3 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно частини 5 статті 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року №5245-VІ частину 5 статті 116 Земельного кодексу України викладено у наступній редакції: «Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом».

З аналізу наведених положень Земельного кодексу України вбачається, що безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної або комунальної власності передаються зацікавленим особам у тому разі, якщо вказані земельні ділянки є вільними, тобто не перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, можуть бути передані у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Земельні ділянки загальною площею 22,0001 га, передані у власність 11 громадянам на підставі розпорядження Таращанської РДА від 12.09.2012 №374, але знаходяться у його (позивача) користуванні на підставі договору оренди землі від 01.06.2004 року, зареєстрованого у Таращанському відділі КОФ ДП «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.06.2004 року за №6.

Спеціальним законом, яким врегульовані відносини, пов'язані з орендою землі є Закон України «Про оренду землі» від 06.10 1998 року за №161-XІV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно статті 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, договір оренди землі припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом, поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря, смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Таким чином, наведеними вище правовими нормами передбачено гарантії прав належного і добросовісного орендаря земельної ділянки на володіння і користування земельною ділянкою, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Засноване на договорі оренди право особи володіти і користуватись земельною ділянкою не може бути достроково припинено з ініціативи орендодавця, якщо це прямо не передбачено у законі чи договорі.

На момент винесення Таращанською РДА розпорядження від 12.09.2012 року за №374 договір оренди землі від 01.06.2004 року, укладений між позивачем та відповідачем був чинним. Позивач, як орендар земельних ділянок не давав своєї згоди на припинення договору оренди землі та не відмовлявся від права користування земельною ділянкою.

Згідно пункту 29 договору оренди від 01.06.2004 року розірвання договору в односторонньому порядку допускається виключно за умови систематичної несплати орендної плати.

Як слідує з довідки Веселокутської сільської ради від 11.01.2016 року №06 у позивача відсутня заборгованість по сплаті орендної плати і він своєчасно та у повному обсязі сплачує оренду плату згідно договору оренди землі від 01.06.2004 року.

Тому позивач вважав, що відповідач - Таращанська РДА не мав правових підстав для розірвання договору оренди від 01.06.2004 року в односторонньому порядку.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 04 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довідався або міг довідатися про розпорядження Таращанської районної державної адміністрації № 374 від 12.09.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області» в день написання заяви ним від 14.12.2012 року, а тому перебіг позовної давності в даному випадку почався від 14.12.2012 року та тривав до 14.12.2015 року.

Проте, рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає в частині вимог у визнанні державних актів на право власності на земельні ділянки за строком позовної давності.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем Таращанською районною державною адміністрацією Київської області укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивач прийняв від останнього у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в адміністративних межах Веселокутської сільської ради, урочище «Цикове», площею 68 га. Відповідно до пункту 4 договору від 01.06.2004 земельна ділянка передається позивачу в оренду строком на 25 років.

01 червня 2004 року між сторонами підписано акт про передачу земель в натурі землекористувачу (орендарю), яким Таращанська РДА в присутності сільського голови Веселокутської сільської ради передала, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку площею 68 га згідно викопіювання з плану землекористування, що є додатком до акта.

Договір оренди землі від 01.06.2004 року зареєстрований у Таращанському відділі Київської обласної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.06.2004 року за №6.

12 квітня 2007 року до договору оренди землі від 01.06.2004 року внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 58 га.

27 січня 2010 року до договору оренди землі від 01.06.2004 внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 38,85 га.

20 грудня 2012 року до договору оренди землі від 01.06.2004 внесені зміни, відповідно до яких площу орендованої земельної ділянки зменшено до 28,85 га.

13 листопада 2015 року на підставі розробленої на замовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), передану позивачеві в оренду земельну ділянку було зареєстровано в Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер НОМЕР_18.

Під час виготовлення технічної документації і встановлення меж земельної ділянки в натурі було виявлено, що площа земельної ділянки зменшилася до 24,85 га. Згідно довідки відділу Держземагентства у Таращанському районі Київської області із земель запасу площею 28,28 га, які перебувають в оренді, було передано у приватну власність дві земельні ділянки площею 2 га громадянам ОСОБА_21 та ОСОБА_22

Розпорядженням Таращанської районної державної адміністрації Київської області від 12.09.2012 за №374 було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області та вирішено передати у власність 11 громадянам (третім особам по справі) земельні ділянки загальною площею 22,0001 га для ведення особистого селянського господарства на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області.

Згідно додатку до розпорядження дозвіл надано громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_23, ОСОБА_11, ОСОБА_11, ОСОБА_24, ОСОБА_7

Як вбачається з листа відділу Держгеокадастру у Таращанському районі Київської області та доданих до нього графічних матеріалів з плану землекористування Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_7; НОМЕР_9; НОМЕР_11; НОМЕР_13; НОМЕР_14 повністю накладаються на земельну ділянку площею 24,85 га з кадастровим номером НОМЕР_15, що знаходиться в оренді позивача.

Крім того, з вказаного листа слідує, що в межах орендованої земельної ділянки знаходяться також земельні ділянки ОСОБА_23, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_27 площею 2 га.

20.02.2017 року позивач отримав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-3208354772017, згідно якого площа орендованої ним земельної ділянки становила 0,2036 га.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок із видачею державних актів на право власності на земельні ділянки здійснювалася Держземагенствами, правонаступниками якого є Держгеокадастр, а тому останній є належним співвідповідачем.

Представник позивача стверджує, що 20.12.2012 року відповідач Таращанська районна державна адміністрація Київської області, приховуючи факт затвердження розпорядження № 374 від 12.09.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області», просить переглянути площу орендованої землі, і як наслідок 20 грудня 2012 року площу земельної ділянки зменшено до 28,85 га.

Земельні ділянки загальною площею 22,0001 га, які передані у власність 11 громадянам на підставі розпорядження Тарашанської РДА від 12.09.2012 №374, знаходяться у користуванні позивача на підставі договору оренди землі від 01.06.2004 року, зареєстрованого у Таращанському відділі КОФ ДП «ЦДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.06.2004 року за №6.

На момент винесення Таращанською РДА розпорядження від 12.09.2012 року №374 договір оренди землі від 01.06.2004 року, укладений між позивачем та відповідачем був чинним. Позивач, як орендар земельних ділянок, не давав своєї згоди на припинення договору оренди землі та не відмовлявся від права користування земельною ділянкою.

Згідно пункту 29 договору оренди від 01.06.2004 року, розірвання договору в односторонньому порядку допускається виключно за умови систематичної несплати орендної плати.

Відповідно до довідки Веселокутської сільської ради від 11.01.2016 року №06 у позивача відсутня заборгованість по сплаті орендної плати, позивач своєчасно та у повному обсязі сплачує оренду плату згідно договору оренди землі від 01.06.2004 року.

Дане стверджується поясненнями сторін та третіх осіб, матеріалами справи, дослідженими в судовому засіданні.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представник відповідача Таращанської районної державної адміністрації Київської області надав суду клопотання про застосування строку позовної давності і просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Частиною 1 ст.261 ЦК України, передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд першої інстанції вважав, що позивач довідався або міг довідатися про розпорядження Таращанської районної державної адміністрації №374 від 12.09.2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 11 громадянам на території Веселокутської сільської ради Таращанського району Київської області» в день написання ним заяви від 14.12.2012 року. Отже, перебіг позовної давності в даному випадку почався від 14.12.2012 року та тривав до 14.12.2015 року.

Проте, позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх порушених прав до Київського окружного адміністративного суду 08.02.2016 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Питання про поновлення строку позовної давності позивач не ставив.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі вищенаведеного, суд прийшов до вірного висновку, що строк позовної давності позивачем пропущено і питання про поновлення строку позовної давності ним не ставилося, і з цих підстав відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів приходить до висновку, що про визнання протиправним та скасування розпорядження суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у їх задоволенні за спливом позовної давності.

Так, як вірно прийшов до висновку суд першої інстанції, позивач повинен був знати, мав можливість і міг довідатися та знав про порушене свої право ще 14 грудня 2012 року

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Проте, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у визнанні державних актів на право власності на земельні ділянки за строком позовної давності, оскільки сторони зазначені як треті особи і не були притягнуті в якості відповідачів у справі, а тому за цих обставин відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог, і в цій частині відповідно до вимог ст.376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині позовних вимог нового судового рішення про відмову в їх задоволенні.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 04 січня 2018 року в частині відмови у визнанні державних актів на право власності на земельні ділянки скасувати і ухвалити в цій частині позовних вимог нове судове рішення про відмову в їх задоволенні.

У решті рішення суду залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: