Рішення № 74852320, 24.05.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2282/18

Провадження № 2/369/1781/18

РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

за участі секретаря Водала А.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 14 січня 2018 року між ОСОБА_4 та нею було укладено договір оренди нерухомого майна з 15 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року, а саме нежитлового приміщення по АДРЕСА_1. На виконання умов договору вона сплатила відповідачу орендну плату за перший місяць - 16 260 грн. та за останній місяць - 19 675 грн. Також ними було погоджено, що вона за власний рахунок здійснює капітальний ремонт та інші поліпшення на загальну суму, що не перевищує 100 000 грн. та матиме відповідне відшкодування у вигляді зменшення розміру орендної плати. У подальшому вона прорахувала витрати на ремонт, запросила підрядників та отримала попередній розрахунок вартості ремонту приміщення, що значно перевищуватиме 100 000 грн. Зважаючи на що вона не потребувала надалі оренди приміщення і фактично не орендувала, не використовувала приміщення. Тому звернулась до відповідача щодо розірвання договору оренди, а також повернення їй сум сплаченої орендної плати в розмірі 35 935 грн. Але відповідач повність проігнорував її вимоги. Вказала, що на підставі ст.3, ч.2 ст.651 ЦК України, п.п.3.3, 6.4, 6.5 договору договір має бути розірваний, а плата підлягає сплаті за строк фактичного користування нею об'єктом оренди.

Просила суд розірвати договір про оренду нерухомого майна від 14 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 35 935 грн. фактично сплачені авансовим платежем за користування нежитловим приміщенням; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрат по сплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Подала суду відповідь на відзив. Просила задоволити позов.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав в частині розірвання договору. В частині стягнення грошових коштів заперечував. Подав суду письмовий відзив. Вказав, що спірне приміщення було передано позивачу відповідно до акту. Позивач його використовував, тому має сплатити орендну плату. Тому просив суд задоволити позов в частині розірвання договору, а в частині стягнення коштів - відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задоволити частково з наступних підстав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що 14 січня 2018 року укладено договір оренди нерухомого майна. Відповідно до цього договору ОСОБА_2 (орендодавець) передає, а ОСОБА_3 (орендар) приймає за плату на період з 15 січня 2018 року до 31 грудня 2020 року у користування окреме індивідуально визначене майно (офіс №3 - нежиле приміщення, загальною площею 135,5 кв.м, що розташоване в цокольному та підвальному приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_2

П. 2.1 договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає об'єкт оренди, що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі.

Також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 14 січня 2018 року підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

На виконання умов п.3.1.3, 3.1.4 договору ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_2 авансовий платіж в розмірі 16 260 грн. та є орендною платою за січень 2018 року, та платіж в розмірі 19 675 грн. та є орендною платою за січень 2018 року.

Дана обставина не заперечувалась учасниками.

Ст. 526 КЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

П.3.1.2 договору оренди визначено, що орендар здійснює власним коштом капітальний ремонт та інші поліпшення приміщення на загальну суму, що не перевищує 100 000 грн. Відповідне відшкодування витрат орендодавцем відображене у меншому розмірі орендної плати за 12 місяців 2018 року. Можливе перевищення кошторису не вважається погодженим і не враховується у вартості орендної плати.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказувала, що після консультації щодо проведення ремонту в приміщенні, подальша оренда була не доцільна та економічно не вигідна. Тому 06 лютого 2018 року направила листа на адресу ОСОБА_2 щодо розірвання договору, повернення останнім внесених платежів на загальну суму 35 935 грн. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того чи проводилась консультація позивачем до укладення договору, зважаючи на невеликий часовий проміжок, відсутність значних курсових коливань, що могли б вплинути на вартість ремонту.

За ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У ст.. 653, 654 ЦК України визначено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З пояснень учасників справи встановлено, що спір між сторонами фактично виник через повернення сплачених коштів. Щодо дострокового розірвання договору оренди жодна із сторін не заперечувала. Тому в частині розірвання договору суд задовольняє вимоги.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (абз. 3, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зокрема, укладаючи договір сторони погодили розмір орендної плати на кожний наступний календарний рік, починаючи з 15 січня 2018 року: з 15 січня 2018 року - по 14 лютого 2018 року - 16 260 грн., з 15 лютого 2018 року по 30 квітня 2018 року - орендні канікули, з 01 травня 20148 року по 31 грудня 2018 року - 8130 грн., з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 17 886 грн., з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 19 675 грн. (п.3.1.1).

П.3.3 договору визначено, що оренда плата підлягає сплаті за строк фактичного користування орендарем об'єктом оренди.

П.6.4 договору встановлено, що орендар має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це орендодавця за 90 днів до такого розірвання. З моменту достроково розірвання договору припиняється нарахування орендної плати орендодавцем, а об'єкт оренди підлягає поверненню орендодавцю протягом 10 днів з дня дострокового розірвання цього договору. Витрати, понесені орендарем на проведення ремонтних та оздоблювальних робіт, а також аванс за орендну плату за останній місяць (п.3.1.4) не підлягають поверненню орендодавцем.

Як вказано вище, 06 лютого 2018 року позивач направив заяву про розірвання договору, яку згідно зворотнього повідомлення відповідачем отримано 09 лютого 20148 року. За умовами договору протягом 10 днів об'єкт мав бути повернутий відповідачу. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження ухилення відповідача від прийняття об'єкту оренди, відмову від підписання відповідного акту, або доказів такої передачі тощо. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що фактично об'єкт перебував в користуванні позивача з 14 січня 2018 року, тому відсутні підстави повернення внесеної орендної плати за січень 2018 року в розмірі 16 260 грн. Доводи представника, що фактично об'єкт не орендувався позивачем суперечать наявним в матеріалам справи доказам, будь-яких інших доказів позивачем суду не надано.

Також відсутні підстави для повернення платежу за останній місяць в розмірі 19 675 грн. Пояснення представника позивача щодо фактичного невикористання об'єкту не може бути взято до уваги судом, оскільки укладеним договором сторони погодили неповернення такого платежу у разі дострокового розірвання договору орендарем. Доказів щодо нікчемності даної умови, визнання умови договору недійсної матеріали справи не містяться. Натомість, сторони діючи добровільно, на власний розсуд визначили умови договору.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди та стягнення коштів - задоволити частково.

Розірвати договір оренди нерухомого майна від 14 січня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області (пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс рішення виготовлено 04 червня 2018 року.

Суддя