Постанова № 7485027, 14.01.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.ПолтаваСправа № 2а-46786/09/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Слободянюк Н.І.,

за участю секретаря Дрижирук М.І.,

представника позивача - Желєзнова Д.А.

представника відповідача - Мурич Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Кременчуцького міжрайонного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт ДПТ Українидо Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекціїпро скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Кременчуцьке міжрайонне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство протипожежних робіт ДПТ Українизвернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекціїпро скасування податкового повідомлення-рішенняКременчуцької ОДПІ від 09.07.2009 № 0000362302/0/2192 про визначення вказаному підприємству податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 3792,00 грн, в тому числі 2528,00 грн- основний платіж, 1264,00 грн штрафні санкції.

Позовна вимога Кременчуцького міжрайонного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт ДПТ України обґрунтована посиланням на протиправне зменшення позивачу контролюючим органом податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2008 року на 1068,00 грн, за грудень 2008 року на 1200,00, за березень 2009 року на 260,00 грн по господарським операціям позивача з ТОВ «Тікко»з придбання вогнегасного порошку, ДСА-1 та Феніксу СТС за договором від 01.10.2008 в силу того, що основним видом діяльності ТОВ «Тікко»є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, яке не потребує в обовязковому порядку наявності у підприємства штатних працівників та основних фондів, зокрема складських приміщень та транспортних засобів; одночасне перебування директора ТОВ «Тікко»на посаді директора на 15 підприємствах не заборонено чинним законодавством; законодавцем не покладено обовязок на субєкта господарювання при вчиненні цивільних правочинів (договорів) перевіряти у свого контрагента за правочином наявність або відсутність власних та/або орендованих активів і правові підстави їх виникнення, наявність або відсутність штатних та/або позаштатних працівників тощо; настання реальних правових наслідків, що обумовлені правочином між позивачем та ТОВ «Тікко», підтверджується первинними документами, зокрема накладною від 27.11.2008 № 27/12, податковою накладною від 27.11.2008 № 175, рахунком-фактурою від 18.11.2008, платіжним дорученням від 15.04.2009 № 159, випискою з рахунку № 26007720000071, що відкритий в Харківській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк», накладною від 26.12.2008 № 338, податковою накладною від 26.12.2008 № 338, накладною від 25.03.2009 № 94, податковою накладною від 25.03.2009 № 233.

За твердженням позивача наведені ним в позовній заяві мотиви спростовують висновок відповідача про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Тікко»від 01.10.2008, на який є посилання в акті перевірки від 26.06.2009 № 2734/23-309/21076846 та який став фактичною підставою для зменшення позивачу податкового кредиту за листопад, грудень 2008 року та березень 2009 року і визначення за цей період податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 2528,00 грн.

Заперечуючи проти позову, Кременчуцька ОДПІ посилалася на ті обставини, що ТОВ «Тікко»не відображені в податкових деклараціях за листопад, грудень 2008 року та березень 2009 року податкові зобовязання з ПДВ в сумах 1068,00 грн, 1200,00 грн, 260,00 грн відповідно по господарським операціям з позивачем за правочином від 01.10.2008; в податкових накладних, виписаних ТОВ «Тікко»та виданих позивачу для нарахування податкового кредиту за кожний із названих періодів, зазначена така адреса ТОВ «Тікко», за якою це підприємство не знаходиться, про що свідчить акт обстеження підприємства від 10.02.2009; за відомим контролюючому органу фактичним місцезнаходженням ТОВ «Тікко»також не знаходиться; з 27.05.2009 директором ТОВ «Тікко»став ОСОБА_1., який є одночасно директором 15 підприємств і засновником 19 підприємств, які знаходяться в різних регіонах України; ТОВ «Тікко»переважно мало взаємовідносини з підприємствами /ТОВ «Ресурс АТХ-2006 ЛТД», ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Анга», ТОВ «Крембудінвест», ПП «Рішон»/, які або не відображали податкові зобовязання з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Тікко», або були відсутні за своїм місцезнаходженням, або мали директора та бухгалтера в одній особі або директора, який був одночасно директором та засновником інших підприємств, а також не мали основних фондів.

За твердженням відповідача наведені ним в запереченнях на позов обставини свідчать про нікчемність правочину від 01.10.2008, а відтак про невідповідність формування позивачем податкового кредиту за таким правочином вимогам статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В судовому засіданні представники позивача і відповідача підтримали доводи і вимоги сторін, інтереси яких вони відповідно представляють.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду та зібрані судом письмові докази та застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для визначення Кременчуцькому міжрайонному спеціалізованому ремонтно-будівельному підприємству протипожежних робіт ДПТ України податкового зобовязання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 3792,00 грн, в тому числі 2528,00 грн- основний платіж, 1264,00 грн штрафні санкції, згідно спірного податкового повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0000362302/0/2192 слугував висновок Кременчуцької ОДПІ, викладений в акті перевірки від 26.06.2009 № 2734/23-309/21076846, про порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок включення до податкового кредиту податку на додану вартість за листопад 2008 року в сумі 1068,00 грн, за грудень 2008 року в сумі 1200,00 грн, за березень 2009 року в сумі 260,00 грн за нікчемним правочином від 01.10.2008 з ТОВ «Тікко». Такий висновок податкового органу обґрунтований посиланням на акт про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової звітності ТОВ «Тікко»від 22.05.2009 № 2076/23-309/31574417, згідно якого ТОВ «Тікко»відсутнє за місцем реєстрації та за фактичним місцезнаходженням; не має працюючих працівників за основним місцем роботи; в декларації з податку на прибуток витрат на оплату праці не включає до складу валових витрат; основні фонди не має та вступало у господарські відносини переважно з підприємствами /ТОВ «Ресурс АТХ-2006 ЛТД», ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Анга», ТОВ «Крембудінвест», ПП «Рішон»/, які або не відображали податкові зобовязання з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Тікко», або були відсутні за своїм місцезнаходженням, або мали директора та бухгалтера в одній особі або директора, який був одночасно директором та засновником інших підприємств, а також не мали основних фондів. Окрім того, в запереченнях на позов відповідачем наведено і інший мотив винесення спірного податкового повідомлення-рішення, який відсутній в зазначеному акті, а саме: невідображення ТОВ «Тікко»податкових зобовязань з ПДВ в податкових деклараціях за листопад, грудень 2008 року, березень 2009 року по господарським операціям з позивачем. І хоча з акту від 26.06.2009 № 2734/23-309/21076846 слідує, що ці обставини взагалі не були предметом проведеної відповідачем перевірки, з огляду на приписи статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно офіційного зясування всіх обставин у справі, суд вважає, що при вирішенні спору підлягає оцінці також і цей довід відповідача.

Як встановлено перевіркою та підтверджено матеріалами судової справи, 01.10.2008 між Кременчуцьким міжрайонним спеціалізованим ремонтно-будівельним підприємством протипожежних робіт ДПТ України /покупець/ та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тікко»/продавець/ укладено договір від 01.10.2008 про продаж товарів. Згідно накладних від 27.11.2008 № 27/12, від 26.12.2008 № 338 та від 25.03.2009 № 94 такими товарами були вогнегасний порошок, просочувальна суміш ДСА-1, вогнегасний терморозширюючий склад Фенікс СТС.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною / сторонами / цієї вимоги є підставою недійсності правочину / частина 1 статті 215 ЦК України /.

При цьому згідно частини 2 статті 215 зазначеного Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом / нікчемний правочин /. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Дослідивши правочин від 01.10.2008, на підставі якого між позивачем та його контрагентом ТОВ «Тікко»склались господарські правовідносини, суд приходить до висновку, що в момент вчинення правочину його сторони були існуючими субєктами господарювання /перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців/ та виходячи зі своїх видів господарської діяльності були зацікавлені у продажу та придбанні зазначених товарів.

Як вбачається з актів перевірки стосовно позивача і ТОВ «Тікко»та акту обстеження ТОВ «Тікко», обстеження названого підприємства за місцем реєстрації, внесеним державним реєстратором до даних Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій на підставі відповідних підтверджуючих документів, мало місце 10.02.2009, тоді як укладення договору між позивачем та ТОВ «Тікко»відбулось 01.10.2008, поставка товарів - у листопаді, грудні 2008 року та березні 2009 року. Крім того, незнаходження підприємства за своєю адресою не позбавляє підприємство цивільної дієздатності. При цьому суд враховує, що основним видом діяльності ТОВ «Тікко»згідно довідки з ЄДРПОУ є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, яке не тягне за собою обовязкову наявність як офісу, так і інших основних фондів /складських приміщень, транспортних засобів, обладнання тощо/. Доказів та правового обґрунтування протилежного на вимогу суду відповідачем не надано.

Окрім того, як свідчить акт про результати документальної (камеральної) перевірки податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «Тікко»від 22.05.2009 № 2076/23-209/31574417 та підтверджено в судовому процесі представником відповідача, підставою для висновку контролюючого органу про відсутність у ТОВ «Тікко»основних фондів слугувала лише декларація з податку на прибуток підприємства за 2008 рік, що подана товариством до податкової інспекції в електронному вигляді. Згідно з цією декларацією витрати на поліпшення основних фондів /рядок 04.10/ та сума амортизаційних відрахувань /рядок 0.7/ складають 0, 00 грн.

Суд вважає, що декларація з податку на прибуток підприємства не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів /власних, орендованих/ є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Твердження відповідача про відсутність у ТОВ «Тікко»трудових ресурсів, як про ознаку, яка вказує на безтоварність господарських операцій з позивачем, відхиляється судом, так як в судовому процесі судом зясовано, що таке твердження відповідача ґрунтується лише на даних податкового розрахунку комунального податку за квітень 2008 року та податкової декларації з податку на прибуток за 2008 рік ТОВ «Тікко», а також не має посилання на чинне законодавство, яке б містило застереження щодо виконання директором функцій бухгалтера, оскільки з наданої суду податкової звітності ТОВ «Тікко»вбачається, що Плахотний Р.В. є і директором, і головним бухгалтером товариства, та інших функцій. Даючи таку оцінку доводу відповідача, суд виходить з того, що ТОВ «Тікко»у спірних господарських відносинах з позивачем здійснювало лише торгівлю.

Не можуть ставити під сумнів про реальне існування і здійснення діяльності ТОВ «Тікко»і ті обставини, що директора ТОВ «Тікко»Плахотний Руслан Володимирович /до 27.05.2009/ змінював своє місце проживання , а ОСОБА_1 /з 27.05.2009/ є одночасно директором 15 підприємств та засновником 19 підприємств. Судом при застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права не виявлено жодної норми, яка б забороняла громадянину реалізовувати своє право на працю та здібності до продуктивної праці або обмежувала громадянина в отриманні доходів у звязку з такими обставинами.

Як вже судом наголошувалося, поставка таких товарів на користь позивача як вогнегасного порошку, ДСА-1,Феніксу СТС за договором від 01.10.2008 відповідає виду діяльності позивача згідно із його статутом, довідкою із ЄДРПОУ, ліцензією Державного департаменту пожежної безпеки МНС України від 24.11.2006 на вид діяльності. Сам факт поставки, включаючи розрахунок, підтверджується накладною від 27.11.2008 № 27/12 на суму поставки 6408,00 грн /ПДВ- 1068,00 грн/, податковою накладною від 27.11.2008 № 175 на суму поставки 6408,00 грн /ПДВ- 1068,00 грн/, рахунком-фактурою від 18.11.2008 на суму поставки 6408,00 грн /ПДВ- 1068,00 грн, платіжним дорученням від 15.04.2009 № 159 на суму поставки 6408,00 грн /ПДВ- 1068,00 грн/, випискою з рахунку № 26007720000071, що відкритий в Харківській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк», накладною від 26.12.2008 № 338 на суму поставки 7200, 00 грн /ПДВ-1200,00 грн/, податковою накладною від 26.12.2008 № 338 на суму поставки 7200, 00 грн /ПДВ-1200,00 грн/, накладною від 25.03.2009 № 94 на суму поставки 1560, 00 грн /ПДВ-260,00 грн/, податковою накладною від 25.03.2009 № 233 на суму поставки 1560, 00 грн /ПДВ-260,00 грн/.

Вказуючи на безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тікко»через взаємовідносини ТОВ «Тікко»з ТОВ «Ресурс АТХ-2006 ЛТД», ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Анга», ТОВ «Крембудінвест», ПП «Рішон»відповідач разом з тим не доводить суду, що предметом продажу між ТОВ «Тікко»та переліченими субєктами господарювання були вогнегасний порошок, ДСА-1, Феніксу-СТС , кінцевим споживачем яких виступив позивач. А відтак, обставина відсутності переходу права власності на товари від ТОВ «Тікко»позивачу документально не підтверджується. При цьому слід відзначити, що суд, виконуючи в силу частини 2 статті 69 та частин 3-5 статті 71 КАС України активну роль у зібранні доказів, разом з тим не може перекладати на себе встановлений частиною 2 статті 71 зазначеного Кодексу процесуальний обовязок субєкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, інакше це б порушувало такі принципи адміністративного судочинства як принцип змагальності сторін та принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом та судом.

Отже, незважаючи на вимогу частини 2 статті 71 КАС України щодо процесуального обовязку відповідача, суду не надано жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладенні та виконанні договору від 01.10.2008 взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб Кременчуцького міжрайонного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт ДПТ України та товариства з обмеженою відповідальністю «Тікко», судом при виконанні вимог статті 11 КАС України не виявлено, а зміст предмету договору від 01.10.2008, прав та обовязків його сторін, наявність у цих сторін правоздатності, фактичні акти поведінки сторін свідчать про відповідність вказаного правочину вимогам закону.

Звідси, суд приходить до висновку, що підстав для визнання договору від 01.10.2008 нікчемним правочином згідно зі статтями 215 та 228 ЦК України не має.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакціях Закону, які діяли на дату подання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад, грудень 2008 року, березень 2009 року, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту ( підпункт 7.4.4 пункту 7.4 цієї статті ).

Таким чином, Законом встановлені різні правила податкового обліку в залежності від намірів платника податку щодо цілей використання придбаних ( виготовлених ) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), а також враховує можливість зміни цільового призначення таких активів ( послуг ).

Наміри платника податку щодо цільового призначення придбаних (виготовлених) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), як субєктивний чинник, проявляються в актах його поведінки стосовно користування, управління чи розпорядження активами (результатами послуг ).

Про справжні наміри позивача щодо призначення придбаних у ТОВ «Тікко»товарів та про його зацікавленість у вказаних товарах свідчить фактичне отримання позивачем вогнегасного порошку, ДСА-1,Феніксу СТС та їх використання на виробництві під час технічного обслуговування вогнегасників /а.с. 23-26, 121-126/.

Доказів того, що отримані від ТОВ «Тікко»товари не використовувалися позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки від 26.06.2009 № 2734/23-309/21076846, ні матеріали цієї адміністративної справи на містять.

Підпунктом 7.4 5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 зазначеної статті право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Обставини наявності у ТОВ «Тікко»статусу платника податку на додану вартість станом на листопад, грудень 2008 року та березень 2009 року, належного оформлення цим підприємством податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у зазначений період, визнаються одночасно і позивачем, і відповідачем, а тому в силу частини 3 статті 72 КАС України не підлягають доказуванню.

Разом з тим, суд зауважує, що ці обставини одночасно з визнанням їх сторонами підтверджені також зібраними судом та наявними в матеріалах справи письмовими доказами свідоцтвом про реєстрацію платником ПДВ ТОВ «Тікко»та податковими накладними від 27.11.2008 № 175, від 26.12.2008 № 338 та від 25.03.2009 № 233.

Зауважень до змісту податкових накладних, що стосується змісту оподатковуваної господарської операції, її вартісних та кількісних показників або ідентифікації її учасників, при складанні акту перевірки та в судовому процесі відповідач не висував.

Встановлена в судовому процесі обставина несплати позивачем на користь ТОВ «Тікко»повної вартості товарів не може бути свідченням неправомірного формування позивачем податкового кредиту за грудень 2008 року та березень 2009 року з огляду на встановлений пунктом 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»порядок формування податкового кредиту за першою подією, якою може бути не тільки дата оплати товару /послуги/, а й дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При цьому факт наявності у позивача кредиторської заборгованості перед ТОВ «Тікко»на загальну суму 8760, 00 грн знайшов своє відображення в журналі-ордері по рахунку № 631 «Розрахунки з постачальниками та підрядчиками»станом на 01.09.2009, копія якого наявна в матеріалах справи.

Щодо доводу відповідача про недекларування ТОВ «Тікко»податкових зобовязань з ПДВ з обсягу поставки товарів позивачу, то суд відзначає, що у відповідності до залучених відповідачем до справи податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад, грудень 2008 року та березень 2009 року, ТОВ «Тікко»декларувало обсяги поставки, включаючи ПДВ, на суми, що значно перевищують обсяг поставки товарів позивачу. Доказів, які б спростовували декларування ТОВ «Тікко»податкових зобовязань з ПДВ на загальну суму 2528,00 грн по господарським операціям з позивачем, судом не виявлено.

Крім того, доводи відповідача про те, що контрагент позивача та контрагенти контрагента позивача порушують податкове законодавство, чим впливають на право позивача формувати податковий кредит, судом не можуть бути взяті до уваги з огляду на припис статті 61 Конституції України, з якого слідує, що платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків, зборів / обовязкових платежів / вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків.

Частинами 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу /частина 1/; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову /частина 2/.

Відповідач не довів, а суд при вжитті заходів по збиранню доказів не виявив доказів безтоварності господарських операцій позивача за участю свого контрагента - ТОВ «Тікко»та контрагентів свого контрагента - ТОВ «Ресурс АТХ-2006 ЛТД», ТОВ «Нефтекор-СК», ТОВ «Анга», ТОВ «Крембудінвест», ПП «Рішон», у звязку з чим позовна вимога Кременчуцького міжрайонного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт ДПТ України про скасування податкового повідомлення рішення від 09.07.2009 № 0000362302/0/2192 підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Кременчуцького міжрайонного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт ДПТ України до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2009 №0000362302/0/2192 задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об"єднаної державної податкової інспекції від 09 липня 2009 року № 0000362302/0/2192.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Кременчуцького міжрайонного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт ДПТ України витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 19 січня 2010 року.

СуддяН.І. Слободянюк