Рішення № 74848154, 22.06.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/4564/15-ц

Провадження № 2/303/338/18

ряд. стат. звітн. – 26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 червня 2018 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого Котубей І.І.,

з участю секретаря Габовда А.В.,

представника позивача за первісним

та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1,

відповідача за первісним

та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2,

представника відповідача за первісним

та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Свої вимоги мотивує тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 23.08.2007 року укладено кредитний договір № MKHVGA00000111, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 14000,00 (Доларів США) на термін до 22.08.2017 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Позивач свої зобов’язання за даним договором виконав повністю, однак відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Станом на 01.07.2015 року відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 6616,89 доларів США, з яких 5669,67 доларів США - заборгованість за кредитом, 299,35 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 168,00 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 153,44 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до Договору: 11,90 доларів США – штраф (фіксована частина); 314,52 доларів США – штраф (процентна складова). Вказану суму заборгованості позивач підтверджує відповідним розрахунком і просить стягнути з відповідача на його користь.

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору. Свої зустрічні вимоги мотивує тим, що договір кредиту, як особливий вид договору позики, повинен містити істотні умови: суму кредиту, строк кредиту, розмір процентів. Крім того, додатковою вимогою до договору про споживчий кредит є повідомлення позичальника про ціну договору кредиту в грошовому виразі. Не підписання позичальником документу про ціну договору кредиту в грошовому виразі є недодержанням письмової форми договору, що дає право ставити питання про його недійсність в судовому порядку. Позивач за зустрічним позовом також вказує на те, що банки не мають права встановлювати платежі, які позивач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору, тощо). Умовами договору встановлені платежі, які позичальник повинен сплатити банку за послуги, які фактично банком не надавались – 1575 доларів США на сплату страхових платежів, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 1,50% від суми виданого кредиту, 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця, що є незаконним, у зв’язку з чим просить визнати недійсним кредитний договір № MKHVGA00000111 від 22.08.2007 року.

Ухвалою суду від 28.02.2018 року, занесеною до журналу судового засідання, зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Представник відповідача за зустрічним позовом подав письмовий відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просив в задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 відмовити. Як на підставу відмови в задоволенні зустрічних вимог представник Банку посилається на те, що позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з вимогою про визнання договору недійсним з пропуском строку позовної давності, що є підставою до відмови в позові. Зокрема, кредитний договір було укладено 23.08.2007 року, з цієї дати позичальнику було відомо про порушення його прав, тому перебіг строку давності розпочався саме з цього часу і відповідно закінчився 23.08.2010 року. Зустрічним позов пред’явлено до суду в лютому 2018 року, після закінчення строку давності. Крім того, представник відповідача за зустрічним позовом у відзиві зазначає, що кредитний договір укладено відповідно до норм чинного законодавства, є чинним, жодних належних та допустимих доказів недійсності договору суду не надано.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом повністю підтримав заявлені ним позовні вимоги з підстав, зазначених в позові, просив їх задовольнити, а проти вимог ОСОБА_2 заперечив та просив в задоволенні зустрічного позову відмовити. У поданих до суду відзиві на зустрічну позовну заяву та відзиві на відповідь представник банку зазначає, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено ще 23.08.2007 року, тому саме з цього часу позичальнику було відомо про порушення його прав і з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, який сплив 23.08.2010 року. Оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договір з пропуском строку давності, це є підставою для відмови з задоволенні зустрічної позовної заяви. Крім того, представник банку вказує на те, що правочин може бути визнано недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту Позичальнику. Також вказує на те, що ОСОБА_2 не додав до заперечень жодного доказу, що під час укладання кредитного договору він не мав можливості прочитати даний договір, навпаки, останній протягом тривалого часу, належним чином виконував зобов’язання, що свідчить про його згоду зі всіма умовами кредитного договору. На момент укладення договору наявність для банків генеральної ліцензії та ліцензії на вчинення валютних операцій не вимагалась, права банку посвідчували ліцензія на вчинення банківської діяльності та дозвіл на вчинення банківських операцій, в тому числі в іноземній валюті.

Щодо винагороди за надання фінансового інструменту та сплати страхових платежів, представник банку звертає увагу на наступне. Під час укладення кредитного договору сторони погодили всі його умови в тих межах, які вони бажали викласти в самому договорі. Тому звинувачення про несправедливість умов є необґрунтованими. В даному випадку, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % річних та 0,20 % від суми виданого кредиту за своїм характером є встановленою договором платою за надання кредитних коштів в користування, що не суперечить нормам чинного законодавства. Не відповідає дійсності і твердження позичальника щодо встановлення страхових платежів, які фактично йому не надавалися, оскільки між сторонами були укладені відповідні договори страхування майна та особистого страхування. Всі заперечення відповідача за первісним позовом є лише його намаганням уникнути відповідальності за порушення зобов’язань.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом, а також його представник в судовому засіданні первісний позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні, повністю підтримали зустрічні вимоги і просили їх задовольнити. У відповіді на відзив банку та письмових поясненнях зазначають, що позичальник дізнався про порушення своїх прав не в момент укладення кредитного договору, а тільки в 2015 році, коли отримав висновок адвоката, оскільки сам не має спеціальних знань, тому в даному випадку відсутні підстави для відмови в зустрічних вимогах в зв’язку з пропуском строку давності. Укладений між банком та ОСОБА_2 кредитний договір є незаконним, оскільки споживачу не було в письмовій формі надано інформацію про умови кредитування і сукупну вартість кредиту, фактично його було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тому такий договір слід визнати недійсним на підставі ст. 230 ЦК України. Крім того, вважають, що договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу, а вказана в договорі винагорода за надання фінансового інструменту є незаконною. Факт понесення банком витрат на сплату страхових платежів, про які зазначено в договорі, нічим не підтверджено, а нарахування штрафу та пені в іноземній валюті не ґрунтується на вимогах закону, це є подвійною формою відповідальності.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, з’ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 23.08.2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № MKHVGA00000111, відповідно до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредит у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 14000,00 (Доларів США), зі сплатою відсотків за користуванням кредиту у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 22.08.2017 року.

Вказані обставини підтверджуються також підписаною ОСОБА_2 анкетою-заявою від 20.08.2007 року, квитанцією №1 від 23.08.2007 року, заявою на видачу готівки №1 від 23.08.2007 року та ордером-розпорядженням від 23.08.2007 року.

07.06.2013 року між сторонами також було укладено Додатковий договір №1 до кредитного договору № MKHVGA00000111 від 22.08.2007 року, який було погоджено підписом ОСОБА_2

З розрахунку заборгованості за кредитним договором, складеного станом на 01.07.2015 року вбачається, що з моменту отримання кредиту і до жовтня 2014 року позичальник ОСОБА_2 виконував свої зобов’язання за договором, прострочена заборгованість за сумою кредиту вперше зафіксована станом на 28.10.2014 року, вже після чого почала накопичуватися та на час складання розрахунку становила 6616,89 (Долар США): заборгованість за кредитом – 5669,67 (Долар США), в т.ч. прострочене тіло 1172,39 (Долар США); заборгованість за відсотками – 299,35, в т.ч. прострочені відсотки 282,39 (Долар США); заборгованість з комісії 168,00 (Долар США), в т.ч. прострочена комісія – 168,00 (Долар США), погашено пені в т.ч. списано – 9,96 (Долар США), заборгованість з пені - 153,44 (Долар США). Всього заборгованість за кредитом 6290,46 (Долар США), штраф (фіксована частина) – 11,90 (Долар США), штраф (відсоток від суми заборгованості) – 314,52 (Долар США).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частина перша ст. 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Поряд з цим, посилання відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом на те, що умови договору є несправедливими, а саме позивача не було повідомлено про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, та того, що умовами договору встановлено платежі, які позичальник повинен сплатити банку за послуги, які фактично банком не надавались не заслуговують на увагу з наступних підстав.

З Анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_2 раніше двічі користувався кредитами, також зафіксовано, що він ознайомився і згоден з умовами кредитування, які були надані йому в письмовій формі, своїм підписом підтверджує факт надання йому повної інформації про умови кредитування, зокрема: мету, для якої кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями позичальника; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така є необхідною, ким вона здійснюється; переваги та недоліки схем кредитування.

Так, у розділ 7 пунктах 7.1 – 7.9 кредитного договору детально вказано інформацію про вартість наданого кредиту: зазначено розмір коштів, які видані позичальнику, розмір відсоткової ставки за кредитним договором, строки та порядок внесення щомісячних платежів, та інші нарахування за кредитним договором. Також умовами договору передбачено погашення заборгованості за ануїтетними платежами.

Саме по собі ненадання позичальнику даних щодо сукупної вартості кредиту та графіка проведення платежів за цим договором за наявності детального розрахунку величини та строків усіх платежів по кредиту не може свідчити про несправедливість вказаного правочину в цілому.

Враховуючи той факт, що позичальником було підписано такі умови кредитного договору та вони виконувалися протягом тривалого часу, суд вважає, що позичальнику було надано банком повну та доступну інформацію для укладення кредитного договору, і вказана інформація була для позичальника повністю зрозумілою.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит – будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до статті 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по всіх своїх операціях.

В даному випадку, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % річних від суми виданого кредиту та 0,20 від суми виданого кредиту за своїм характером є встановленою договором платою банку за здійснення фінансової послуги – надання кредитних коштів у користування. Таким чином, п.7.1 договору в частині винагороди за надання фінансового інструменту не суперечить нормам чинного законодавства.

Щодо сплати страхових платежів, то зазначені ОСОБА_2 обставини не відповідають дійсності, оскільки між банком та позичальником були укладені договори страхування майна та особистого страхування, що приєднані до матеріалів справи. Оскільки ОСОБА_2 не здійснював сплату страхових платежів, ці проплати здійснив банк, що не суперечить умовам договору (п.2.2.7, 2.1.3 договору).

Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054, 1055), статті 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст. 627 та відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 202 ЦК України - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні спірного договору сторонами у повному обсязі було дотримано усі вимоги закону та погоджені усі істотні умови договору.

Крім того, у разі незгоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів", відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, проте таким правом не скористався.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до правового висновку ВСУ від 16.11.2016 у справі №6-1746цс16, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковим для судів України, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

В той же час, судом встановлено, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.

З приводу визнання недійсним кредитного договору ОСОБА_2 звертався до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з відповідним позовом, в якому, серед іншого, свої вимоги обґрунтовував і не зазначенням сукупної вартості кредиту, неправомірної винагороди за надання фінансового інструменту, нарахування штрафу та пені. За результатами розгляду вказаного позову судом 11.10.2016 року ухвалено рішення, яким повністю відмовлено в задоволенні вимог позивача. Дане рішення залишено в силі ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20.02.2017 року і набуло законної сили. Вказаними рішеннями встановлено, що реальними підставами позову є істотне подорожання кредиту, внаслідок чого для позичальника виникли труднощі у виконанні зобов’язання. Крім того, рішеннями встановлено відсутність у кредитному договорі несправедливих умов і дисбалансу, на що вказує позичальник. Усі види платежів, що їх належало сплачувати позичальнику, були з ним узгоджені до укладення договору, відображені в договорі, встановлення відповідних платежів не суперечить вимогам закону.

За наведених вище обставин, суд приходить до висновку щодо задоволення первісного позову та відсутності підстав щодо задоволення зустрічного позову.

Представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом заперечив щодо задоволення зустрічного позову по суті та подав заяву про застосування строку позовної давності. Так, на час укладення оспорюваного договору діяли правила, відповідно до яких визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману, застосовувалася позовна давність у п’ять років (ст.256, ст. 258 ч.3, ст. 261, ст. 267 ч.ч. 3,4 ЦК України). За обставинами справи та відповідно до наведеної позивачем у заяві правової позиції слід констатувати, що на час пред’явлення позову, що розглядається, позовна давність спливла і в разі обґрунтованості позову по суті для застосування позовної давності є правові підстави. Однак, якщо позов необгрунтований і не доведений по суті (як це встановлено в справі), у цьому належить відмовити самі із цих підстав, хоча б за відповідними вимогами і сплила позовна давність.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача за первісним позовом слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору, які підтверджені платіжними документами.

Керуючись ст. 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 203, 215, 509, 526, 550-552, 610, 612, 625, 627-629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № MKHVGA00000111 від 22.08.2007 року в сумі 6616.89 доларів США, з яких 5669,67 доларів США - заборгованість за кредитом, 299,35 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 168,00 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 153,44 долари США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, 11,90 доларів США – штраф (фіксована частина), 314,52 доларів США – штраф (процентна складова), та судові витрати у розмірі 1389,55 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Закарпатської області через Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області.

Повний текст рішення виготовлено 22.06.2018 року.

Суддя Мукачівського

міськрайонного суду ОСОБА_4