Постанова № 74847986, 21.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/836/18 Справа № 205/8493/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючої судді - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про визнання дійсним договору, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дніпроважмаш» про визнання права власності на нерухоме майно, в обґрунтуванні якого посилалась на те, що 06 листопада 1997 року між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Предметом договору була квартира АДРЕСА_1 (Братів Трофімових) в м. Дніпро. Квартира належала відповідачу на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 23 травня 1996 року за номером 732 та № 970/1 від 19 червня 1997 року та Реєстраційного посвідчення на домоволодіння, належне державним, кооперативним та суспільним установам, підприємствам та організаціям, виданого Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації 16 червня 1997 року. Договір купівлі-продажу від 06.11.1997 року було зареєстровано на Універсальній товарній біржі «Біржа по торгівлі нерухомістю та транспортом». 06 листопада 1997 року відповідач передав в користування позивачу вказану квартиру та позивач зареєструвала місце проживання за вказаною адресою. 15 квітня 2015 року позивач виконала умови договору купівлі-продажу щодо повної оплати вартості квартири в розмірі, зазначеному в п. 1.4 договору, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру. Відповідно до п. 2.9 договору покупець отримує право власності на дану квартиру з моменту виплати її повної вартості, згідно цього договору. В травні 2015 року позивач звернулася до Реєстраційної служби з метою оформлення право власності на квартиру, але їй було відмовлено через відсутність нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Позивач просила визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 06 листопада 1997 року між ОСОБА_4 та Акціонерним товариством «Дніпротяжмаш»; визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.2-4).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Дніпроважмаш» про визнання дійсним договору, визнання права власності – відмовлено (а.с.183-186).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі (а.с.190-199).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що наявні підстави для відхилення позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним через ненадання Позивачем доказів повної оплати вартості квартири та непогодження сторонами графіку платежів, котрий зазначений у додатку №1 до Договору. Оскільки, сторони погодили строк виконання Договору, Позивачка здійснювала оплату щомісячних платежів з розрахунку повернення вартості квартири рівними частинами, що не заперечувалося та визнано Відповідачем та в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню. Суд не прийняв до уваги, що ОСОБА_4 зверталася з пропозицією нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу до Відповідача, що підтверджується копією заяви та описом поштового вкладення з квитанцією оплати поштових послуг, але Відповідач не надав відповіді на подану заяву. Також посилалася на те, що суд безпідставно вважає, що діями Відповідача не порушуються права та інтереси Позивача щодо визнання за позивачем права власності на квартиру, які б підлягали захисту, оскільки в судовому засіданні 21.02.2017 представник Відповідача заперечував проти позову й Відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення Договору, що є перепоною для проведення державної реєстрації права власності на квартиру за Позивачем.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що квартира № 71 в будинку № 4 корпус 2 по вул. Велика Діївська (Братів Трофімових) в м. Дніпро належала на праві власності АТ «Дніпроважмаш» (правонаступник ПАТ «Дніпроважмаш»), на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 23 травня 1996 року за номером 732 та № 970/1 від 19 червня 1997 року (а.с.149-151, 167-169).

ОСОБА_4 в період з 20.08.1987 року по 07.08.1999 року працювала в ПАТ «Дніпроважмаш» в житлово-експлуатаційному відділі № 40. 07.08.1999 року звільнена за скороченням штату (а.с.81).

06 листопада 1997 року, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна № 176-н, укладеного та зареєстрованого Товарною біржею «Катеринославська нерухомість», позивач купив у відповідача квартиру № 71 в будинку № 4 корпус 2 по вул. Братів Трофімових в м. Дніпропетровську, загальною площею 66,2 кв.м. (а.с.5-6).

Згідно п. 1.4 договору, вартість квартири на момент укладання договору складає 23760 грн., що еквівалентно 13200 доларів США. З врахуванням пільги покупець виплачує 5702 грн., що еквівалентно 3168 доларів США, за 20 років вноситься однаковими частинами (згідно додатку 1).

Згідно п.4.5 договору, вказаний договір підлягає реєстрації в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації. Але ж позивач на той час, як встановлено в судовому засіданні, цього не зробила.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів щодо виконання угоди, зокрема позивач не надала суду графік виплати за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 06.11.1997 року часткової вартості спірної квартири. Крім того, в матеріалах справи відсутній додаток 1 до договору, який є невід’ємною частиною договору, для з’ясування погашення вартості квартири. До наданих позивачем квитанцій (а.с.8 -10) суд ставиться критично, оскільки в них зазначено підставу платежу «квартирна плата», а не номер та дата договору купівлі-продажу квартири. Тобто, по цим квитанціям суд не може однозначно встановити, що відбулася часткова оплата з боку позивача на виконання умов договору № 176-н від 06.11.1997 року. Крім того, ОСОБА_4 07.08.1999 року була звільнена за скороченням штату (а.с.81), а тому повинна була на протязі місяця після звільнення сплатити весь несплачений залишок вартості квартири, що передбачено п.2.4. договору. Проте, позивач залишок вартості квартири сплатила 15.04.2015 року в сумі 5366 грн. (а.с.10). Тобто, після спливу майже 16 років. А тому, в судовому засіданні позивач не довела, що нею виконанні всі умови договору, зокрема, в частині оплати. Також судом встановлено, що предметом договору купівлі-продажу від 18 грудня 1997 року є двокімнатна квартира № 71 в будинку № 4 корпус 2 по вул. Велика Діївська (Братів Трофімових) в м. Дніпро, тому цим договором до позивача переходять три правомочності - володіння, користування і розпорядження, що у своїй сукупності становлять зміст права власності. Позивачем не доведено, що діями відповідача порушуються його законні права та інтереси, які би підлягали судовому захисту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом ст.128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР (1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 15 Закону України "Про товарні біржі" не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

У період укладання спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. 224, 227 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1 ст.128 ЦК України (1963р.), а у відповідності зі ст.153 ЦК України (1963 р.) договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Згідно зі ст. 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.. 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Частина 2 ст. 15 Закону про товарну біржу передбачає, що зареєстровані на біржі угоди не підлягають нотаріальному посвідченню. Проте є також статті 227 «Форма договору купівлі-продажу жилого будинку» та 242 «Застосування до договору міни правил купівлі-продажу» Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р., відповідно до яких договори купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), однією зі сторін яких виступає громадянин (фізична особа), обов'язково мають посвідчуватися нотаріально. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Отже, положення ст. 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як ст. 15 Закону «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення ст. 15 по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.

Згідно зі ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Правило ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) про визнання угоди дійсною не може бути застосоване, якщо сторонами не досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, що існувала на момент виникнення спірних правовідносин) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги про визнання договору купівлі-продажу дійсним не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки відповідно до наведених положень суд вправі лише за вимогою сторони, яка виконала цю угоду та при доведеності ухилення другої сторони від нотаріального оформлення договору, вирішувати питання про визнання такої угоди дійсною.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 07.08.1999 року була звільнена за скороченням штату (а.с.81), а тому повинна була на протязі місяця після звільнення сплатити весь несплачений залишок вартості квартири, що передбачено п.2.4. договору.

Проте, залишок вартості квартири, остання сплатила 15.04.2015 року в сумі 5366 грн. (а.с.10). Тобто, після спливу майже 16 років.

А тому, позивач не довела, що нею виконанні всі умови договору, зокрема, в частині оплати.

З огляду на зазначені обставини колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання у судовому порядку дійсним неоспореного договору купівлі-продажу спірної квартири.

Статтею 392 діючого ЦК України передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Особою, що подала апеляційну скаргу, за допомогою належних та допустимих доказів не доведено факт порушення, невизнання чи оспорювання його прав з боку відповідача, тобто наявність спору, а ні суду першої, а ні апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, суперечать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: