Постанова № 74847951, 21.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/791/18 Справа № 183/1053/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

03 березня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути на його користь з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № DNK0A820870415 від 13 серпня 2008 року, яка складається з пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором в сумі 4060,00 грн., що за курсом НБУ станом на 07.12.2016 року (26,09 грн. за 1 долар США) становить 105925,40 грн., а також, судові витрати у справі (а.с.2-3).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено (а.с.34-36).

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі (а.с.38-42).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалось на те, що суд не здійснив належного дослідження доказу заборгованості, а саме розрахунку заборгованості, наданого Позивачем та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Також суд не застосував до спірних правовідносин ст. 526, 527, 530, 549, 598, 599-601,604-609, ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 17 постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і відповідачем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № DNK0A820870415, відповідно до якого Банк надав відповідачу ОСОБА_4 кредит в сумі 6770,19 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 12 серпня 2013 року (а.с.9).

В позовній заяві Банк посилався на те, що в порушення умов кредитного договору, відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, в зв’язку з чим, станом на 07 грудня 2016 року виникла заборгованість в сумі 19611,06 доларів США, яка складається з: заборгованість за кредитом – 3257,38 доларів США, заборгованість по процентам – 1133,34 доларів США, заборгованість по комісії – 1340,46 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань – 13879,88 доларів США, що підтверджується довідкою-розрахунком банку (а.с.5-7).

Згідно рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2014 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» була стягнута заборгованість за кредитним договором в сумі 11226,19 доларів США, яка складається з: заборгованість за сумою кредиту – 3257,38 доларів США, заборгованість по процентам – 1133,34 доларів США, заборгованість по комісії – 1340,46 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань – 4930,63 доларів США, штраф (фіксована частина) – 31,29 доларів США, штраф (процентна складова) – 533,09 грн. (а.с.4).

У зв’язку з чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором у вигляді пені за несвоєчасність виконання зобов’язань в сумі 4060,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 07.12.2016 року (26,09 грн. за 1 долар США) становить 105925,40 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, посилався на ст. 256, 257, 258 ЦК України та виходив із того, що сторонами визначений термін повернення кредиту – 12 серпня 2013 року, Банк мав право вимоги за зобов’язанням стосовно стягнення неустойки (пені) в термін один рік, тобто до 12 серпня 2014 року. Однак, звернувся до суду з зазначеним позовом 03 березня 2017 року, тобто, з пропуском терміну позовної давності.

Проте, колегія суддів не може погодитися в повному обсязі з висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.06.2014, підтверджено переривання строку позовної давності. Звернення позивача до суду перервало строк позовної давності і перебіг строку позовної давності почався заново (ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У ст..611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконням або неналежним виконанням зобов’язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконано грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов`язання, не може перевищувати один рік, що передбачено п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. При цьому, виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Однак, з наданого Банком до суду першої інстанції розрахунку заборгованості не можливо встановити період з якого нараховується заборгованість по пені також, а також не надано розрахунку з врахуванням вже стягнутих сум заборгованості. За таких обставин суд не має можливості зробити висновок щодо правильності нарахованих сум.

Таким чином, у відсутності належного розрахунку заборгованості, неможливо встановити точну суму заборгованості.

Посилання в апеляційній скарзі на неналежне дослідження доказу заборгованості, а також на обов’язок суду щодо витребування документів для вірного з’ясування обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 79 ЦПК України, встановлено, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не передбачено обов’язку суду витребування доказів, у зв’язку з чим позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню у зв’язку з недоведеністю, а рішення суду зміні в частині обґрунтування підстав відмови, відповідно до зазначеного.

Відповідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року змінити в частині правового обґрунтування відмови в позові.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: