Постанова № 74847897, 21.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1959/18 Справа № 201/7757/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 81

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Кравцової Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за скаргою ОСОБА_2, заінтересовані особи: Соборний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 про поновлення строку на подачу скарги, визнання дій щодо звернення стягнення на пенсію незаконними та зобов’язання вчинити певні дії

за апеляційними скаргами ОСОБА_2

на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року

на додаткові рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2018 року (справа №201/7757/13-ц, провадження №4-с/201/83/2017 та 2-др/201/4/2018), -

В С Т А Н О В И В:

16 січня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, заінтересована особа Соборний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання дій щодо звернення стягнення на пенсію незаконними та зобов’язання вчинити певні дії. 26 січня 2017 року заявником в порядку усунення недоліків скарги, було надано скаргу, заінтересовані особи Соборний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 про визнання дій щодо звернення стягнення на пенсію незаконними та зобов’язання вчинити певні дії. В обґрунтування заявлених вимог, заявник посилався на те, що на примусовому виконанні в ДВС перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів в розмірі 80930 грн. 02.10.2014 року державним виконавцем Соборного ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області було винесено постанову та звернуто стягнення на пенсію боржника в розмірі 20% до повного погашення заборгованості. Крім того, заявник вважає, що державний виконавець порушує строки проведення виконавчих дій, які передбачені ч. 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» майже в 5 разів та замість 6 місяців вже більше 30 місяців здійснює виконавчі дії. Просив визнати дії державного виконавця щодо помісячного стягнення 20% пенсії заявника незаконними та зобов’язати закрити виконавче провадження. Крім того, заявник просив визнати поважною причину пропуску ним строку на подачу скарги, оскільки протягом трьох років він змушений звертатися до правоохоронних органів та виконавчої служби щодо захисту його порушеного права, пов’язаного з ухваленням судом незаконного рішення про стягнення на користь ОСОБА_3 грошових коштів (том 1 а.с. а.с.2-3, 12-13).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на подачу скарги про визнання дій щодо звернення стягнення на пенсію незаконними та зобов’язання вчинити певні дії - задоволено та поновлено строк звернення із цією скаргою.

В задоволенні скарги ОСОБА_2 (заінтересовані особи Соборний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3) про визнання незаконними дій державного виконавця щодо звернення стягнення на його пенсію у виконавчому провадженні ВП № 43693707 від 02.10.2014 та зобов’язання закрити це виконавче провадження – відмовлено (том 2 а.с.24-27).

Додатковими рішеннями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2018 року (справа №201/7757/13-ц, провадження №4-с/201/83/2017 та 2-др/201/4/2018) вирішено питання щодо судових витрат (том 2 а.с. а.с.71-72,75-76).

В апеляційних скаргах апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду 1 інстанції від 28 листопада 2017 року та додаткових рішень по справі та постановлення нової, якою його скаргу задовольнити та стягнути понесені ним витрати (том 2 а.с.а.с.31-32,81-82,91-93).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що апелянт в своїх апеляційних скаргах фактично оскаржує ухвалу суду 1 інстанції від 28 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні скарги, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного судового рішення в цих межах. В іншій частині судове рішення першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом – не перевіряється.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та додаткових рішень в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу в оскаржуваній частині та додаткові рішення слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд 1 інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів погашення заборгованості за виконавчим листом по справі № 201/7757/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 80930 грн. станом на дату винесення оскаржуваної постанови від 02.10.2014 року про звернення стягнення на пенсію заявника у виконавчому провадженні ВП № 43693707 від 02.10.2014 року, а тому підстав визнавати постанову неправомірною, відсутні, також як і відсутні підстави для зобов’язання державного виконавця закрити виконавче провадження.

Визнаючи, що судові витрати понесенні заявником ОСОБА_2 при розгляді даної скарги не підлягають відшкодуванню та відноситься за його рахунок, суд 1 інстанції посилався на ст.. 141 ЦПК України, згідно якої судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

За змістом ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, забезпечення права на оскарження дій чи бездіяльності державних виконавців.

Згідно зі ст. 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчі листи, що видаються судами та виконавчі написи нотаріусів.

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_2 здійснив погашення заборгованості за виконавчим листом по справі № 201/7757/13-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 80930 грн. станом на дату винесення оскаржуваної постанови від 02.10.2014 року про звернення стягнення на пенсію заявника у виконавчому провадженні ВП № 43693707 від 02.10.2014 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстав визнавати постанову державного виконавця від 02.10.2014 року про звернення стягнення на пенсію заявника у виконавчому провадженні ВП № 43693707 від 02.10.2014 року неправомірною - відсутні, також як і відсутні підстави для зобов’язання державного виконавця закрити виконавче провадження ВП № 43693707.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції, що судові витрати понесенні заявником ОСОБА_2 при розгляді даної скарги не підлягають відшкодуванню та відносяться на його рахунок, оскільки згідно ст.. 141 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Посилання апелянта в апеляційних скаргах на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні скарги та не стягнув на його користь понесенні ним судові витрати, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі твердження є надуманими, не обґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої вимоги та доводи апеляційних скарг, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Інші доводи, приведені в апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з’ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду в оскаржуваній частині та додаткові рішення відповідають вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і їх слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Додаткові рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2018 року (справа №201/7757/13-ц, провадження №4-с/201/83/2017 та 2-др/201/4/2018) - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: