Рішення № 74847483, 18.06.2018, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/3738/16-ц

провадження №2/216/226/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Бутенко М. В.

за участю секретаря судового засідання Янчук С. О.

без участі сторін та згідно ст. 247 ЦПК України, без застосування технічних засобів

розглянувши у спрощеному порядку у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У своєму позові позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором № 22/гр від 10.08.2006 року в сумі 688 082,02 гривень, з них: заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 395 003,37 гривень та пеня за несвоєчасне погашення кредиту – 293 078,65 гривень, за період з 28.09.2010 року по 04.05.2016 року, як вбачається відповідно до позову та доданого розрахунку.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник з позовом не погодилися та не визнали його. Подали до суду заяву про застосування позовної давності.

Сторони та їх представники в судове засідання не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності та у спрощеному провадженні. Сторона позивача просить суд позов задовольнити. Сторона відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що 10.08.2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено кредитний договір № 22/гр, відповідно до п. п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3, 1.2 якого відповідач отримав від ПАТ «ВіЕйБі Банк» (надалі за текстом – банк) кредит у сумі 500 000 гривень зі строком повернення до 09.08.2016 року на споживчі потреби – ремонт квартири, за користування яких повинен був сплатити 20 % річних.

Відповідно до п. п. 1.3, 1.3.1 кредитного договору № 22/гр від 10.08.2006 року – зобов’язання було забезпечено іпотекою нерухомого майна – домоволодінням за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Чемпіонів, 26.

Відповідно до п. п. 2.3 та 2.4.4 кредитного договору № 22/гр від 10.08.2006 року позичальник повинен повертати кредит частинами до 25 числа щомісяця, згідно графіком повернення кредиту, який є додатком № 1 до договору, та сплачувати проценти за користування кредитом не пізніше 25 числа поточного місяця, починаючи з 10.08.2006 року.

19.07.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 22/гр від 10.08.2006 року, п. 1 якої п. 1.1.3 кредитного договору було викладено в новій редакції, а саме: «Плата за користування кредитом: 23 проценти річних». Дана додаткова угода, відповідно до п. 3, набрала чинності з моменту підписання її сторонами.

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору № 22/гр від 10.08.2006 року (надалі –кредитний договір) сторони визначити, що всі спори вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Отже, з викладеного вбачається, що кредит має споживчий характер, плата за користування яким у період з 10.08.2006 року по 18.07.2008 року становила 20% річних, та з 19.07.2008 року по 09.08.20016 року – 23 % річних.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 19.05.2011 року у цивільній справі № 2 – 735-11 р. було стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 22/гр від 10.08.2006 року станом на 28.09.2010 року у сумі 401 942,79 гривень, з яких, як вбачається з рішення суду, 337 326,56 гривень становлять заборгованість за кредитом, 27 220,78 гривень заборгованості по процентам за користування кредитом та 37 395,45 гривень пені за несвоєчасне погашення кредиту та звернуто стягнення на предмет іпотеки – домоволодіння за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Чемпіонів, 26. Дане рішення суду набрало законної сили, а тому є таким що відповідно до ст. 61 ЦПК України є підставою для звільнення від доказування. При цьому дане рішення суду було звернуто до виконання.

Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 33072195 від 15.06.2012 року за виконавчим листом № 2-735 від 19.05.2011 року було відкрите провадження про звернення стягнення на предмет договору іпотеки, в якому у подальшому предмет іпотеки було реалізовано 02.04.2014 року та відповідно до розпорядження № 33072195/12 від 25.09.2014 року на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» було перераховано 73 619,14 гривень.

Позивач при здійсненні розрахунку заборгованості, що здійснює з наростаючим підсумком, за період з 10.08.2006 року по 04.05.2016 року, не зазначає про повне або часткове виконання рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 19.05.2011 року у цивільній справі № 2 – 735-11 р., та не враховує того, що заборгованість за кредитом вже була стягнута за цим рішенням суду.

Як вбачається із доданого до позову розрахунку кошти від реалізації предмета іпотеки були розподілені наступним шляхом - 49 590,17 гривень було зараховано 30.09.2014 року в рахунок погашення основної заборгованості та 22 208,97 гривень було зараховано 30.09.2014 року в рахунок погашення заборгованості по відсоткам.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення або невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України), про застосування якої сторона відповідача й клопотала перед судом.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Ст. 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає суду підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Також, як зазначалося, кредитні відносини між банком та відповідачем мають споживчий характер, кредит надавався на споживчі цілі, а тому на її правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до роз’яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв’язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Відповідач просив суд застосувати позовну даність у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Суд вважає слушною заяву відповідача про застосування позовної давності, в застосуванні якої суд не має права відмовити.

Отже, позивач просить про стягнення заборгованості, яка складається із: пені на суму 293 078, 65 гривень, яку позивач нараховує пеню за період з 26.05.2015 року по 04.05.2016 року заборгованості по процентам – 395 003,37 гривень, які позивач нараховує за період з 10.08.2006 року по 04.05.2016 року.

При цьому позивач не враховує, що рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 19.05.2011 року у цивільній справі № 2 – 735-11 р. вже було стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 22/гр від 10.08.2006 року станом на 28.09.2010 року у сумі 401 942,79 гривень, з яких, як вбачається з рішення суду, 337 326,56 гривень становлять заборгованість за кредитом, 27 220,78 гривень заборгованості по процентам за користування кредитом та 37 395,45 гривень пені за несвоєчасне погашення кредиту.

Таким чином, після ухвалення даного рішення у кредитора залишається право на стягнення лише відсотків в порядку ст. 625 ЦК України. В даному випадку розмір відсотків було визначено сторонами у кредитному договорі № 22/гр від 10.08.2006 року, розмір яких з 19.07.2008 року по 09.08.20016 року становить 23 % річних.

Таким чином вимоги щодо стягнення пені є необґрунтованими.

Окрім того, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду щодо стягнення відсотків в порядку ст. 625 ЦК України щодо стягнутої за рішенням суду заборгованості, але не погашеною в повному обсязі, оскільки до суду він звернувся лише у липні 2016 року (позовна заява датована 18.07.2016 року та надіслана за вих. № 12/12-37668 від 19.07.2016 року), тоді як право на заявлення таких вимог у позивача виникло з набранням чинності рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 19.05.2011 року у цивільній справі № 2 – 735-11 р., яке набрало законної сили 29.06.2011 року.

Дослідивши всі обставини справи, враховуючи вимоги закону щодо позовної давності, суд прийшов до висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв’язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов*язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя М. В. Бутенко