Постанова № 74836113, 21.06.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1003/18Головуючий по 1 інстанції - Колода Л.Д. Категорія: 19 Доповідач в апеляційній інстанції - Вініченко Б.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Храпка В.Д.

за участю секретаря: Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Баумана Юрія Тіберійовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2018 року у справі за позовом представника позивача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_5 до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України», третя особа, яке не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 27 квітня 2017 року та про передачу прав за договором забезпечення від 27 квітня 2017 року, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року представник позивача звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що 18 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та фізичною особою ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №ML-F00/163/2006. Умовами кредитного договору передбачено обов'язок банку щодо надання ОСОБА_3 валютного кредиту в розмірі 42075 дол. США для придбання нерухомого майна, з остаточним терміном повернення кредиту 19 липня 2021 року.

У забезпечення боргових зобов'язань за зазначеним кредитним договором, між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка придбана у кредит.

24 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло прав кредитора за даним кредитним договором та договором іпотеки.

У подальшому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступило право вимоги по договорам фізичній особі ОСОБА_6 на підставі відповідних договорів від 27 квітня 2017 року, а саме: Договором відступлення права вимоги за «Кредитним договором №ML-F00/163/2006 від 18.07.2006 року» від 27.04.2017 року та Договором про відступлення права вимоги за «Договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року» від 27.04.2017 року.

Умовами зазначених договорів визначено, що новому кредитору передається право вимоги до ОСОБА_3 у розмірі 330 287, 29 грн.

27 квітня 2017 року було здійснено реєстрацію прав ОСОБА_6 як іпотекодержателя за договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

15 травня 2017 року ОСОБА_6 було направлено позивачу вимогу про усунення порушення боргового зобов'язання (іпотечне повідомлення), в якому надано термін 30 календарних днів з моменту отримання вимоги, сплатити заборгованість по кредитному договору в розмірі 25 293 335, 80 грн.

Вказує, що частиною третьою статті 1079 ЦК України визначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

ОСОБА_6 не є фінансовою установою у розумінні закону, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Крім того, зазначає, що і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» також не мало юридичного права здійснювати факторингові операції, оскільки товариство виключено з Державного реєстру фінансових установ та анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи та додаток до нього.

Також представник позивача вказує, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 29.01.2016 року № 3/28/1172 «Щодо питань посвідчення договорів відступлення права вимоги за іпотечними договорами», яким роз'яснено нотаріусам, що нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки стаття 1054 ЦК України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних правовідносинах. Отже ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором.

З вказаних підстав представник ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги (факторингу) від 27.04.2017 року, який укладено між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_6 щодо відступлення права вимоги за кредитним договором №ML-F00/163/2006 від 18.07.2006 року» від 27.04.2017 року; визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги від 27.04.2017 року, який укладено між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_6 щодо відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., зареєстрований 27.04.2017 року за №3704.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 27.04.2017 року, за договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_6 посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., зареєстрований 27.04.2017 року за №3704.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначений договір про відступлення прав вимог за кредитним договором регулюється положеннями статей 512-519 ЦК Україна та не є договором факторингу в розумінні Глави 73 ЦК України, а тому посилання позивача на його недійсність є безпідставними.

Щодо договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, то суд керуючись ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вважав, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2654-ХІІ «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. В даному випадку було надано кредит на споживчі цілі - придбання нерухомого майна.

Крім того, судом було взято до уваги інформаційний лист Міністерства юстиції України від 29.01.2016 року №3/28/1172, в якому роз'яснено, що ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким визнати недійсним Договір про відступлення прав вимоги від 27.04.2017 року, який укладено між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_6 щодо відступлення права вимоги за Кредитним договором №ML-F00/163/2006 від 18.07.2006 року.

При цьому в поданій апеляційній скарзі посилається на обставини викладені нею в позовній заяві та крім того зазначає, що підпунктом 3 пункту 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону кредитна установа не може уступати (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи, а тому суд повинен був застосувати вказану норму закону до Договору про відступлення прав вимоги за «кредитним договором №ML-F00/163/2006 від 18.07.2006 року» від 27.04.2017 року.

На зазначене судове рішення апеляційну скаргу подано також ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, товариство просить скасувати рішення суду в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 27.04.2017 року, за договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_6 посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., зареєстрований 27.04.2017 року за №3704 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що висновок суду в частині посилання на інформаційний лист головного територіального управління юстиції у м. Києві є незаконним, оскільки вказаний лист був в послідуючому відкликаний.

Крім того зазначає, що відповідно до ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержателем є кредитор за основним зобов'язанням. При цьому кредитором, у відповідності до норм чинного законодавства, є юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а тому посилання ОСОБА_3, що ОСОБА_6 як фізична особа не може бути іпотекодержателем є невірними.

Також зазначає, що відповідно до ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» саме кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість, або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи, проте ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не являлося кредитною установою, а тому вказаний закон не поширюється на зазначені правовідносини.

На апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_3 подано відзив, в мотивування якого вона посилається на численні порушення здійснені під час укладення вищевказаних договорів, зокрема, що ОСОБА_6 набула права власності на квартиру ОСОБА_3 незаконним шляхом. Вказує, що вимога іпотекодержателя не може бути підставою для набуття права власності на нерухоме майно, оскільки вона не є безспірною та не відображає волевиявлення іншої сторони. Зазначає, що відповідачі в позасудовому порядку без згоди власника квартири - іпотекодателя ОСОБА_3 переоформили право власності на дану квартиру, що також вказує на неправомірність дій нотаріуса. Крім того у справі відсутні будь-які відомості щодо погашення ОСОБА_6 заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає даним вимогам закону.

Згідно з вимогами ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18 липня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №ML-F00/163/2006, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 валютний кредит в розмірі 42075 дол. США для придбання нерухомого майна з остаточним терміном повернення кредиту 19 липня 2021 року.

В забезпечення боргових зобов'язань за кредитним договором, між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до Договору про відступлення права вимоги за Кредитним договором №ML-F00/163/2006 від 18.07.2006 року від 27 квітня 2017 року укладеного між первісним кредитором ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та новим кредитором ОСОБА_6, за яким первісний кредитор передав у повному обсязі, а новий кредитор прийняв на себе у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору за кредитним договором №ML-F00/163/2006 від 18.07.2006 року, укладеним АКБ «Райффайзенбанк Україна» правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», в свою чергу правонаступником якого є ПАТ №ОТП Банк», та громадянкою України ОСОБА_3, право грошової вимоги за Кредитним договором було відступлено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 24 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Пунктом 2 вказаного Договору передбачено, що первісний кредитор передає новому кредитору право вимоги виконання боржником боргових зобов'язань за кредитним договором в розмірі 330 287, 29 грн. за суму, встановленому в п. 4 цього договору.

Первісний кредитор підтверджує, що станом на дату укладення цього Договору новий кредитор сплатив в повному обсязі первісному кредитору суму у розмірі 330 287, 29 грн., та до нового кредитора перейшли права первісного кредитора за кредитним договором (п. 4 Договору).

27 квітня 2017 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як первісним іпотекодержателем, та ОСОБА_8, як новим іпотекодержателем, укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 3704.

Колегія суддів, дослідивши вказані договори вважає, що за своєю правовою природою, вони не являються договорами факторингу, при цьому виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно частини 1 статті 626, статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).

Згідно пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Поняття факторингу та його особливості визначені главою 73 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Натомість відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що відступлення права вимоги - це одна з підстав заміни кредитора в зобов'язанні. Факторинг є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги. У договорі факторингу фактором виступає виключно банк або інша фінансова установа.

З аналізу договору про відступлення права вимоги за кредитним договором вбачається, що за його змістом відсутня така умова, як обов'язок первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання послуг фінансування, а така умова є однією з суттєвих, яка дозволяє кваліфікувати правочин саме як договір факторингу.

З вказаного договору вбачається, що новий кредитор сплатив первісному кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються) в порядку та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 4 оспорюваного договору сторонами узгоджено його оплату. Так, загальна вартість прав вимоги за договором становить 330 287,29 грн., які новий кредитор сплатив первісному кредитору в рахунок оплати за відступлення права вимоги.

Такий порядок сплати вартості прав вимоги не можна кваліфікувати як плату за надану фактором фінансову послугу клієнту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією районного суду про відсутність ознак факторингу в договорі про відступлення права вимоги за кредитним договором від 27.04.2017 року. Укладений договір є відступленням права вимоги вже утвореного боргу позивача ОСОБА_3, на стягнення якого новому кредитору не потребується отримання спеціальної ліцензії.

Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

З огляду на зазначені норми закону відступлення прав вимог за іпотекою є похідним від відступлення прав вимог за основним зобов'язанням та є нерозривно з ним пов'язаним, оскільки право вимоги за кредитним договором не може належати одній особі, водночас як право вимоги за іпотечним договором, який укладений з метою забезпечення належного виконання за договором кредиту - у іншої особи.

Статтею 1 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель - кредитор за основним зобов'язанням.

Оскільки право вимоги за основним зобов'язанням перейшло до ОСОБА_6, а тому і право вимоги за іпотечним договором їй було правомірно відступлено.

Щодо тверджень ОСОБА_9 на те, що кредитодавцем у відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України може бути лише банк або інша фінансова установа, то колегія суддів звертає увагу, що кредитний договір було укладено нею саме з банківською установою, а наразі в даному спорі вирішується питання щодо відступлення прав вимоги, які відповідно до чинних матеріальних норм можуть належати і фізичній особі.

Крім того, інформаційний лист Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 29.01.2016 року № 3/28/1172 на який посилається позивач не є офіційним роз'ясненням для суду застосування норм матеріального права у вказаних правовідносинах.

Щодо застосування вимог положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до пункту 3 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Вказаний висновок викладений у правовій позиції ВСУ 6-58цс15 від 27 травня 2015 року.

Проаналізувавши вказані норми закону та дослідивши договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами, колегія суддів приходить до висновку, що в даному спорі предметом розгляду є питання визнання недійсними правочинів, а не звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому до даних правовідносин не підлягає застосуванню вказаний закон, оскільки він не регулює питання відступлення прав вимоги.

Таким чином, встановивши, що оспорюваний договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, який є похідним від договору про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, укладений у належній письмовій нотаріальній формі, встановивши відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору відступлення права вимоги за кредитним договором, - колегія дійшла висновку про недоведеність підстав для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 27.04.2017 року, за договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_6 посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., зареєстрований 27.04.2017 року за №3704, а тому рішення районного суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Щодо надання судом обґрунтування на кожен довід апеляційних скарг, то Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Баумана Юрія Тіберійовича - задовольнити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 березня 2018 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 27.04.2017 року, за договором іпотеки №PML-F00/163/2006 від 18 липня 2006 року укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та фізичною особою ОСОБА_6 посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., зареєстрований 27.04.2017 року за №3704.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог представника позивача ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_5 - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 960 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 21 червня 2018 року.

Судді: Б.Б. Вініченко

С.І. Бондаренко

В.Д. Храпко