Постанова № 74835416, 19.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» червня 2018 року

м. Харків

справа № 632/2209/16-ц

провадження № 22ц/790/3015/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Баранкової В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3, представник відповідача - ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року в складі судді Библів С.В.,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та ОСОБА_3 укладені в простій письмовій формі договори позики, а саме 18 лютого 2012 року на суму 7500,00 грн. зі строком повернення боргу 30 грудня 2012 року та 25 травня 2014 року на суму 20 000,00 доларів США зі строком повернення боргу 30 травня 2014 року.

Зазначив, що після закінчення строків повернення боргу відповідач вказані суми позики не повернула та ухиляється від повернення боргу і на теперішній час.

Вказав, що станом на 14 листопада 2016 року офіційний курс гривні щодо долару США складає 25,63 грн., отже 20 000,00 доларів США станом на 14 листопада 2016 року складає 512 600,00 грн., тому сума боргу за договорами складає 520 100,00 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договорами позики в розмірі 520 100,00 грн. та судові витрати в сумі 5201,00 грн.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення змінити, частково задовольнивши позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 на його користь 512 600,00 грн., що еквівалентно 20 000,00 доларів США за договором позики від 25 травня 2014 року та судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відсутність прямої вказівки на те, що грошові кошти взято у борг не є підставою вважати про відсутність з повернення грошових коштів; що суд першої інстанції не правильно трактує текст розписки.

14 червня 2018 року ОСОБА_3 надала свої заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначила, що рішення суду є законним, а апеляційна скарга - необгрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів, що він надавав у борг за розпискою грошові кошти ОСОБА_3

Як вбачається з матеріалів справи 25 травня 2014 року ОСОБА_3 власноручно написала розписку наступного змісту: «Я, ОСОБА_3, зобов'язуюсь віддати 20 000,00 доларів США, ОСОБА_1 на строк десять днів, до 30 травня 2014 року».

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі за № 6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі за № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі за № 6-996цс17, в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі за № 61-953св18.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 заперечувала проти того, що вона брала у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000,00 доларів США.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що ОСОБА_3 заволоділа його грошовими коштами, оскільки однокімнатну квартиру, на купівлю - продаж якої вона брала грошові кошти у нього, вона не придбала, не ґрунтуються на матеріалах справи. Будь - яких доказів щодо цього матеріали справи не містять, і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Посилання ОСОБА_1 на те, що відсутність прямої вказівки на те, що грошові кошти взято у борг не є підставою вважати про відсутність з повернення грошових коштів в даному випадку є безпідставними, оскільки надана розписка не підтверджує укладення між сторонами договору позики, так як з неї не вбачається сам факт отримання в борг певної грошової суми.

Твердження ОСОБА_1 щодо того, що ОСОБА_3 під час написання розписки умисно не написала слово «беру» не підтверджені доказами у справі. Будь - яких оформлених належним чином виправлень щодо цього зазначена розписка не містить.

Ухвалюючи рішення на підставі доказів, наданих сторонами, що належним чином оцінені, правильно встановивши характер правовідносин у сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права в оскаржуваній частині.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

В.Б.Яцина

Повний текст постанови складено 20 червня 2018 року.