Рішення № 74825929, 21.06.2018, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/182/18

Провадження № 2/364/106/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2018 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г.І.,

за участю:

представника Позивача ОСОБА_1 (довіреність від 27.12.2016 р. № 7415-К-О; а.с. 102),

Відповідач – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області цивільну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі – ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»)

до ОСОБА_2,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 09.02.2017 р. надійшла позовна заява ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості разом з ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 р. про направлення справи за підсудністю до Володарського районного суду Київської області. У своїй позовній заяві Позивач просить суд стягнути з Відповідача на його користь заборгованість у загальному розмірі 27 225,67 грн. за кредитним договором від 12.05.2010 р. № б/н, яка складається з такого:

6 719,44 грн. – «тіло» кредиту;

2 685,09 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

16 048,49 грн. – заборгованість за пенею;

500,00 грн. – штрафу (фіксована частина);

1 272,65 грн. – штрафу (процентна складова).

На обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідно до укладеного договору від 12.05.2010 р. № б/н ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, підтвердивши свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», складає між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов’язання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит у встановленому договором розмірі. Проте Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що відображено в доданих до позовної заяви Розрахунках заборгованості за договором, та продовжує ухилятися від виконання зобов’язань. У зв’язку з цим Відповідач за станом на 10.12.2017 р. має перед Позивачем заборгованість на загальну суму 27 225 грн. 67 коп., що складається з наведених вище сум заборгованості за «тілом» кредиту, відсотками, пенею і штрафом.

Ухвалою суду від 16.02.2018 р. відкрито провадження у справі за зазначеним позовом, встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву щодо позову та призначено підготовче судове засідання на 21.03.2018 р., відкладене за неявкою сторін на 17.04.2018 р. Ухвалою суду від

17.04.2018 р. призначено розгляд справи в судовому засіданні на 30.05.2018 р., відкладене на 14.06.2018 р. за клопотанням представника Позивача.

У судовому засіданні 14.06.2018 р., представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити, посилаючи на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково повідомив, що Відповідач 12.05.2010 р. отримав кредитну карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» під 30 % річних (2,5 % х 12 місяців) з кредитним лімітом 5 000 грн., який у подальшому було збільшено 01.09.2016 р. до 6 526 грн., востаннє Відповідач здійснив погашення заборгованості 23.08.2017 р. у розмірі 500 грн. Також представник Позивача надав суду на виконання ухвали суду від 17.04.2018 р. для дослідження оригінал Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана Відповідачем 12.05.2010 р. та копія якої додана до позовної заяви (а.с. 9). Водночас представник Позивача повідомив про те, що в архівах банку не виявлено оригіналу підписаної Відповідачем 12.05.2010 р. Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, копія якої додана до позовної заяви (а.с. 8) на підтвердження укладення з Відповідачем кредитного договору (договору приєднання).

Відповідач у судові засідання жодного разу не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) відповідно шляхом направлення судових повісток (а.с. 47, 59, 67, 97) за зареєстрованою в установленому законом порядку адресою його місця проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з наданою суду інформацією органом місцевого самоврядування в порядку статті 187 ЦПК України (а.с. 44), які поверталися без вручення з поштовими повідомленнями «за зазначеною адресою не проживає» (а.с. 53, 54, 62, 73, 101), а також шляхом розміщення оголошення про виклик Відповідача до суду на офіційному веб-сайті судової влади України в мережі Інтернет (а.с. 51, 52, 55, 61, 66, 70, 98, 100).

Отже, Відповідач вважається належно повідомленим про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 128 ЦПК України.

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду даної справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених вище положень статті 128 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов’язку особи зареєструвати своє місце проживання протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання (стаття 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»), за адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункт 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 207). З огляду на це обов’язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу її зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов’язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції, невиконання особою такого обов’язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (стаття 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника Позивача, наданою в судовому засіданні 14.06.2018 р., а також за письмовою згодою Позивача, викладеною в позовній заяві (а.с. 3), та у клопотанні, доданому до позовної заяви (а.с. 33), вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, розглянувши позовну заяву, додані до неї і додатково надіслані Позивачем документи, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з такого.

Відповідно до статей 1054, 1055 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За визначенням частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як наведено у позовній заяві, між сторонами виникли кредитні правовідносини, оскільки сторонами 12.05.2010 р., як стверджує Позивач, було укладено кредитний договір № б/н шляхом підписання Відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг.

Проте на виконання вимог ухвали від 17.04.2018 р. (а.с. 64-65) оригіналу зазначеної анкети-заяви, копія якої додана до позовної заяви (а.с. 8), суду не надав, надавши лише оригінал довідки про умови кредитування. При цьому Позивач листом від 24.05.2018 р. № 56834-ВБ (а.с. 75), надісланого на електронну адресу суду, повідомив суд про те, що надати оригінали кредитного договору не вбачається можливим, оскільки в архівах банку не виявлені. До листа як приклад практики суду апеляційної інстанції додано фотокопію рішення Апеляційного суду Київської області від 22.02.2016 р. у справі № 369/7950/15-ц стосовно відсутності підстав для відмови в задоволенні позову в разі ненадання банком оригіналів кредитного договору.

Вирішуючи питання щодо доведення Позивачем належними і допустимими доказами факту одержання Відповідачем кредиту, суд виходить з такого.

Відкриваючи провадження в справі, суд в ухвалі від 16.02.2018 р. (а.с. 45-46) учасникам справи роз’яснив, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім встановлених законом випадків; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя, четверта статті 12 ЦПК України).

Призначаючи справу до розгляду, суд ухвалою від 17.04.2018 р. (а.с. 64-65) зобов’язав Позивача надати суду для дослідження в судовому засіданні оригінали письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви і завірено Позивачем як такі, що відповідають наявним у нього оригіналам таких документів, насамперед анкети-заяви Відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, роз’яснивши також, що наслідки неподання суду оригіналів цих документів визначено частиною шостою статті 95 ЦПК України.

За приписами частин п’ятої, шостої статті 95 ЦПК України (в редакції, що набрала чинності з 15.12.2017 р. та за правилами якої здійснюється розгляд даної справи і вчиняються процесуальні дії) учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу; учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд, зокрема, з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу; якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Як видно з доданої до позовної заяви копії анкети-заяви про приєднання Відповідача до Умов і Правил надання банківських послуг, вона засвідчена Позивачем печаткою з написом «згідно з оригіналом» (а.с. 8), проте згаданим вище листом від 24.05.2018 р. № 56834-ВБ (а.с. 75) Позивач повідомив суд про те, оригінали в архівах банку не виявлені.

За правовими позиціями судів вищих інстанцій, копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставлення із оригіналом.

Так, в постановах Верховного Суду України від 30.03.2011 р. у справі № 6-29420св10, від 30.06.2011 р. у справі № 6-57743св10, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 р. у справі № 6-47120св14 зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд у разі недостатності доказів повинен вжити заходів та сприяти сторонам у здійсненні їх прав для всебічного й повного з’ясування обставин справи. При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі; якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу, які до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи; у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. На підставі наведених норм вищими судами було зроблено висновок про недотримання судами першої й апеляційної інстанцій законодавчих вимог, оскільки ними не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи знаходиться не засвідчена суддею ксерокопія документу, який є основним доказом, поданим позивачем для підтвердження своїх вимог, та не було з’ясовано питання дослідження оригіналу цього документу.

Аналогічні правові позиції неодноразово викладалися Верховим Судом України, зокрема, в його постановах від 11.02.2015 р. у справі № 6-240цс14, від 11.03.2015 р. у справі № 6-16цс15, від 22.03.2017 р. у справі № 6-2320цс16, де Верховний Суд України зазначив, що непідписані позичальником умови надання кредиту не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

З огляду на це та зважаючи на ненадання Позивачем суду оригіналу анкети-заяви на ім’я Відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, суд, керуючись частиною шостою статті 95 ЦПК України, не бере до уваги копію цієї анкети-заяви (а.с. 8) як доказ одержання Відповідачем кредиту.

Стосовно наданого в судовому засіданні представником Позивача для дослідження оригіналу Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана певною особою (без зазначення її прізвища, ініціалів) 12.05.2010 р. та копія якої додана до позовної заяви (а.с. 9), а також щодо наведеної Позивачем позиції, викладеної в рішенні Апеляційного суду Київської області від 22.02.2016 р. у справі № 369/7950/15-ц (фотокопія рішення, а.с. 78-81) про відсутності підстав для відмови в задоволенні позову в разі ненадання банком оригіналів кредитного договору, суд виходить з такого.

Як видно зі змісту мотивувальної частини зазначеного рішення суду апеляційної інстанції (а.с. 80), Апеляційний суд Київської області, ухвалюючи рішення виходив з того, що «на підтвердження особи, із якою укладався правочин, позивач надав копію паспорта» відповідача.

Разом з тим, у даній справі Позивач (ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») на підтвердження укладення з Відповідачем 12.05.2010 р. правочину (кредитного договору) надав копію паспорта громадянина України ОСОБА_3, яка завірена не Позивачем, а іншою банківською установою – Публічним акціонерним товариством «Акцент-банк», до того ж ця копія паспорта завірена була іншим банком не 12.05.2010 р., а значно пізніше – 06.06.2017 р.

Відповідно до вимог пунктів 2.1, 2.9, 6.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 та зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 17.12.2003 р. за № 1172/8493 (в чинній редакції та редакції, чинній на день укладення кредитного договору з Відповідачем 12.05.2010 р.) банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки; банки зобов’язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій ідентифікувати власників рахунків. Банк зобов’язаний відмовитися від відкриття рахунку, якщо здійснення ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України є неможливим. Для відкриття поточного рахунку фізична особа пред’являє уповноваженому працівнику банку паспорт або інший документ, що посвідчує особу.

З огляду на усе викладене, наведені вище позиції Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ, зважаючи на відмову Позивача надати суду оригінал анкети-заяви на ім’я Відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, а також беручи до уваги те, що на підтвердження особи, з якою Позивач 12.05.2010 р. уклав кредитний договір, надано копію паспорта Відповідача, посвідчену 06.06.2017 р. іншою банківською установою, суд вважає, що Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту одержання Відповідачем кредиту, а відтак і своїх позовних вимог. Надані ж Позивачем розрахунки заборгованості та виписки по відповідному картковому рахунку свідчать про те, що певна особа користувалася кредитними коштами, проте не є доказами, що ці кредитні кошти надавалися саме Відповідачеві, а не були використані іншою особою.

Також суд звертає увагу на перевищення суми заборгованості за «тілом» кредиту, заявленої Позивачем до стягнення – 6 719,44 грн. (а.с. 2), сумі наданого кредиту – 5 000 грн. (а.с. 2) навіть з урахуванням ймовірного збільшення кредитного ліміту до 6 526 грн. 01.09.2016 р., про що повідомив представник Позивача в поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Відповідно до частин п’ятої, шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У зв’язку з усім наведеним суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 202, 509, 626, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 76, 81, 89, 128, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 288, 289, 351, 352, 354, 355, підпунктами 8, 9, 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити повністю.

Копію повного заочного рішення суду направити сторонам.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення. Заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем до Апеляційного суду Київської області через Володарський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення (частина друга статті 288, частина перша статті 354, підпункти 8, 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України).

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.

Повне рішення суду буде складено не пізніше 22.06.2018 р.

Повне рішення суду складено 21.06.2018 р.

Суддя: Л.А. Макаренко