Постанова № 74824785, 20.06.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/845/16-ц Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 19 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 278/845/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Омегабанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про захист прав споживачів, визнання договору факторингу та договору про передачу прав за іпотечним договором частково недійсними,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області, ухвалене 07 лютого 2018 року суддею Дубовік О. М. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати недійсним договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») в частині передачі права вимоги за кредитним договором від 02 листопада 2007 року №0501/1107/71-249, укладеним між нею та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омегабанк» (далі - ПАТ «Омегабанк»); визнати недійсним договір від 28 листопада 2012 року про передачу прав за іпотечним договором, який укладений між ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в частині передачі права вимоги за іпотечним договором від 02 листопада 2007 року, укладеним між нею та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк». В обґрунтування позову зазначала, що укладення відповідачами зазначених договорів здійснено без додержання норм чинного законодавства України, чим порушено її права та інтереси, як споживача.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 07 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення її позову.

Вважає, що судом безпідставно не враховані обмеження щодо укладення договорів факторингу, які встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб. Судом також, на її думку, не досліджено, чи є фактор фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу. Зазначила, що вона не пропустила строк позовної давності, оскільки дізналася про існування договору факторингу лише в 2014 році.

В судовому засіданні представник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» апеляційну скаргу не визнав, посилаючись на її безпідставність та доводи, зазначені у відзиві.

Заслухавши пояснення представника ТОВ «ФК «Вектор Плюс», перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що скарга підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омегабанк», укладено кредитний договір №0501/1107/71-249 (т.1 а.с.9-12), за умовами якого позивач отримала кредитні кошти у сумі 20000 доларів США зі строком повернення до 01 листопада 2037 року включно, зі сплатою процентів за їх користування - 11,9%, з цільовим призначенням - придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (п. 1.4. договору).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та банком укладено іпотечний договір від 02 листопада 2007 року, за яким в іпотеку передавалося нерухоме майно, а саме: квартира, загальною площею 55,7 кв.м., житловою площею 40,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.13).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечними договорами, згідно з яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором відповідно, укладеними з позивачем, на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (т.1 а.с.90-96). Банк, відповідно до умов даного договору, відступив фактору свої права вимоги щодо стягнення заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набув права вимоги стягнення такої заборгованості від боржників та передав банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором.

Сторони договору факторингу домовились, що терміни даного договору вживаються у наступному значенні: боржники - клієнти банку, яким банк надав безготівкові чи готівкові кошти в кредит на умовах строковості і платності та які мають зобов'язання по відношенню до банку, в тому числі у зв'язку з непогашенням заборгованості за отриманими кредитами; права вимоги - права грошової вимоги банку щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли, а також ті, які можуть виникнути у майбутньому, на підставі кредитних договорів та підтверджуються документацією; реєстр заборгованостей боржників - це інформація, що стосується боржників, права вимоги щодо яких передаються від банку фактору на умовах цього договору та їх заборгованості, оформлена за формою, встановленою в додатку № 1 та додатку № 8 до цього договору.

Договір факторингу укладений в письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін; містить всі необхідні додатки, які таким передбачені.

14 грудня 2012 року за вихідним номером 0028671 представниками АТ «Сведбанк» (публічне) та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» складено повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права грошової вимоги (т.1 а.с.223).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною першою статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною першою статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та відсутності підстав для визнання недійсними укладених між відповідачами договорів факторингу та про передачу прав за іпотечним договором.

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Посилання ОСОБА_1 на те, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не є фінансовою установою, а тому не може бути стороною договору факторингу, що є підставою недійсності оспорюваних договорів, є помилковими, оскільки такі твердження спростовуються відповіддю Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 30 вересня 2013 року (т.1 а.с.120-121).

Доводи апеляційної скарги про те, що договори факторингу можуть бути укладенні виключно щодо прав грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання, є безпідставними, з огляду на наступне.

Глава 73 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (далі - Розпорядження № 231), на недотримання якого посилався позивач як на підставу недійсності договорів факторингу, прийнято у відповідності з пунктом 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто підпункт 2 пункту 1 Розпорядження № 231 операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, Розпорядження № 231 не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні.

Крім того, пункт 1 Розпорядження № 231 виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про необов'язковість згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок зміни кредитора в договорі. Неповідомлення сторони про відступлення права вимоги новому кредитору не є правовою підставою для визнання договору недійсним, а може бути лише підставою невиконання свого зобов'язання перед новим кредитором.

Посилання ОСОБА_1 на не пропущення нею строку звернення до суду, за обставин правильності висновків суду про відмову у позові у зв'язку із його недоведеністю, не мають правового значення для вирішення справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого судом рішення не впливають.

Оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 07 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді:

Повний текст постанови складений 21 червня 2018 року.