Постанова № 74823318, 12.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 458/221/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Ніточко Л.Й.

Провадження № 22-ц/783/944/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Брикайло М.В.

з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 лютого 2018 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 міської ради Львівської області, ОСОБА_4, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про стягнення моральної шкоди,-

встановила:

Позивач ОСОБА_5 в лютому 2016 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 міської ради Львівської області та ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням сесії ІІ-го скликання ОСОБА_6 міської ради від 20.12.1995 року їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.02 га для обслуговування будинку, який знаходиться за адресою: вул.Потік, № 13, м. Турка Львівської області.

Вважає, що міська рада і землевпорядник ОСОБА_4 на протязі тривалого часу рішеннями, діями та бездіяльністю порушують її право власності.

Зокрема, міською радою було прийнято рішення про знесення будинку, яке в подальшому скасоване рішенням суду. Натомість, відповідачами досі не вжиті заходи по відводу каналізаційних стоків з будівлі сусіда, що підтоплюють її будинок і призводять до його руйнування.

Крім акту і відповідей міської ради про зобов'язання сусіда відвести воду та актів за 2005 рік про аварійний стан її будинку з обов'язковим знесенням, міська рада так і не вжила відповідного реагування по відводу каналізаційних стоків, що на її думку, є доказом бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо збереження житла по причині вказаних обставин руйнування будинку.

Вважає, що доказами неправомірної поведінки відповідачів є рішення судів від 28.12.2005 року та 28.01.2016 років, відсутність належного реагування на планомірність знищення сусідом каналізаційними стоками її будинку, безпідставне введення її власності у чужі плани ділянок, що завдає їй глибоких душевних страждань, внаслідок чого відчуває відчай, нервозність, сором, приниження, занепокоєння, страх за майбутнє, стрес.

Просила стягнути з ОСОБА_6 міської ради Львівської області і спеціаліста ОСОБА_6 міської ради з земельних питань ОСОБА_4 солідарно на свою користь 92000 гривень моральної шкоди і 1380 гривень судового збору.

Оскаржуваним рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 міської ради, ОСОБА_4, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду в частині відмови стягнути з відповідача ОСОБА_4 моральної шкоди оскаржила позивач ОСОБА_5, вважає рішення в цій частині неправомірним через неповно з'ясовані обставини у справі.

Звертає увагу, що 09.09.2016 року подала пояснення, у яких просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 46000 грн. моральної шкоди і 690 грн. судових витрат, тому вважає, що Казначейська служба не має відношення до коштів ОСОБА_4, яка як посадова особа несе особисту відповідальність за свої дії.

Покликається на те, що рішенням Страосамбірського районного суду від 28.12.2005 року вирішено земельний спір між нею, міською радою, районною архітектурою, ОСОБА_10, яким суд визнав незаконним рішення міської ради про знесення будинку АДРЕСА_1 та зобов»язав міську раду виконати рішення сесії міської ради та закріпити за її будинковолодінням земельну ділянку 682 м.кв. з винесенням в натурі на місцевості та видачею державного акта.

При цьому, доводи відповідача ОСОБА_4, які зводяться до того, що її будинок та будинок ОСОБА_7 розміщені на одній земельній ділянці площею 682 м.кв., не відповідають фактичним обставинам справи.

Стверджує, що по вині землевпорядника ОСОБА_4 не виконується рішення суду від 28.12.2005 року, що має наслідком порушення її прав на житло і отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Покликається на те, що зазначені обставини є підтвердженням відповідної поведінки відповідача ОСОБА_4, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою останньої, що свідчить про наявність підстав для відповідальності за завдану моральну шкоду.

Просить скасувати рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 лютого 2018 року в частині відмови у стягненні із спеціаліста із земельних питань Турсківської міської ради ОСОБА_4 моральної шкоди і судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача ОСОБА_6 міської ради ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 на заперечення таких, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що позивач не звертався до суду з клопотанням про залучення співвідповідача - відповідну казначейську службу, яка представляє державу Україну, оскільки відповідне стягнення моральної шкоди відшкодовується за рахунок держави та провадиться з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Крім цього, аналізуючи наведені обставини, досліджені докази, суд прийшов висновку про недоведеність позову, так як відсутні докази вчинення відповідачами протиправних дій, відповідно до яких наступає наслідок у виді заподіяння моральної шкоди позивачу.

Зважаючи на те, що рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 лютого 2018 року позивач ОСОБА_5 оскаржує виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_4, колегія суддів за правилами статті 367 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в іншій частині не перевіряє.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини.

Звернувшись з позовом про стягнення моральної шкоди, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 Львівської, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 07.12.2001 року.

Рішенням ОСОБА_6 міської ради Львівської області від 20.12.1995 року позивачці ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків площею 0,02 га (т. 2 а.с.13-15).

Як позовні вимоги, так і апеляційну скаргу позивач ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 міська рада і землевпорядник міської ради ОСОБА_4 своїми рішеннями, діями та бездіяльністю на протязі тривалого часу, вчиняють неправомірні дії щодо її власності, чим завдають їй моральної шкоди, яку просила стягнути з відповідачів.

Також позивач покликається на те, що рішенням Страосамбірського районного суду від 28.12.2005 року вирішено земельний спір між нею, міською радою, районною архітектурою, ОСОБА_10, яким суд визнав незаконним рішення міської ради про знесення будинку АДРЕСА_1 та зобов»язав міську раду виконати рішення сесії міської ради та закріпити за її будинковолодінням земельну ділянку 682 м.кв. з винесенням в натурі на місцевості та видачею державного акта.

Натомість, рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28.12.2005 року в позові ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення ОСОБА_6 міської ради № 94 від 12.03.1998 року про знесення старого, існуючого житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, який належить за заповітом ОСОБА_5, про зобов'язання ОСОБА_11 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою будинковолодіння по АДРЕСА_1, шляхом перенесення огорожі та повернути позивачці ОСОБА_5 земельну ділянку площею 140 м.кв. розміром 17.5x8.0., про зобов'язання ОСОБА_6 міську раду виконати рішення сесії міської ради від 22.05.2001 року та закріпити за будинковолодінням АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_5 земельну ділянку в розмірі 682 м2, винести в натурі, закріпити межовими знаками і видати на вказану земельну ділянку державний акт на землю, стягненні моральної шкоди з ОСОБА_6 міської ради в користь ОСОБА_5 в розмірі 4817.00 гривень - відмовлено (т. 1 а.с. 16-20).

Рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2006 року.

Зокрема, вказаними судовими рішеннями встановлено, що в АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_7 і його рідна сестра ОСОБА_5 ОСОБА_7 успадкував після смерті матері ОСОБА_12 житловий будинок, побудований у 1988 році, який розташований на земельній ділянці площею 682 м.кв. В свою чергу, ОСОБА_5 успадкувала старий житловий будинок, побудований у 1900 році, розташований на тій самій земельні ділянці, при цьому цей будинок підлягав знесенню.

Відтак, доводи апелянта про те, що рішенням Страосамбірського районного суду від 28.12.2005 року суд визнав незаконним рішення міської ради про знесення будинку АДРЕСА_1 та зобов»язав міську раду виконати рішення сесії міської ради та закріпити за її будинковолодінням земельну ділянку 682 м.кв. з винесенням в натурі на місцевості та видачею державного акта, а також що по вині землевпорядника ОСОБА_4 не виконується рішення суду від 28.12.2005 року, не відповідають дійсності.

Та обставина, що житловий будинок ОСОБА_7 та старий житловий будинок ОСОБА_5, який підлягав знесенню, розташовані на одній земельній ділянці, площа якої становить 682 м.кв., встановлена також рішенням Турківського районного суду Львівської області від 20.10.2015 року, яке ухвалою Колегії судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 28.01.2016 року залишено без змін (т.1 а.с. 78-81).

В свою чергу, загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Стаття 1173 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу своїх вимог, передбачає відповідальність органу місцевого самоврядування за шкоду, завдану його незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю при здійсненні ним своїх повноважень незалежно від його вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 77 цього Закону).

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, вказана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Також підлягають з'ясуванню, чим підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода. Отже фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування шкоди відповідачем ОСОБА_4, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували протиправність діяння відповідача, не доведено факту заподіяння такими діями моральної шкоди, а також безпосереднього причинового зв"язку між такими діями та наслідком.

Доводи апеляційної скарги, які є суб'єктивним міркуванням та оцінкою апелянта норм матеріального та процесуального права України, висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 15 лютого 2018 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 13 червня 2018 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк