Постанова № 74820633, 13.06.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/635/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 червня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Мацунича М.В., Кондора Р.Ю.

при секретарі: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2017 року, ухваленого суддею Бобрушко В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 акціонерного товариства "Просто-страхування" про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди,-

встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 акціонерного товариства "Просто-страхування" про стягнення завданої матеріальної шкоди.

Позов мотивовано тим, що 08 березня 2014 року, близько 21 години 30 хвилин по вул. Леніна у с.Калини, Тячівського району, відбулася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «ВАЗ 21150», державний номер НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_2, мешканця АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 Автомобіль марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження. Протиправність дій відповідача щодо порушення правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження автомобіля, підтверджується постановою Тячівського районного суду від 15.05.2015 року у спраі №307/3259/14-п, залишеною без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 24.06.2015 року, згідно якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

На замовлення ОСОБА_1 оцінювачем-автотоварознавцем ОСОБА_5 після дорожньо-транспортної пригоди було виготовлено звіт №54/04 від 07.04.2014 року, згідно якого вартість матеріального збитку, заподіяного внаслідок пошкодження автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузова) НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_2 станом на день проведення оцінки становила 49582,30 гривень. Також зазначено, що відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, за період з березня 2014 року по день розгляду справи, внаслідок не відшкодування йому шкоди, він зазнав інфляційних втрат, а тому з врахуванням їх загальна сума шкоди становить 101503,50 гривень.

23.06.2017року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Просто-страхування" 50000 грн. страхової виплати (страхового відшкодування), а також стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 52253,50 гривень матеріальної шкоди (різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою) та судові витрати.

Рішенням Тячівського районного суду від 08 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Просто-страхування" на користь ОСОБА_1 47187 грн. 59 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2394 грн.71 коп. матеріальної шкоди. В решті позову відмовлено та вирішено питання по судовим витратам.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовним вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 51 921,20 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь 51 921,20 грн. інфляційних втрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, необґрунтовано застосував норми ч.2-4 ст.613 ЦК України. Наявність обов'язку заподіювача шкоди на відшкодування шкоди потерпілому законом не ставить у залежність від факту звернення потерпілого з заявою про таке відшкодування, тому висновки суду, про те, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості відшкодування збитки через відсутність заяви позивача про відшкодування шкоди, є безпідставними і суперечать закону.

В іншій частині рішення суду ніким не оскаржено.

Таким чином, предметом розгляду в апеляційній інстанції є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у позовних вимогах про стягнення з відповідача ОСОБА_2 інфляційних втрат в сумі 51 921,20 грн.

Відповідачі не скористалися правом на подання відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 51 921,20 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо звернення позивача в установленому законом порядку до відповідача ПрАТ "Просто-страхування" за виплатою страхового відшкодування внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 8 березня 2014 року з вини відповідача ОСОБА_2, та до відповідача ОСОБА_2, у зв'язку з чим відповідачі були позбавлені можливості відшкодувати вчасно збитки, а тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик повинен виплати суму страхового відшкодування не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до п.32.7ст 37 Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.

Матеріалами справи встановлено, що 08 березня 2014 року, близько 21 години 30 хвилин по вул. Леніна у с.Калини, Тячівського району, відбулася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «ВАЗ 21150», державний номер НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_2 та автомобіля марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого автомобіль марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.

Постановою Тячівського районного суду від 15 травня 2015 року в справі №307/3259/14-п, яка залишена без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 24 червня 2015 року, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не вибрав безпечної швидкості руху та не врахував дорожню обстановку, виїхав на зустрічну смугу руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, після чого місце дорожньо-транспортної пригоди залишив, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушив п.п.12.1, 2.10 «а», 14.2 «б» Правил дорожнього руху. Провадження у справі відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.ст.124, 122-4 КУпАП закрито у зв'язку зі спливом строку, передбаченого ст.38 КУпАП, на протязі якого може бути накладено адміністративне стягнення (а.с.5-7, 8-11).

Згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13 серпня 2013 року (полісу №АС/2904495) цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу «ВАЗ 21150», державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_2, на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована в ПрАТ «ПРОСТО-страхування», і відповідно до даного договору ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну потерпілого становить 50000 гривень при франшизі в розмірі 0 гривень (а.с.75).

Відповідно до звіту №54/04 від 7 квітня 2014 року та доданого до нього висновку про визначення матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «Мітсубіші Паджеро», державний номерний знак НОМЕР_2, ідентифікаційний номер кузову НОМЕР_3, ринкова вартість автомобіля на момент пошкодження становила 272106,68 гривень, вартість матеріального збитку - 49582,30 гривень, з яких 47187,59 гривень - вартість відновлювального ремонту автомобіля, 2394,71 гривень - втрата товарної вартості автомобіля (а.с.12-19).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 відповідно до Закону з моменту настання дорожньо - транспортної пригоди (08 березня 2014 року) не звертався до ПрАТ «ПРОСТО-страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування, а лише 03.03.2017 року подав позов про відшкодування матеріальних збитків до відповідача ОСОБА_2, в процесі розгляду якого уточнив позовні вимоги та просив стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Просто-страхування" 50000 грн. страхової виплати (страхового відшкодування), а з відповідача ОСОБА_2 - 52253,50 гривень матеріальної шкоди (різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою), з яких - 51 503, 50 грн. інфляційні витрати.

Таким чином, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, позивач просив стягнути з страховика (ПрАТ «ПРОСТО-страхування») страхове відшкодування 50000 грн., а з відповідача ОСОБА_2 (особи винної в ДТП) - 51 503, 50 грн. інфляційних втрат, які ним нараховані на вартість матеріального збитку в сумі 49582,30грн. в зв'язку невиплатою даної суми відповідачем ОСОБА_2 за період з березня 2014 року по квітень 2017 року.

Суд першої інстанції на користь позивача стягнув з ПрАТ «ПРОСТО-страхування» матеріальну шкоду у розмірі 47187,59 гривень вартості відновлювального ремонту автомобіля, а з відповідача ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 2394,71 гривень втрати товарної вартості автомобіля. Рішення суду в цій частині не оскаржено.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк(термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк(термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1-3 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Матеріалами справи доведено, що позивач з 08.03.2014р.(моменту ДТП) не пред'являв жодних вимог про відшкодування завданої шкоди ні до страховика - ПрАТ «ПРОСТО-страхування», ні до безпосередньо винної особи в ДТП - відповідача ОСОБА_2, не повідомляв відповідача ОСОБА_2 про конкретний розмір завданих внаслідок ДТП збитків, а лише 03.03.2017 року (майже через три роки) звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків. Відповідач ПрАТ «ПРОСТО-страхування» не могло виплатити страхове відшкодування відповідно до Закону, оскільки до нього в установленому Законом порядку не було звернення позивача. Відповідачем ОСОБА_2 шкода не могла бути відшкодована, оскільки йому не було відомо конкретний розмір завданої шкоди та через не пред'явлення до нього вимог про відшкодування шкоди в конкретному розмірі.

Таким чином, тривале невиконання зобов'язання з відшкодування причиненої шкоди мало місце виключно через не вчинення дій самим позивачем, як кредитором у зобов'язанні по відшкодуванню завданої йому шкоди.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 інфляційних втрат за період з березня 2014 року по квітень 2017 року в розмірі 51 503, 50 грн.

Окрім того, позивачем неправильно застосовано методику нарахування інфляційних втрат та не враховано рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року №62-97р.

З врахуванням наведеного рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача ОСОБА_2Ю, інфляційний втрат, є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути взяті до уваги.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду

Повний текст судового рішення складено 21 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: