Постанова № 74819950, 21.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/461/18 22-ц/774/1348/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/461/18

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат",

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 березня 2018 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 квітня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - ПрАТ «ЦГЗК») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання нею професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 1997 році їй було первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20%, який при наступних переоглядах залишився незмінним та з 15.04.2003 року встановлено безстроково.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просила суд стягнути з ПрАТ «ЦГЗК» на її користь моральну шкоду у розмірі 37 230,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 березня 2018 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 22 338,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК»на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ЦГЗК» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2 550,00 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неврахування вимог Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженого ним органу, шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 у період з 19.09.1983 року по 06.01.1996 року працювала на посаді машиніста конвеєру дробильної фабрики на Центральному ГЗК, правонаступником якого є ПрАТ «ЦГЗК», у шкідливих умовах праці (а.с.17), що призвело до виникнення професійного захворювання з діагнозом: хронічний пильовий бронхіт 1ст., емфізема легень 1ст.

Актом розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 08 квітня 1997 року встановлено, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло з наступних причин: 7 років 10 місяців роботи на дробильній фабриці Центрального ГЗК в умовах шкідливого пилу в повітрі робочої зони (а.с.5-6).

Висновокм МСЕК від 24.04.1997 року ОСОБА_1 встановлено первинно 20% стійкої втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням (а.с.8).

Висновком МСЕК від 15.04.2003 року ОСОБА_1 повторно встановлено 20% втрати працездатності з 01.05.2003 року безстроково (а.с.9).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні нею трудових обов'язків з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням у 1997 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало їй право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 24.04.1997 року.

У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 29 березня 2018 року (час розгляду справи) становить 3 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18 615,00 грн., а максимальний - 744 600,00 грн.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність у розмірі 20% , який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 20%, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково.

При цьому, визначений судом розмірі відшкодування моральної шкоди в сумі 22 338,00 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до довільного, на власну користь, тлумачення норм матеріального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 березня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне рішення суду складено 21 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: