Постанова № 74819369, 21.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/762/18 Номер провадження 22-ц/775/937/2018

Категорія 26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Будулуци М.С.

суддів: Санікової О.С., Канурної О.Д.,

за участю секретаря Глушко С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, в місті Бахмут Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням та його наслідками, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, постановленого суддею Назаренко Г.В. у місті Покровськ Донецької області, повний текст рішення складено 30 березня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП ВК «Краснолиманська») про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням та його наслідками, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що з 15 лютого 1995 року по 12 грудня 2011 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, де працював у шахті з повним робочим днем.

Шкідливі та небезпечні умови праці на підприємстві призвели до виникнення у нього професійного захворювання - хронічної попереко - крижової радікулопатії зі статико динамічним порушенням та больовим компонентом, метаболічної кардіоміопатії.

Вперше йому було встановлено стійку втрату працездатності з 01 лютого 2006 року, що підтверджується випискою з акту огляду МСЕК № 045884 від 14 лютого 2006 року.

Згідно висновку МСЕК від 27 серпня 2015 року, йому було повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково, а також 3 групу інвалідності, визначено потребу у додаткових видах допомоги, а саме, - у санаторно-курортному та медикаментозному лікуванні.

Оскільки втрата працездатності спричинила йому фізичні та моральні страждання, призвела до порушення нормальних соціальних зв'язків, необхідності додавання додаткових зусиль для організації життя, необхідності постійно лікуватися, йому заподіяна моральна шкода, яку позивач просив відшкодувати йому за рахунок відповідача шляхом стягнення на його користь одноразової грошової компенсації в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворювання та його наслідками, 10 000 гривень.

Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» в дохід держави судовий збір в розмірі 704 гривень 80 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позов.

На підтвердження доводів апеляційної скарги позивач зазначав, що стягнута судом сума моральної шкоди, є занадто малою, оскільки через захворювання його фізичний стан значно погіршився, він постійно відчуває біль, внаслідок чого, не може жити повноцінним життям. Ці фактори викликають у позивача негативні емоції та переживання.

Він зазначив, що право на отримання відшкодування, саме з відповідача, гарантоване йому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року, оскільки він вважає, що діями відповідача йому спричинені моральні страждання, пов'язані з професійними захворюванням, які є прямим наслідком важких та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга розглядалась в спрощеному судовому порядку без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

За приписами ч.ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що факт спричинення моральної шкоди позивачу, що полягає в душевних стражданнях, доведений у судовому засіданні дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, актом розслідування хронічного професійного захворювання, виписками з медичної карти стаціонарного хворого, довідок МСЕК, виписками із актів огляду МСЕК.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходив з принципів розумності та справедливості, враховував фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у життєвих стосунках позивача, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, а також факт роботи позивача на інших підприємствах вугільної промисловості.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважав, що сума, яку просив стягнути позивач, надмірна, та визначив розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 10 000 грн.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, що неоспорені сторонами.

З 15 лютого 1995 року позивач працював в ДП «ВК «Краснолиманська» в якості прохідника підземного 5 розряду з повним підземним робочим днем в шахті, а з 01 березня 2001 року - токарем 3 розряду.

12 грудня 2011 року він був звільнений з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

Як зазначено в акті розслідування хронічного професійного захворювання від 30 вересня 2005 року, затвердженого головним державним санітарним лікарем м. Красноармійська 3 жовтня 2005 року, професійне захворювання у позивача виникло у зв'язку з роботою на багатьох підприємствах регіону, пов'язаних з шкідливими та тяжкими умовами праці.

За довідкою МСЕК серії ДОН-04 № 045884 від 14 лютого 2006 року позивачу вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності з 01 лютого 2006 року, третя групу інвалідності, визначено потребу в медикаментозному лікуванні

Згідно з випискою із акту огляду МСЕК до довідки серії ДОН-04 № 069962 від 15 квітня 2008 року, позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності з 14 лютого 2008 року, третю групу інвалідності за професійним захворюванням, визначена потреба в медикаментозному та санітарно-курортному лікуванні.

Відповідно до акту огляду МСЕК серії 10 ААА № 133571 від 5 липня 2012 року, позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності з 1 серпня 2015 року, третю групу інвалідності по професійному захворюванню, визначена потреба в медикаментозному, санітарно-курортному лікуванні за професійним захворюванням.

Як убачається з довідки МСЕК серії 10 ААА № 124551 від 27 серпня 2015 року, позивачу повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, 3 група інвалідності за професійним захворюванням безстроково, визначена потреба в медикаментозному, санітарно-курортному лікуванні.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, даними в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.273-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч. 1 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 указаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Судом встановлено, що позивач працював у ДП ВК «Краснолиманська», яке створене для підземного видобутку вугілля, і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими. Втрата професійної працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, отже роботодавець не забезпечив створення нешкідливих не небезпечних умов праці.

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач, дійсно зазнав страждань, через незабезпечення шкідливих умов праці відповідачем, відтак він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням та його наслідками. Заявлена позивачем сума відшкодування моральної шкоди, на думку суду, є надмірною, тому суд зменшив розмір стягненої суми до 10 000 грн.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходив з принципів розумності та справедливості, врахував фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров'я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, вік позивача, а також факт роботи позивача на інших підприємствах вугільної промисловості.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, що виникли між сторонами, дав їм належну правову оцінку і обґрунтовано частково задовольнив заявлений позов ОСОБА_1

Апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

Довід апеляційної скарги, щодо збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз'яснено в з пункті 9 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд першої інстанції свої висновки та міркування виклав з урахуванням зазначених вимог, врахував усі обставини справи, та обґрунтовано зменшив розмір стягнення.

Ті ж самі обставини, на які посилається апелянт у скарзі, були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу.

Також, апеляційний суд зазначає, що апелянт не надав ні до суду першої інстанції, ні апеляційної інстанції додаткові докази обґрунтування відшкодування моральної шкоди саме в розмірі 50 000 грн.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що всупереч тверджень позивача, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належно оцінив правовідносини, що виникли між сторонами, та правильно вирішив справу. Свої правові висновки суд першої інстанції належним чином мотивував та виклав у рішенні.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторного обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1, які були предметом ретельної перевірки судом першої інстанції, і не містять підстав, з якими законодавство пов'язує можливість скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 21 червня 2018 року.

Судді: