Постанова № 74819120, 19.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6504/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бегунца А.О.

суддів: Рєзнікової С.С. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2018, суддя Мороко А.С., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 28.03.18 по справі № 820/6504/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "НОВА"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "НОВА", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 15.09.2017 № 0002081411 у розмірі 434035,00 грн. та № 0002091411 у сумі 2209,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 вказаний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість № 0002081411 від 15.09.2017 на суму 434035,00 грн. (чотириста тридцять чотири тисячі тридцять п'ять) грн. 00 коп. та № 0002091411 на суму 2209 (дві тисячі двісті дев'ять) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з'явились, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) колегія суддів вважає за можливим розглянути справу по суті.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведена позапланова документальна невиїзна перевірка ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА" з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських відносин з ТОВ "ВІТАРА -ГРУП" (податковий номер - 40526149), ТОВ "АРРІВЄР" (податковий номер - 40485244), що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за листопад 2016 року та подальшої реалізації.

Результати перевірки оформлені актом № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість за листопад 2016 року у сумі 2209,00 грн, заниження податку на додану вартість у сумі 347228,00 грн.

З акту перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017 вбачається, що підставою для зафіксованих порушень слугував висновок податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Не погодившись з висновками вказаного акту, підприємство звернулось із запереченнями № 04-31/08 від 31.08.2017 до податкового органу. Проте, листом № 15710/10/20-40-14-11-18 від 12.09.2017 Головне управління ДФС у Харківській області повідомило платника податків про правомірність висновків перевіряючих, викладені в акті перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017.

На підставі висновків акту перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017 податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 15.09.2017: № 0002081411, за яким ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА" збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 434035,00 грн, з яких за податковими зобов'язаннями збільшення становить 347228,00 грн, за штрафними санкціями - 86807,00 грн; № 0002091411, за яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2016 року у сумі 2209,00 грн.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, підприємство подало скаргу до ДФС України, № 01-04/10 від 04.10.2017.

Рішенням ДФС України № 2836/6/99-99-11-01-01-25 від 05.12.2017 податкові повідомлення-рішення від 15.09.2017 № 0002081411 та № 0002091411 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із винесенням вказаних податкових повідомлень-рішень позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень у ході розгляду справи не доведено юридичної правильності та фактичної вірності власних висновків, покладених в основу спірних рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Пунктом 198.1.статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно до п.18 П(С)БУ 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов'язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Як свідчать письмові докази, 22 листопада 2016 року між ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА" (замовник) та ТОВ "АРРІВЄР" (виконавець) укладено договір-заявки № 11/22-1, згідно умов якого, виконавець зобов'язується виконувати перевезення вантажу у відповідності до Правил перевезення вантажу автомобільним транспортом, затверджені наказом Міністерством транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Факт здійснення вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи податковою накладною № 162 від 25.11.2016 на загальну суму 5500,00 грн та квитанцією , товарно-транспортною накладною № 000000 від 23.11.2016, актом надання послуг № 436 від 25.11.2016 на загальну суму 5500,00 грн.

На підтвердження здійснення розрахунку між позивачем та його контрагентом, в матеріалах справи містяться рахунок на оплату № 436 від 25.11.2016на загальну суму 5500,00 грн та платіжним дорученням № 288 від 29.11.2016 в загальному розмірі 5500,00 грн.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017 на податкову інформацію Головного управління ДФС у Харківській області № 13/20-40-14-08-12/40485244 від 05.01.2017 щодо ТОВ "АРРІВЄР", в якій зазначено, що враховуючи відсутність власного або орендованого обладнання та приміщень для зберігання продукції, трудових ресурсів, можна зробити висновок про неможливість виконання господарських операцій, колегія суддів зазначає, що підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Також, щодо посилання податкового органу на те, що згідно баз даних Архів електронної звітності (ЄРПН) та зареєстрованих податкових накладних у листопаді 2016 року ТОВ "АРРІВЄР" придбані товари та послуги, відмінні, від тих, що було в подальшому реалізовано на адресу контрагентів, що ставить під сумнів реальність господарських операцій, колегія суддів вказує на те, що недотримання контрагентом позивача у всьому ланцюгу постачання, податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

19 листопада 2016 року між ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА" (покупець) та ТОВ "ВІТАРА-ГРУП" укладено договір постачання № 01-19/11-2016, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставляти покупцю окремими партіями різну продукцію та матеріали виробничо-технічного призначення в асортименті, в кількості і за цінами, вказаними в рахунках-фактурах та в видаткових накладних, а покупець - приймати цей товар та сплачувати його вартість.

Виконання зазначеного договору підтверджується наступними документами: податковими накладними від 19.11.2016: № 219 - на суму 570000,00 грн, № 220 - на суму 475200,00грн, № 221 - на суму 285600,00 грн, № 222 - на суму 570000,00 грн, № 264 від 19.11.2016 - на суму 190320,00 грн, видатковими накладними від 19.11.2016: № 219 - на суму 570000,00грн, № 220 - на суму 475200,00грн, № 221 - на суму 285600,00 грн, № 222- на суму 570000,00грн, № 264 - на суму 190320,00грн, товарно-транспортною накладною № 111901 від 19.11.2016.

У зв'язку з відмовою в реєстрації податкового органу податкових накладних, 30 грудня 2016 року між ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА" (покупець) та ТОВ "ВІТАРА-ГРУП" укладено додаткову угоду № 1 до договору постачання № 01-19/11-2016, згідно якої, у зв'язку з розірванням Центральною ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області в односторонньому порядку з покупцем договору про визнання електронних документів № 071020161 від 07.10.2016, що стало причиною фактичного блокування фінансово-господарської діяльності покупця, за цих обставин, виконання покупцем своїх зобов'язань перед постачальником щодо розрахунку за отриманий товар за договором постачання № 01-19/11-2016 від 19.11.2016, відкладається до вирішення зазначеного птання по суті, згідно чинного законодавства України.

Тобто, вказаною угодою надано право ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА" на відстрочення виконання своїх грошових зобов'язань перед ТОВ "ВІТАРА-ГРУП" у вигляді оплати відповідних рахунків за отриману продукцію виробничо-технічного призначення, а саме: рахунків-фактури від 19.11.2016 : № 219 - на суму 570000,00грн.; № 220 - на суму 475200,00грн, № 221 - на суму 285600,00грн.; № 222 - на суму 570000,00грн.; № 264 від - на суму 190320,00грн.

Колегія суддів зазначає, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження взаємовідносин із ТОВ "ВІТАРА -ГРУП" та ТОВ "АРРІВЄР" за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, контролюючим органом не доведено.

Документи, надані позивачем, мають всі обов'язкові реквізити, зокрема, дату, місце складення документу, результат проведених робіт, підписи повноважних осіб, підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та взаємовідносин із ТОВ "ВІТАРА -ГРУП" та ТОВ "АРРІВЄР" .

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що спірні господарські операції позивача були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, суд приходить до висновку про обґрунтоване та правомірне формування позивачем даних податкового обліку по господарським взаємовідносинам з взаємовідносин із ТОВ "ВІТАРА -ГРУП" та ТОВ "АРРІВЄР" .

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017 на податкову інформацію, що надійшла від Броварської ОДПІ ГУ ДФС У Київської області по контрагенту ТОВ "ВІТАРА-ГРУП", в якій зазначено, що враховуючи відсутність транспортних засобів, складських та офісних приміщень, трудових ресурсів, свідчить про неможливе виконання господарських операцій, то колегія суддів зазначає, по вказаному не можна зробити висновок про не вчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Також, в акті перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 15.08.2017 встановлено, що постачальником ТОВ "ВІТАРА-ГРУП" товари, в подальшому ланцюгу реалізовані на адресу ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА", не придбавались.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що порушення контрагентом позивача податкової дисципліни, зафіксовані в акті перевірки, не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів, що підтверджують реальність господарської операції.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товару не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас, колегія суддів зауважує, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Зокрема, суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Таким чином, право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Також, в акті перевірки № 9757/20-40-14-11-11 від 14.08.2017 зазначено, що Броварською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області отримано податкову інформацію від ГУ ДФС у Харківській області №59/20-40-14-08-12/35701461 від 20.01.2017 по ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА", яке є основним покупцем ТОВ "ВІТАРА-ГРУП", відповідно до якої встановлено, що від ОУ Центральної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області отримано рапорт від 20.12.2016, згідно якого встановлено відсутність ТОВ "Торгово-промислова компанія "НОВА" за адресою місцезнаходження.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що на час здійснення виїзду працівників Центральної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області в грудні 2016 року за адресою: вул. Полтавський Шлях, 88/90, факт оренди нежитлового приміщення загальною площею 20 кв.м. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: договором оренди нежитлового приміщення від 28.09.2011, актами здачі - приймання наданих послуг за листопад-грудень 2016 року, податковими накладними № 1 від 30.11.2016 та № 5 від 31.12.2016 та квитанціями № 1 про їх прийняття ДФС України.

Крім того, належними та допустимими в розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Отже, висновки відповідача, на підставі яких були винесено оскаржуване рішення не ґрунтуються на первинних господарських документах.

Відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов'язань за укладеними договорами.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява № 36985/97); у п. 110 якого визначено, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів. А відтак колегія суддів вважає, що доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки нереальність господарських операцій має бути підтверджена належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування податкових повідомлень-рішень з податку на додану вартість від 15.09.2017 № 0002081411 у розмірі 434035,00 грн. та № 0002091411 у сумі 2209,00 грн.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 243, 245, 246, 250, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 по справі № 820/6504/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.О. БегунцСудді(підпис) (підпис) С.С. Резнікова Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 21.06.2018.