Постанова № 74819114, 19.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/2468/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу військової частини 1141 Національної гвардії України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 803/1718/17 (м. Луцьк, головуючий суддя Волдінер Ф.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини 1141 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини 1141 Національної гвардії України щодо невиплати йому (позивачу) в день виключення зі списків особового складу військової частини грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 65 900, 12 грн.

Рішенням від 07 лютого 2018 року Волинський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що станом на 21.09.2017, тобто на момент звернення ОСОБА_1 до командування військової частини 1141 Національної гвардії України із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, був відсутній будь-який нормативно-правовий акт, що регулює здійснення розрахунку вартості за неотримане речове майно військовослужбовцям.

На підставі Постанови Кабінету міністрів України від 11 лютого 2016 р. № 71 ,,Про внесення змін до пункту 32 Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" втратила чинність Постанова Кабінету міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1444 ,,Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час". Як наслідок на даний момент на законодавчому рівні не визначено будь-якого іншого нормативно-правового акту, що дає можливість військовій частині 1141 Національної гвардії України здійснювати розрахунки за неотримане речове майно.

Коло осіб, які мають право на грошову компенсацію за неотримане речове майно визначено лише частиною другою статті 9-1 Закону України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, відповідно до якої право на отримання такої компенсації мають тільки військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі.

З огляду на викладене, відповідач робить висновок, що на момент звернення гр. ОСОБА_1 щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-ХІІ передбачав право на отримання такої компенсації лише військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, а відповідно пункт 3 Порядку № 178 не підлягав застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону №2011-ХІІ.

Проаналізувавши приписи Закону України ,,Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 № 1459-14, частину другу статті 9 Закону України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", рішення Конституційного Суду України рішенням за № 10-рп/2008 від 22.05.2008, відповідач зазначає, що грошова компенсація за неотримане речове майно в період з 17.02.2000 по 22.05.2008 не була передбачена нормами чинного законодавства для військовослужбовців.

При цьому при здійсненні відповідного перерахунку було встановлено, що сума компенсації гр. ОСОБА_1 за неотримане під час проходження військової служби речове майно становить 30 359 грн. 73 коп..

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні позивач мав право на виплату йому компенсації за неотримане речове майно є помилковим.

За таких обставин, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити повністю в задоволенні позову.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційного суду заперечили вимоги апеляційної скарги та просять їх відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 1141 Національної гвардії України на посаді начальника військового наряду 1 відділення спеціального патрульного взводу 2 патрульної роти, у військовому званні прапорщик.

21 вересня 2017 року, в період проходження військової служби, позивач звернувся до командира військової частині 1141 Національної гвардії України з рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби в запас.

Наказом командира військової частини 1141 від 22 вересня 2017 року № 232, прапорщика ОСОБА_1 (Г-032957), начальника військового наряду 1 відділення спеціального патрульного взводу 2 патрульної роти відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України ,,Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено з військової служби наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 20 вересня 2017 року № 55 о/с у запас за станом здоров'я та направлено на військовий облік до Луцького ОМВК Волинської області.

Одночасно з виключенням із списків особового складу військової частини, із старшим прапорщиком ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок, що включає премію, одноразову грошову допомогу при звільненні та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01 по 22 вересня 2017 року.

Однак, під час звільнення позивача з військової служби у запас та в день виключення зі списків особового складу відповідач грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно позивачу не виплатив.

При цьому, 10 листопада 2017 року військова частина 1141 видала позивачу довідку № 4 про вартість речового майна, що належить до видачі, відповідно до якої сума невиплаченої позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини складає 65 900, 12 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби, оскільки отримання грошової компенсації речового майна у зв'язку із звільненням з військової служби в повній мірі відповідає вимогам статті 9-1 Закону України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 3 Порядку № 178.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються, а також єдина система їх соціального та правового захисту встановлюється і гарантується Законом України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII ( далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ст. 1-1 Закону №2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

За правилами ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі- Порядок №178) , грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно із п.п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Аналіз наведених правових норм дозволяє колегії суддів дійти висновку, що військовослужбовцю гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби.

Зазначені гарантії реалізуються за заявочним принципом, тобто відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, у тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо грошової компенсації речового майна у зв'язку із звільненням з військової служби у повній мірі відповідають приписам ст. 9-1 Закону №2011-XII, п. 3 Порядку №178.

Крім того, відповідно до абзацу першого пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Абзацом третім пункту 242 Положення передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами суду першої інстанції, що позивач на час подачі командиру військової частини 1141 рапорту (21.09.2017 року) перебував на військовій службі, а тому мав право відповідно до статті 9-1 Закону №2011-XII на компенсацію за неотримане речове майно.

Судом першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Крім того, позивачу на день виключення його зі списків особового складу військової частини не було видано довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Така довідка була надана позивачу лише після виключення його зі списків особового складу військової частини, відповідно до якої вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 65 900, 12 грн..

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що сума компенсації гр. ОСОБА_1 за неотримане під час проходження військової служби речове майно становить 30 359 грн. 73 коп. згідно довідок від 15.02.2002 року та № 4/4.

Вказані довідки підписали майор ОСОБА_3 та капітан ОСОБА_4. Ті ж самі особи підписали і довідку за № 4, згідно якої вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 становить 65900,12 грн..

Відповідно до ч.4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Надавши суду апеляційної інстанції довідки від 15.02.2002 року та № 4/4, відповідач жодним чином не аргументував причин неможливості подання цих довідок до суду першої інстанції. Також відповідач не надав доказів на спростування даних про вартість майна, зазначених у наданій позивачу довідці за № 4.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу військової частини 1141 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 803/1718/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Постанова в повному обсязі складена 20 червня 2018 року.