Постанова № 74819013, 20.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/3415/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"20" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Шевчук С.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Єфремової О.С.,

представників апелянта адвоката ОСОБА_2

ОСОБА_3

представника відповідача Лугіни С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційну скаргу Комунального підприємства "Гранітне-Комунгосп" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "30" січня 2018 р. у справі за позовом Комунального підприємства "Гранітне-Комунгосп" до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправним та скасування припису №06-12-005/0774-0437 від 12.10.2017р. , -

суддя в 1-й інстанції - Нагірняк М.Ф. ,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м.Житомир,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Гранітне-Комунгосп" звернулося з позовом до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання незаконними та скасування припису №06-12-005/0774-0437 від 12.10.2017р.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що приписи ст.119 КЗпП України щодо гарантій збереження місця роботи та виплати середньої заробітної плати можуть поширюватись лише на випадки звільнення працівників з ініціативи роботодавця і застосовуються до безстрокових трудових договорів. Закінчення строку дії трудового контракту є підставою для припинення повноважень, в т.ч. і у випадку перебування таких осіб на військовій службі за призовом під час мобілізації. Апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_5 при підписанні контракту з Гранітнинською селищної радою Малинського району погодився на такі умови в частині перебування строку на посаді. Таким чином, припис №06-12-005/0774-0437 від 12.10.2017р. прийнятий неправомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що при вирішенні справи, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно контракту від 01.08.2016 року, ОСОБА_5 був призначений на посаду керівника Комунального підприємства "Гранітне-Комунгосп" Гранітнинської селищної ради Малинського району на період з 01.08.2016року по 31.07.2017року (а.с.16-21).

В подальшому 26.02.2017 року ОСОБА_5 був укладений контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби, на період дії особливого періоду до оголошення демобілізації (а.с.72-75).

Згідно розпорядження Гранітненського селищного голови від 27.02.2017року №04/02-06 ОСОБА_6 згідно із ст.119 Кодексу законів про працю України був увільнений від виконання обов'язків "директора комунального підприємства "Гранітне-Комунгосп" з 26.02.2017року на час несення військової служби за контрактом в особливий період, на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, із збереженням посади та середнього заробітку" (а.с.22).

12.10.2017 року уповноваженою посадовою особою була проведена позапланова перевірка Позивача з питань дотримання гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків. За результатами такої перевірки був складений акт перевірки №06-12-005/0774, в якому зафіксовано порушення вимог ст.115 КЗпП України щодо строків виплати середнього заробітку працівнику підприємства (ОСОБА_7Л.), призваному на військову службу, а саме - середній заробіток за вересень 2017року виплачено лише 12.10.2017року, тобто в день проведення перевірки. (а.с.9-14).

Таке порушення Позивачем вимог законодавства про працю стали підставою для винесення оскаржуваного припису про усунення виявлених порушень (а.с.15).

Не погоджуючись із винесеним приписом, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення позивачем ст.119 КЗпП України є встановленим, оскільки законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій. Таким чином припис №06-12-005/0774-0437 від 12.10.2017р. є неправомірним.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Ч.5 ст.17 Конституції України передбачає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Ч.2 ст.21 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадянин України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Згідно з положеннями ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Разом з тим, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачає, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються,зокрема, гарантіями, передбаченими ч.3,4 ст.119 КЗпП України.

Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків закріплені у ст.119 КЗпП України відповідно до пункту 3 цієї статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Тобто, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів вважає, що чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені ст.119 КЗпП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що зазначеним вище розпорядженням селищного голови від 27.02.2017року №04/02-06 (а.с.22), як уповноваженої особи роботодавця, підтверджено збереження (продовження) трудових відносин з ОСОБА_5 на весь час несення військової служби за контрактом в особливий період.

Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів про звільнення ОСОБА_5 та видачу йому в день звільнення належно оформленої трудової книжки і проведення розрахунків у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відтак є безпідставними доводи Позивача щодо незбереження з 01.08.2017року за ОСОБА_5місця роботи, посади і середнього заробітку на даному комунальному підприємстві.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування припису №06-12-005/0774-0437 від 12.10.2017р

При цьому, суд при вирішенні цього спору застосовує закріплений у судовій практиці Європейського Суду з прав людини принцип "належного урядування", який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy[GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-І; "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-ХІІ; "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що відповідачем у цьому випадку дотримано цей принцип, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову.

Відповідно до 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Рішення прийнято судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Гранітне-Комунгосп" залишити без задоволення, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "30" січня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: С.М. Шевчук

В.Б. Шидловський

Повне судове рішення складено "20" червня 2018 р.