Постанова № 74817095, 19.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10435/16 Головуючий у 1 інстанції: Власенкова О.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Кузьменка В.В. Борейко Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства соціальної політики України про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов'язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернулася до Міністерства соціальної політики України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати неправомірними дії та бездіяльність Мінсоцполітики з питань стосовно ОСОБА_5, викладених в адміністративному позові, в тому числі з питань соціального захисту, допомоги та методів працевлаштування населення, дій та бездіяльності в цьому випадку;

- на виконання Конституції України, зобов'язати Мінсоцполітики виплачувати допомогу по безробіттю у сумі не меншій за прожитковий мінімум та до працевлаштування, якщо безробітний не має іншого основного джерела існування;

- зобов'язати Мінсоцполітики поновити ОСОБА_5 статус безробітної з моменту незаконного зняття її з обліку з 08.02.2016 р. у Печерському районному центрі зайнятості м.Києва до 10.04.2017 р. (працевлаштувалась), шляхом видачі наказу до Державної служби зайнятості України, що знаходиться у підпорядкування Мінсоцполітики;

- сплатити ОСОБА_5 соціальну допомогу в сумі прожиткового мінімуму на місяць з моменту взяття на облік у Печерському районному центрі зайнятості м.Києва, як безробітної, й до моменту незаконного зняття з обліку з 08.02.2016 р. у зв'язку з відсутністю доходу на виконання та, згідно зі статтями 3, 46, 48 Конституції України;

- зобов'язати Мінсоцполітики сплатити ОСОБА_5 соціальну допомогу в сумі прожиткового мінімуму з моменту незаконного зняття з обліку в Печерському районному центрі зайнятості м.Києва з 08.02.2016 р. до 10.04.2017 р. (моменту працевлаштування) в сумі 20300,00 грн. (1 450,00 грн. х 14 місяців) на виконання та згідно зі статтями 3, 46, 48 Конституції України;

- зобов'язати Мінсоцполітики привести законодавчі акти та соціальні стандарти до вимог статті 46 Конституції, у тому числі, подати необхідні зміни до законів на розгляд Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у місячний термін з моменту отримання рішення суду у цій справі;

- зобов'язати Мінсоцполітики виробити та подати необхідні проекти щодо подолання довгострокового безробіття, включаючи: видавати гроші на відкриття справи чи на створення робочого місця особі;

- зобов'язати Мінсоцполітики виплатити ОСОБА_5 моральну шкоду за знущання, яких вона зазнала у процесі працевлаштування, що призвело до зменшення її впевненості у своїх силах та працездатності, а також до відрази до дій у центрах зайнятості, що заважає їй скористатись послугами центрів зайнятості, а також діями та бездіяльністю Мінсоцполітики, у тому числі й у соціальному захисті та інших правових дій, що є обов'язком Мінсоцполітики, що призвела до відчуття повного безправ'я, постійного стресового стану та нервування, неможливості не тільки гідно себе почувати, а й до втрати можливості на основні потреби та до інших негативних явищ у її житті, що продовжуються та не визначено, коли саме буде поновлено стан, коли вона зможе відчувати себе гідно, та те, що у неї взагалі є права, у сумі 150 000,00 грн.;

- витрати по справі покласти на відповідача, у зв'язку з його бездіяльністю, що привела до поганих наслідків для позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що у рішенні суду першої інстанції не враховані основоположні норми Конституції та порушені Закони України про державні соціальні гарантії, за які є відповідальним Мінсоцполітики. Також, не враховано, що Служба зайнятості та Центр зайнятості є структурою, що підпорядковані Мінсоцполітики.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення позивача, яка з'явилася в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у 1987 році позивач закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка та отримала вищу освіту за спеціальністю "Прикладна математика" та кваліфікацію математика, що підтверджується дипломом від 17.06.1987 р. ПВ №703530.

У 2000 році ОСОБА_5 закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка і отримала повну вищу освіту за спеціальністю "Облік і аудит" та кваліфікацію економіста, що підтверджується дипломом від 10.11.2000 р. КВ №14248970.

Також, позивач, відповідно до свідоцтва про підвищення кваліфікації від 11.06.2010 р. 12СПК 758986, підвищила кваліфікацію в Міжрегіональній Академії управління персоналом за спеціальністю "Фінансовий облік та звітність за міжнародними стандартами".

У 2006 році позивач, з метою пошуку роботи, зареєструвалась в Печерському районному центрі зайнятості м. Києва.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 14.04.2016 року №94/021/150-16, адресованого ОСОБА_5, за інформацією Державної служби зайнятості (Центрального апарату) на останньому місці роботи в ТОВ "Експотрейд" ОСОБА_5 працювала на посаді "програміст системний" (1 місяць), звільнилась 19.07.2006 року. Вперше у Печерському районному центрі зайнятості м. Києва їй надано статус безробітної 06.11.2010 року та призначено допомогу по безробіттю. У зв'язку із закінченням строку виплати з 31.03.2011 року, їй припинено виплату допомоги по безробіттю та з 10.01.2012 року припинено реєстрацію в службі зайнятості, у зв'язку з поданою заявою про відмову від послуг центру зайнятості.

27.05.2015 року ОСОБА_5 звернулась до Печерського центру зайнятості м. Києва. На підставі заяви позивача, їй поновлено статус безробітної, а у призначенні допомоги по безробіттю відмовлено, так як за період попередньої реєстрації вона отримала 360 днів виплати та не була працевлаштована.

У зв'язку з відмовою ОСОБА_5 від двох пропозицій підходящої роботи з 08.02.2016 року припинено її реєстрацію в центрі зайнятості, відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 р. № 198.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 13.10.2015 року №3385/0/021/15-зв, за час реєстрації в Печерському районному центрі зайнятості м. Києва для ОСОБА_5 підібрано та опрацьовано 69 вакансій, направлено на працевлаштування на посаду економіста до Київського міського територіального центру соціального обслуговування (відмова роботодавця), інженером з програмного забезпечення комп'ютерів в територіальному медичному об'єднанні "Психіатрія" у місті Києві (відмова ОСОБА_5.), інженером-програмістом до Київського міського інформаційно-обчислювального центру (відмова роботодавця).

Відповідно до вказаного листа, з метою підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, ОСОБА_5 неодноразово отримувала профінформаційні послуги та консультації про можливість професійного навчання та роз'яснення щодо можливості звернутися до органу соціального захисту населення щодо отримання допомоги, відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" залежно від майнового стану та сукупного доходу сім'ї, надання соціальних послуг, житлових субсидій, компенсації та пільг.

У зв'язку з відмовою від працевлаштування за направленнями центру зайнятості, позивача знято з обліку, як безробітну, та припинено виплату допомоги по безробіттю.

Вважаючи, що зазначені обставини виникли, у зв'язку з бездіяльністю Мінсоцполітики, яке не виконує належним чином покладені на нього повноваження у сфері зайнятості та соціального захисту населення, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України "Про зайнятість населення" № 5067-VI від 05.07.2012 року.

Згідно зі статтею 2 цього Закону, відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", держава гарантує у сфері зайнятості: вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства; професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці; професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями; безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку; соціальний захист у разі настання безробіття; захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення; додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

Згідно статті 9 вищевказаного Закону, кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно з частиною другою вказаної статті, статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення", зареєстровані безробітні мають право на: 1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру; консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов'язки як безробітного; відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі; 2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону; 3) збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах; 4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.

Так, відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 45 вищевказаного Закону, реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі дворазової відмови від пропонування підходящої роботи, а для безробітного, який вперше шукає роботу та не має професії (спеціальності), дворазової відмови від пропонування проходження професійного навчання; дворазової відмови від пропонування підходящої роботи за професією (спеціальністю), набутою за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Як зазначалося та вбачається з матеріалів справи, позивач 27.05.2015 року звернулась до Печерського центру зайнятості м. Києва та їй поновлено статус безробітної. У призначенні допомоги по безробіттю відмовлено, так як за період попередньої реєстрації вона отримала 360 днів виплати та не була працевлаштована.

Також, з листа відповідача № 94/021/150-16 від 14.04.2016 року вбачається, що позивач відмовилася від двох пропозицій підходящої роботи, а тому з 08.02.2016 року їй припинено реєстрацію в центрі зайнятості, відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198.

Згідно Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який, поміж іншого, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Частиною другою статті 17 Закону "Про зайнятість населення" визначено, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права (ч. 2 ст. 21 Закону № 5067-VI).

Відповідно до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення", основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: 1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; 2) внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення; 3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; 4) надання роботодавцям послуг з добору працівників; 5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; 6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; 7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; 8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; 9) проведення професійної орієнтації населення; 10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; 11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань, поміж іншого: - здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", управління майном; - ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг; - здійснюють реєстрацію безробітних, ведуть облік наданих їм послуг; - забезпечують надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

З наведенного слідує, що Міністерство соціальної політики України здійснює покладені на нього повноваження у сфері зайнятості та соціального захисту населення як безпосередньо, так і через підпорядковані йому територіальні органи.

Наказом Мінсоцполітики від 20.01.2015 р. №41 затверджено Положення про Державну службу зайнятості (далі - Положення), яка (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

Згідно пункту 2 розділу І Положення, Служба складається з Центрального апарату Служби, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), районних, міських, районних у містах та міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), навчальних закладів державної служби зайнятості, центрів професійної орієнтації населення, інших підприємств, установ, організацій, утворених Службою (далі - підпорядковані юридичні особи).

Пунктом 1 розділу ІІ Положення визначено, що, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2014 року №90 "Деякі питання державного управління у сфері зайнятості населення", до внесення змін до Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення" Служба продовжує виконувати завдання і функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, визначені Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про зайнятість населення".

Однак, матеріалами справи підтверджується, що Мінсоцполітики безпосередньо не вчиняло стосовно ОСОБА_5 жодних дій щодо взяття її на облік як безробітної, щодо виплати їй допомоги по безробіттю, не вживало заходів щодо її працевлаштування та не мало повноважень вчиняти такі дії, оскільки зазначені дії стосовно позивача належать до повноважень його територіальних органів та вчинялися, зокрема Печерським районним центром зайнятості м.Києва.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про зайнятість населення", кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.

Також, згідно частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, в тому числі шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Колегією суддів встановлено, що позивач зверталася до Міністерства соціальної політики України, на що відповідач листами від 13.10.2015 р. №3385/0/021/15-зв, від 14.04.2016 року №94/021/150-16 та на особистому прийомі неодноразово роз'яснював ОСОБА_5 умови та порядок виплати допомоги по безробіттю, в тому числі, одноразово для організації безробітним підприємницької діяльності; а також роз'яснювало умови та порядок соціального захисту малозабезпечених сімей; пропонувало з питань призначення державної соціальної допомоги та житлової субсидії звернутись до управління праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Вірно зазначено судом першої інстанції про те, що у разі, якщо позивач вважає, що Печерський районний центр зайнятості м.Києва протиправно зняв її з обліку як безробітну та не виплачував в установленому розмірі допомогу по безробіттю, позивач вправі, відповідно до приписів статті 44 Закону України "Про зайнятість населення" ,оскаржити такі дії в судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність протиправних дій та бездіяльності Мінсоцполітики стосовно ОСОБА_5 та необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 про визнання неправомірними дій та бездіяльності Мінсоцполітики стосовно ОСОБА_5, а саме: безпосередньо з питань її соціального захисту, про які вона зазначає у своїх позовних вимогах, в тому числі стосовно: зобов'язання Мінсоцполітики поновити ОСОБА_5 статус безробітної з моменту незаконного зняття її з обліку з 08.02.2016 у Печерському районному центрі зайнятості міста Києва до 10.04.2017 (її працевлаштування), шляхом видачі необхідного наказу до Державної служби зайнятості України, що знаходиться в підпорядкуванні Мінсоцполітики; зобов'язання Мінсоцполітики сплатити ОСОБА_5 соціальну допомогу в сумі прожиткового мінімуму на місяць з моменту взяття на облік у Печерському центрі зайнятості м.Києва як безробітної до моменту незаконного зняття з обліку з 08.02.2016 у зв'язку з відсутністю доходу; зобов'язання Мінсоцполітики сплатити ОСОБА_5 соціальну допомогу в сумі прожиткового мінімуму з моменту незаконного зняття з обліку в Печерському центрі зайнятості міста Києва з 08.02.2016 до 10.04.2017 (моменту працевлаштування) в сумі 20300,00 грн. (1 450,00 грн. х 14 місяців) на виконання та згідно зі статтями 3, 46, 48 Конституції України.

Також, вірним є висновок про те, що за відсутності протиправних дій та бездіяльності Мінсоцполітики стосовно ОСОБА_5 не заслуговують на увагу суду також доводи позивача про заподіяння їй названим Міністерством моральної шкоди, тому позовна вимога про зобов'язання Мінсоцполітики виплатити їй моральну шкоду не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Мінсоцполітики виплачувати допомогу по безробіттю в сумі не меншій за прожитковий мінімум та до працевлаштування, якщо безробітний не має іншого основного джерела існування; зобов'язання Мінсоцполітики привести законодавчі акти та соціальні стандарти до вимог статті 46 Конституції, у тому числі подати необхідні зміни до Законів на розгляд Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України у місячний термін з моменту отримання рішення суду у цій справі; зобов'язання Мінсоцполітики виробити та подати необхідні проекти щодо подолання довгострокового безробіття, включаючи: видавати гроші на відкриття справи чи на створення робочого місця особі, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про зайнятість населення", безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Статтею 3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша цієї статті).

Нормативно-правові акти щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття розробляються, реєструються і застосовуються відповідно до законодавства України (частина 3 цієї статті).

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що одним із видів забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Статтями 22 та 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено умови та тривалість виплати та розмір допомоги по безробіттю.

Відтак, порядок виплати та розмір допомоги по безробіттю визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Як зазначалося, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Таким чином, Мінсоцполітики та інші підпорядковані йому органи не мають права виплачувати допомогу по безробіттю в порядку та розмірі іншому, ніж передбачено вищевказаним Законом.

Також, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог стосовно зобов'язання відповідача внести зміни до законодавчих актів або ініціювання внесення змін до законів України, а сааме: не зазначено до яких конкретно законодавчих актів необхідно внести ці зміни та якими конкретно актами законодавства на Мінсоцполітики покладено обов'язок щодо внесення чи ініціювання внесення таких змін та відмову у їх задоволенні.

Таким чином, на думку колегії суддів, у даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача Міністерством соціальної політики України .

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлено 21.06.2018 року