Ухвала суду № 74816976, 21.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/25121/15

УХВАЛА

21 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Степанюка А.Г., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш Енд Кері Україна» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш Енд Кері Україна» (далі - Позивач, ТОВ «Метро») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Відповідач, Офіс з ОВП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2015 року №0001833903.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2017 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2018 року була повернута Відповідачу вперше подана у січні 2018 року апеляційна скарга.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків ДФС (далі - Апелянт, Офіс ВПП) вдруге подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіривши апеляційну скаргу, суд ухвалою від 01.06.2018 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 186 КАС України у редакції до 15.12.2017 року, а саме - Апелянтом пропущено процесуальний строк оскарження постанови суду першої інстанції, а викладені у заяві про його поновлення причини поважними визнані не були.

Як вбачається за матеріалів справи, Апелянт копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху отримав 07.06.2018 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

На виконання вимог даної ухвали Відповідачем до суду 15.06.2018 року направлено заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована тим, що, по-перше, вперше апеляційну скаргу подано у межах встановленого законом процесуального строку, по-друге, Офіс ВПП неодноразово звертався до ДФС України з проханням розглянути питання про виділення коштів для сплати судового збору та невідкладно після отримання платіжного доручення про сплату судового збору вдруге подав апеляційну скаргу, по-третє, у період з 26.02.2018 року по 18.04.2018 року Відповідач був позбавлений можливості здійснити сплату судового збору у зв'язку з блокуванням рахунків органами ДКС України, що є поважною причиною для поновлення процесуального строку, по-четверте, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя.

Надаючи оцінку наведеним доводам, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як було встановлено в ухвалі від 01.06.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху, копію оскаржуваної постанови Відповідачем отримано 29.12.2017 року. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції було з урахуванням вихідних та святкових днів було 09.01.2018 року. Проте апеляційну скаргу подано до відділення поштового зв'язку 08.05.2018 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку. При цьому первинне подання апеляційної скарги у межах установленого законом строку не може бути безумовною підставою для поновлення такого строку при поданні апеляційної скарги вдруге.

Зі змісту доданих до заяви про поновлення строку документів вбачається, що у період з 26.02.2018 року по 18.04.2018 року Офіс ВПП 26.03.2018 року звернувся до ДФС України листом №1697/8/28-10-10, в якому містилося прохання розглянути питання щодо прискорення виділення коштів для забезпечення сплати судового збору по справі №810/4438/16. У даному листі також містилося посилання на лист Офісу ВПП від 22.02.2018 року №1100/8/28-10-10, в якому останній просив вирішити питання про виділення коштів для сплати судового збору по справах згідно переліку. Разом з тим, доказів, що справу №826/25121/15 було включено до вказаного переліку, матеріали справи не містять. Відтак посилання Апелянта на неодноразове звернення до ДФС України у період з 26.02.2018 року по 18.04.2018 року із проханням виділити кошти для сплати судового збору, матеріалами справи не підтверджується, оскільки у межах даного періоду Відповідач звернувся із відповідним листом лише один раз і таке звернення стосувалося іншої справи.

Твердження Офісу ВПП про те, що невідкладно після отримання платіжного доручення про сплату судового збору останній вдруге подав апеляційну скаргу суд вважає безпідставним, оскільки, як вже було зазначено в ухвалі від 01.06.2018 року, додане до апеляційної скарги платіжне доручення від 29.03.2018 року №876 про сплату судового збору проведено банком 18.04.2018 року, водночас, як було встановлено раніше, апеляційну скаргу було направлено до суду через відділення поштового зв'язку лише 08.05.2018 року, тобто через двадцять днів з моменту сплати судового збору.

Крім іншого, посилання Відповідача на блокування органами ДКС України рахунків Офісу ВПП, що унеможливлювало своєчасну сплату судового збору у період до 18.04.2018 року, суд вважає помилковим та таким, що не узгоджується з положеннями п. 25 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (у редакції, яка набрала чинності 30.03.2018 року), який визначає, що на час здійснення безспірного списання коштів проводяться платежі боржника із сплати податків і зборів, у тому числі судового збору.

Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не може впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.05.2018 року у справі № 808/3787/16, від 16.05.2018 року у справі № 803/808/17.

Посилання ж Апелянта на правові позиції Верховного Суду, викладені в ухвалах, суд апеляційної інстанції вважає помилковим з огляду на те, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску Офісом ВПП строку на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду міста Києва.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів Апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу Апелянту.

Керуючись ст.ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків ДФС на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш Енд Кері Україна» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Повернути Апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко