Ухвала суду № 74816483, 20.06.2018, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

20.06.2018

227/688/18

УХВАЛА

20 червня 2018 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області колегіально у складі:

головуючого судді: Хандуріна В.В.

суддів: Кошлі А.О., Хоменка Д.Є.

при секретарі Данилко Л.В.

за участю прокурора Загубигорілко М.А.

захисника ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3П.(відеоконференцзв’язок)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч.1 ст. 115, ч. 1 ст. 129, ч.1 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч.1 ст. 115, ч. 1 ст. 129, ч.1 ст. 263 КК України.

В судове засідання з’явився прокурор, потерпіла, захисник, обвинувачений приймає участь в режимі відеоконференції. Інші потерпілі та свідки в судове засідання не з’явились, належним чином не повідомлені про розгляд справи.

Прокурор в судове засідання надав клопотання про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 ще на 60 днів із зазначенням, що обставини, які були підставою для обрання такого запобіжного заходу, не відпали і ризики, передбачені ст.177 КПК України, не перестали існувати.

Захисник зазначив, що клопотання прокурора відрізняється лише датою складання. Ризики необґрунтовані. Загалом прокурор не володіє ситуацією, що зараз з обвинуваченим, який у нього стан. Однозначної відповіді, чи може обвинувачений перебувати у СІЗО, немає. Стан здоров'я обвинуваченого не змінився. Просить застосувати цілодобовий домашній арешт з правом відвідування медичного закладу.

Обвинувачений не висловив жодним чином свою думку щодо заявленого колопотання.

Перевіряючи у судовому засіданні доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з наступного:

Згідно ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Розглядаючи питання про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у виглядя тримання під вартою суд керується таким.

Суд враховує вимоги п.п. З і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме:

-тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі;

-у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.

Згідно правових позицій Європейського суду з прав людини, викладеними за розглянутими справами: «Шалімов проти України», «Боротюк проти України», «Харченко проти України», слідує, що:

- відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції по закінченню деякого часу саме тільки наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для тримання під вартою, та судові органи повинні вказати інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані судами;

- продовження утримання під вартою може бути виправданим по тій чи іншій справі лише при наявності специфічних ознак того, що цього вимагають справжні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, мають перевагу над правилом поваги до особистої свободи;

- особа, обвинувачувана у правопорушенні, повинна бути звільнена, якщо держава не доведе існування «відповідних і достатніх» підстав для подальшого утримання під вартою. Щоб дотримати ці вимоги, судові органи мають дослідити всі факти «за» і «проти» існування реального суспільного інтересу, який, при належному обліку принципу презумпції невинності, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях, за якими вони відмовляють у задоволенні клопотання про звільнення;

- існування обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого злочину спочатку може виправдовувати утримання під вартою, ... але ... тяжкість звинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів утримання під вартою»;

- при цьому існує презумпція на користь звільнення з під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризикам ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою інших запобіжних заходів, обвинувачений повинен бути звільнений.

Отже, саме існування обґрунтованої підозри у вчиненні злочинів та їх тяжкість, як підстави для продовження тримання обвинуваченого під вартою, не можуть бути належним обґрунтуванням для подальшого тримання особи під вартою.

Також суд враховує те, що обвинувачений до його взяття від варту не здійснював намірів ухилитися від слідства та суду. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які свідчать про намагання обвинуваченого ухилитися від виконання його процесуальних обов’язків (перебування у розшуку, приводи, накладання грошового стягнення), прокурор також не надав відповідних підтверджень ризику ухилення від органів суду.

Особливу увагу суд звертає також на те, що обвинувачений, перебуваючи під вартою з 13.12.2017р. (більш як півроку), протягом тривалого строку перебуває у стані процесуальної невизначеності, оскільки справа до теперішнього часу не розглянута та не проведено судово-медичну експертизу, а тому решта врахованих до цього обставин при продовженні строку дії запобіжного заходу, таких як тяжкість інкримінованих злочинів, можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, тощо, також не виправдовують подальше утримання обвинуваченого під вартою без остаточного судового рішення про встановлення його вини.

Відповідно до ст.194 ч.4 КПК України, слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, в разі недоведеності стороною обвинувачення недостатності застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.

В судовому засіданні стороною обвинувачення не доведено, що застосування домашнього арешту, як міри запобіжного заходу, буде недостатньо для запобігання вищевказаному ризику.

З огляду на наведене, враховуючи те, що будь-яких достатніх фактичних даних, які свідчать про те, що обвинувачений, не утримуючись під вартою, буде ухилятися від явки до суду, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжить злочинну діяльність, державним обвинуваченням суду не надано, а також враховуючи стан здоровя ОСОБА_3, який згідно медичних документів переніс інсульт, в судовому засіданні ніяким чином не реагує на процесуальні дії та рішення учасників, суд вважає за необхідне замінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Згідно зі змістом ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовується на підставі ухвали слідчого судді або суду. Відповідно до вимог 177 цього ж Кодексу, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладення на нього процесуальних обов'язків.

Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчинені злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду. Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з"являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 КПК України, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.177,181,183,315, 351 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - відхилити.

Клопотання захисника про заміну запобіжного заходу – задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт цілодобово із застосуванням електронного засобу контролю строком на 60 днів, відраховуючи його з 20.06.2018 року по 18.08.2018 року включно.

Звільнити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з-під варти з моменту прибуття до місця свого проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Піонерська) 4.

Відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не залишати місце фактичного проживання за адресою:Донецька область м.Білозерське вул. Спортивна (Піонерська) 4, цілодобово, окрім відвідування медичного закладу;

-утриматись від спілкування зі свідками та потерпілими у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання суду у кримінальному провадженні свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд з України та вїзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3, що відповідно до ч.5ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, де він проживає, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю. Крім того, у разі невиконання покладених на нього цією ухвалою обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч.1 ст. 115, ч. 1 ст. 129, ч.1 ст. 263 КК України, відкласти на 13:00 годину 17 липня 2018 року

Зобов’язати ОСОБА_3 пройти всі обстеження, які пов’язані з проведенням судово-медичної експертизи.

В судове засідання викликати прокурора, захисника, потерпілих, свідків, обвинуваченого.

Копію ухвали направити Начальнику Бахмутської УВП (№6) УД ПТСУ в Донецькій області, Начальнику Добропільського ВП Покровського ВП ГУНП у Донецькій області для здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого під час домашнього арешту, Начальнику Державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор, прокурору, обвинуваченому.

Контроль за виконання ухвали покласти на прокурора Костянтинівської місцевої прокуратури.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Хандурін

Судді: А.О. Кошля

ОСОБА_4