Постанова № 74816357, 20.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3652/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Літвіної Н.М.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Кудрявцевої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 23 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішення від 23 лютого 2018 року

задовольнив позов. Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 15 лютого 2017 року № 87 про звільнення з посади начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми, полковника поліції ОСОБА_2 Поновив позивача на посаді начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві. Стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 лютого 2017 року по 26 лютого 2018 року у розмірі 112053 грн. 97 коп.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 23 лютого 2018 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, який є підставою для звільнення зі служби у поліції, а відтак оскаржуваний наказ є обґрунтованим та прийнятим в межах чинного законодавства України. Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано те, що позивача не було звільнено зі служби в поліції, а було звільнено з посади та призначено на іншу посаду, а тому в даному випадку в разі поновлення позивача на посаді виплаті підлягає різниця в заробітній платі за період з 14 березня 2017 року по 21 квітня 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду необхідно змінити, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07 листопада 2015 року позивача, згідно наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві № 65/ос, було призначено на посаду начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

16 грудня 2016 року за дорученням начальника ГУНП у місті Києві № 7016/125/12-2016 «Про створення робочої групи для інспектування управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУНП у місті Києві» було проведено перевірку зазначеного відділу, результати якої оформлені доповідною запискою.

30 грудня 2016 року наказом ГУ НП У місті Києві № 1178 за фактами, викладеними у доповідній записці, призначено та проведено службове розслідування.

12 січня 2017 року начальником ГУНП в Рівненській області затверджений висновок службового розслідування, в пункті 25 якого зазначено про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який виразився у відсутності контролю за оперативно-службовою діяльністю підлеглих, незадовільних показників у розкритті кримінальних правопорушень, внаслідок порушення частини другої статті 8 розділу ІІ Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, положення про управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУНП у місті Києві, затвердженого наказом ГУНП у місті Києві від 12 липня 2016 року № 598.

15 лютого 2017 року наказом ГУНП у місті Києві №87 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади.

Позивач, не погоджуючись з протиправними діями відповідача, звернувся до суду з адміністративним позовом.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом №580-VIII, який набув чинності 07 листопада 2015 року ( далі - Закон №580-VIII) .

Відповідно до положень ст.1 Закону №580-VIII, Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, діяльність якої спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно зі ст.17 Закону №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (п.6 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII).

Частиною 2 ст.19 Закону №580-VIII передбачено підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до ст.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 року №901-VIII, до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут №3460-IV), яким визначається сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Так, відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту №3460-IV, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту №3460-IV передбачено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно з вимогами ст.7 Дисциплінарного статуту №3460-IV встановлено, що службова дисципліна України базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Отже, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Відповідно до п.6 ст.12 Дисциплінарного статуту №3460-IV, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно зі ст.14 Дисциплінарного статуту №3460-IV, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється Міністром внутрішніх справ України (ч.4 ст.14 Дисциплінарного статуту №3460-IV).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року №230 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 року за №541/23073 (далі - Інструкція №230).

Пунктом 2.1 Інструкції №230 передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС (рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України) чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України і можуть викликати суспільний резонанс.

Службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі, зокрема, реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою РНС кримінальне правопорушення (пп.2.2.2 п.2.2 Інструкції №230).

Вимогами п.2.6 Інструкції №230 передбачено, що підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Зі змісту спірного наказу вбачається, що фактичною підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, слугували внесені 31 жовтня 2016 року прокуратурою міста Києва відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016110350000314, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.3 ст.368 Кримінального кодексу України, за фактом вимагання грошових коштів окремими працівниками управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, та яким 07 грудня 2016 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Крім того, 31 січня 2017 року прокуратурою міста Києва ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.3 ст.368 Кримінального кодексу України.

У спірному наказі зазначено, вказані обставини стали можливими унаслідок безвідповідального ставлення до виконання службових обов'язків щодо забезпечення контролю за службовою діяльністю підлеглих, відсутності належної профілактичної роботи щодо дотримання особовим складом підрозділу дисципліни та законності, що призвело до надзвичайної події та порушення вимог статті 8 Дисциплінарного статут органів внутрішніх справ з боку начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, полковника поліції ОСОБА_2

Суд першої інстанції вірно зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.368 КК України, є кримінально караним діянням, що підлягає встановленню за наслідками кримінального провадження і доведення вини особи.

При цьому, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, як подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), так і винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (ст.94 КПК України).

Тобто, затримання особи за вчинення кримінального правопорушення чи злочину та повідомлення їй про підозру у його вчиненні не є доказами винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки відповідальність осіб має індивідуальний характер, який належить встановити.

Так, згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен, хто обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ч.2).

Вирок суду чи постанова у справі про вчинення адміністративного правопорушення, які б набрали законної сили на момент виникнення спірних правовідносин, або відомості з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення відносно позивача та його підлеглих не знайшли свого відображення у матеріалах справи.

Висловлюючи позицію щодо звільнення позивача з посади у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку, який виразився у відсутності контролю за службовою діяльністю і станом службової дисципліни підлеглих, відповідач фактично визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, що є неприпустимим з огляду на наведені вище норми законодавства.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що реєстрація кримінального провадження та здійснення досудового розслідування відносно осіб, які працюють в управлінні, що очолював позивач не може бути підставою для звільнення позивача з займаної посади.

Відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту №3460-IV при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

При цьому, звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу

Проте, ГУНП у місті Києві при накладенні на позивача крайнього заходу дисциплінарного стягнення звільнення, не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, не враховані обставини, за яких вчинено проступок, не враховано, що позивач не вчиняв ніяких перешкод під час службового розслідування, не врахована попередня служба позивача, який позитивно характеризується та не має діючих дисциплінарних стягнень.

Висновок службового розслідування також не містить жодних посилань на будь-яке дослідження вказаних вище складових.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ відповідача є протиправним, у зв'язку з чим його необхідно скасувати.

Водночас, суд першої інстанції допустив помилку під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з ГУНП у місті Києві на користь позивача.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Постановою КМ України №100 від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок).

Відповідно до п.5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Однак, суд першої інстанції при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не врахував того, що згідно наявного у матеріалах справи наказу ГУНП у місті Києві від 14 березня 2017 року №237 о/с відповідно до п.3 (як виконання накладеного дисциплінарного стягнення-звільнення з посади) ч.1 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» позивача призначено оперуповноваженим відділу розкриття незаконних заволодінь транспортними засобами управління карного розшуку, з посадовим окладом 2600 грн. звільнивши його з посади начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми.

До того ж, згідно наказу ГУНП у місті Києві від 21 квітня 2017 року №363 о/с відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про відпустки» позивачу надано відпустку для догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 21 квітня 2017 року по 11 грудня 2017 року.

Тобто в даному випадку, позивачу належить виплатити різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, а не весь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З метою встановлення у повному обсязі вказаних обставин, у судовому засіданні колегією суддів було витребувано у відповідача розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 за новою посадою.

Так, зі змісту наданого відповідачем розрахунку вбачається, що за період з 01.03.2017 року по 20.04.2017 року позивачу нараховано -237,86 грн.

Згідно розрахунку середнього заробітку ОСОБА_2 наданої Головним управлінням національної поліції у місті Києві, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 387,73 грн.

Період вимушеного прогулу становить з 16 лютого 2017 року по 26 лютого 2018 року, з яких робочих днів 289, а отже втрачений заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить (387,73*289)-237,86=111816,11 грн., а не 112053,97 грн. як про це зазначив суд першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає за необхідне рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 23 лютого 2018 року змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ГУНП у місті Києві на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві - задовольнити частково.

Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 23 лютого 2018 року, виклавши четвертий абзац її резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу 111816,11 грн.»

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 20.06.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Н.М. Літвіна