Постанова № 74816084, 19.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/20244/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.

При секретарі Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної архівної служби України про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архівної служби України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Укрдержархіву від 23 листопада 2016 року №334-к про звільнення ОСОБА_3;

- поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу планово-економічної діяльності, бюджетної звітності та матеріально-технічного забезпечення управління фінансово-економічного та матеріально-технічного забезпечення;

- зобов'язати Укрдержархів внести відповідні виправлення до трудової книжки ОСОБА_3 щодо її звільнення;

- стягнути з Укрдержархіву грошове забезпечення у розмірі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24 листопада 2016 року до моменту винесення рішення у справі.

- судові витрати на правову допомогу у сумі 8100 грн. покласти на відповідача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року у задоволенні даного позову - відмоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом від 01 жовтня 2012 року №253-к ОСОБА_3 призначена на посаду головного спеціаліста відділу планово-економічної діяльності та бюджетної звітності фінансово-економічного управління Укрдержархіву, як таку, що пройшла за конкурсом.

09 липня 2013 року на піддставі заяви наказом № 175-к позивача призначено за строковим трудовим договором на посаду начальника відділу планово-економічної діяльності бюджетної звітності на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_4, як таку, що була зарахована до кадрового резерву на цю посаду.

Зокрема, у даній заяві позивач просила призначити її за строковим трудовим договором на посаду на час декретної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_4, основного працівника.

У зв'язку із введенням в дію штатного розпису Укрдержархіву відповідно до наказу Укрдержархіву від 18 січня 2016 року № 5 та згідно власноруч поданої заяви від 21 березня 2016 року ОСОБА_3 була переведена на посаду начальника планово-економічної діяльності, бюджетної звітності та матеріально-технічного забезпечення Управління фінансово-економічного та матеріально-технічного забезпечення на період відпустки по догляду за дитиною або фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_4 (наказ від 21 березня 2016 року № 169-к).

Зокрема, у заяві від 21 березня 2016 року позивач просила призначити її на тимчасову посаду шляхом переведення.

06 травня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до керівництва Укрдержархіву із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 3,5 років терміном з 22 травня 2016 року по 22 листопада 2016 року, за результатами розгляду якої, наказом від 06 травня 2016 року №55-вк ОСОБА_4 таку відпустку надано про що повідомлено позивачу.

23 листопада 2016 року зареєстрована заява ОСОБА_4 з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків з 23 листопада 2016 року у зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною.

Наказом від 23 листопада 2016 року № 333-к встановлено, що ОСОБА_4 начальника відділу планово-економічної діяльності, бюджетної звітності та матеріально-технічного забезпечення управління фінансово-економічного та матеріально-технічного забезпечення, вважати такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків з 23 листопада 2016 року у зв'язку із закінченням відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною.

Наказом Укрдержархіву від 23 листопада 2016 року №334-к відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України позивача звільнено з займаної посади у зв'язку із закінченням дії строкового договору.

Також зазначеним наказом зобов'язано провести повний розрахунок з позивачем за 13 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 25 вересня 2014 року по 24 вересня 2015 року, 16 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 25 вересня 2015 року по 24 вересня 2016 року, 05 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 25 вересня 2016 року по 23 листопада 2016 року та 01 календарний день додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік.

Вважаючи дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 статті 5 Закону України «Про державну службу», відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 83 цього Закону визначаються загальні підстави для припинення державної служби.

За приписами ч.2 статті 85 Закону, державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця.

Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 23 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Пунктом 2 статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, серед іншого, є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як вже зазначалося, позивача було призначено на посаду начальника відділу планово-економічної діяльності бюджетної звітності строково, на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_4 - по 22 листопада 2016 року, тобто із чітким визначенням терміну.

Отже, трудовий договір з позивачем укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін відповідно до п.2 ч.1 статті 23 Кодексу законів про працю України.

Щодо порушення відповідачем вимог ч.2 статті 85 Закону у звязку з тим, що позивача не було за 14 календарних днів повідомлено про вихід основного працівника, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції з даного приводу.

Так, основний працівник ОСОБА_4 23 листопада 2016 року подала заяву з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх посадових обов'язків з 23 листопада 2016 року у зв'язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною, при цьому про свій вихід на роботу Укрдержархів не попередила, чим порушила вимоги статті 85 Закону про держслужбу, згідно якої тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.

Разом з тим, жодним нормативно-правови атом не встановлено обов'язок роботодавця повідомляти працівника, з яким укладено строковий трудовий договір з чітко визначеною конкретною датою про наступне вивільнення у зв'язку з виходом на роботу основного працівника за 14 днів. Колегія суддів зазначає, що працівник повинен був проявити зацікавленість до своїх трудових прав, не перекладаючи відповідальність на роботодавця, контролювати закінчення дії строкового трудового договору та самостійно шукати нове місце роботи, позаяк по закінченню дї такого договору відповідач не має перед позивачем жодних обовязків окрім остаточного розрахунку.

Також судом першої інстанції вірно було зауважено, що обов'язок повідомити керівника про намір вийти на службу покладено на тимчасово відсутнього основного працівника, при цьому, роботодавець не зобовязаний нести відповідальність за недотримання вказаної вимоги третьою особою.

Тим більше наведене порушення не є підставою для продовження трудових відносин з позивачем на безстроковий термін та поновлення позивача на посаді з виплатою компенсації.

Зазначаємо, що розглядуваний трудовий договір було укладено з позивачем строком до настання певної умови - виходу на службу з декретної відпустки осоновного працівника. Відповідно, не є протиправними дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_3 у зв'язку іх виходом на роботу ОСОБА_4

Між тим, з метою дотримання прав працівника, згідно акту від 08 листопада 2016 року «Про відмову ознайомитись під підпис», який підписано головним спеціалістом сектору кадрової роботи, державної служби та запобігання корупції, начальником відділу документального забезпечення управління та контролю виконання документів, департаменту діловодства, формування зберігання та обліку документів Національного архівного фонду та головним спеціалістом з питань внутрішнього аудиту, кадровою службою Укрдержархіву позивачу у каб. № 217 о 16.00 в усйій формі здійснено повідомлення та попереджено про закінчення 22 листопада 2016 року терміну дії наказу від 06 травня 2016 року №55-вк Про надання відпустки ОСОБА_4 та можливе закінчення з ним строкового трудового договору, а також запропоновано надати письмову заяву про надання відпустки чи виплати грошової компенсації. Згідно з цим актом позивач відмовилась поставити особистий підпис під актом «Про попередження про закінчення терміну дії наказу Укрдержархіву від 06.05.2016 № 55-к». В акті зазначено, що ОСОБА_5 причин та мотивів відмови не навела.

Як зазначено в акті кадрової служби Укрдержархіву від 23 листопада 2016 року, який складено головним спеціалістом кадрової роботи, державної служби та запобігання корупції, вищезгаданим начальником відділу документального забезпечення, а також головним спеціалістом сектору кадрової роботи, державної служби та запобігання корупції, 23 листопада 2016 року о 16.30 у каб. № 217 ОСОБА_5 отримала на руки та ознайомилась із списком вакантних посад Державної архівної служби України, який був складений станом на 23 листопада 2016 року, проте позивач відмовилася проставити свій підпис про ознайомлення. Причин та мотивів відмови, як зазначено в акті, позивач не навела.

Заперечуючи проти своєї обізнаності з вищевказаними обставинами, в апеляційній скарзі позивач посилалась на наказ від 30 вересня 2016 року № 35-в про відрядження позивача до Інституту державного управління у сфері цивільного захисту з 31 жовтня 2016 року по 11 листопада 2016 року та на посвідчення про функціональне навчання, як такі, що спростовують її ознайомлення з обставинами відповідно до акту від 08 листопада 2016 року. Між тим, суд вважає, що такі посилання самі по собі не спростовують обставин її перебування на робочому місці о 16.00 та доведення до неї обставин, зазначених в акті, як і не спростовують обставин та підстав закінчення строкового договору, усвідомлення позивачем настання відповідних наслідків, що і зумовило прийняття оскаржуваного кадрового рішення відповідно до обставин, що склалися, та наведених вище вимог законодавства.

Посилання апелянта на неправдивість наведених вище актів нічим окрім слів самої позивача не підтверджується, зокрема, матеріали справи не містять будь-яких висновків службового розслідування про підробку документів, перевищення повноважень, службову недбалість тощо. Відповідно, у суду не має підстав не приймати до уваги вказані акти відповідача. Також позивачем не доведено, що ці акти жодним чином не були зареєстровані.

Щодо посилання позивача на довідку за результатами проведення перевірки діяльності Державної архівної служби України від 10 березня 2017 року, в якій зазначено, що «Про вихід на роботу основного працівника ОСОБА_4. було відомо завчасно, проте звільнення ОСОБА_5 відбулося з порушенням вимог частини другої статті 85 Закону України «Про державну службу». З цього приводу суд зазначає, що допущення відповідачем формальних порушень при звільненні позивача не є підставою для його поновлення на роботі.

Отже, з наведених вище норм права та встановлених обставин справи можна дійти висновку, що наказом Укрдержархіву від 23 листопада № 344-к звільнено позивача з займаної посади у зв'язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби правомірно, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростували висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваній постанові.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Файдюк В.В.

Судді: Коротких А.Ю.

Чаку Є.В.