Постанова № 74815212, 19.06.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 137/98/17

Провадження № 22-ц/772/1194/2018

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 рокуСправа № 137/98/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Зайцева А.Ю.,

за участю секретаря Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційного суду Вінницької області ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2018 року, постановлене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Гуменюком К.П.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, який у червні 2017 року був ним уточний, до ОСОБА_3, за участі Служби у справах дітей Вінницької міської ради та Служби у справах дітей Чернівецької міської ради, як органів, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Позовні вимоги ОСОБА_4 мотивовані тим, що з 20.04.2011 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 18.02.2016 року був розірваний. Від вказаного шлюби сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення ОСОБА_3 переїхала до м. Чернівці, де проживає до цього часу. Між сторонами існувала усна домовленість, щодо місця проживання сина ОСОБА_5, відповідно до якої ними було вирішено, що дитина буде проживати з кожним з батьків, чергуючи місце проживання помісячно, а в літній період проживатиме в селі у матері позивача. В позові ОСОБА_4 вказує на те, що ОСОБА_3 належним чином взяті на себе обов'язки по догляду за дитиною не виконувала, а тому з вересня 2016 року ОСОБА_5 почав проживати разом з ним. ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_3 відвідує релігійну організацію «свідки Ієгови» та проявляє релігійний фанатизм, який негативно відображається на дитині, не піклується про розвиток дитини. Враховуючи наведене просив визначити місце проживання дитини разом із батьком.

Окрім того, ОСОБА_4 посилається на рішення суду від 06.09.2016 року відповідно до якого з нього стягуються аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 Враховуючи, що з вересня 2016 року дитина проживає разом з ним, відповідач матеріальну допомогу не надає, просив припинити стягнення з нього аліментів. Також ОСОБА_4 просив стягнути аліменти з ОСОБА_3, на його користь на утримання дитини в розмірі 1/6 частин від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше від 1/3 частини прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви та до досягнення дитиною повноліття.

Заперечуючи позов у березні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Літинської РДА Вінницької області, про встановлення місця проживання дитини разом із матір'ю.

У своєму зустрічному позові відповідач вказує на те, що у жовтні 2016 року до неї звернувся ОСОБА_4 з проханням про побачення з сином, натомість у подальшому забрав сина до себе в смт. Літин, Вінницької області. Після чого ОСОБА_4 почав чинити опір у спілкуванні ОСОБА_3 з дитиною та намагався приховати від неї місце перебування спільного сина, у зв'язку з чим ОСОБА_3 звернулась до поліції, яка провела профілактичну розмову з ОСОБА_4, який, незважаючи на це, продовжував приховувати дитину від неї. ОСОБА_3 вказує на те, що має стабільну роботу та змогу займатися вихованням сина, а тому просила визнати визначити місце проживання дитини разом із нею.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_4 за місцем його проживання.

Припинено стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлених рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 06.09.2016 року по цивільній справі №725/3186/16-ц.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу), але не менше 50% встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення за виконавчим листом, виданого на підставі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 06.09.2016 року по цивільній справі №725/3186/16-ц про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, припинено станом на день набрання чинності даним рішенням та зобов'язано повернути виконавчий лист після завершення виконання.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1280 гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням міського суду ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального та матеріального права, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції, відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, а позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до п.8 ч.1 Перехідних положень ЦПК України Апеляційний суд Вінницької області здійснює повноваження до утворення апеляційних судів в апеляційних округах.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, представника Служби у справах дітей ВМР, яка просила рішення залишити без змін, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що 29.03.2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували свої шлюбні відносини, від яких в них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18.02.2016 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний.

Згідно з ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини

Судом першої інстанції було встановлено та не заперечується сторонами у справі, що після розлучення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спільного господарства не ведуть, проживаючи окремо один від одного.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Під час постійного проживання дитини з кожним з батьків окремо, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 дбали про розвиток, навчання та здоров'я малолітнього ОСОБА_5, однак в подальшому не змогли дійти згоди про те, з ким саме із них буде проживати дитина.

З жовтня 2016 року ОСОБА_5 проживає разом з батьком ОСОБА_4

ОСОБА_3 неодноразово зверталась до органів національної поліції м. Вінниця з приводу перешкод її колишнього чоловіка в побаченні з сином, зокрема 05.01.2017 року та 06.06.2017 року, внаслідок чого їй було роз'яснено, що з ОСОБА_4 проведено профілактичну бесіду, а вирішення спору щодо місця проживання дитини слід вирішувати в судовому порядку (т.1,а.с.44, т.2,а.с.64-75).

Відповідно до ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про визначення місця проживання дитини, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Так судом першої інстанції було встановлено, що з 29.03.2016 року ОСОБА_4 перебуває у іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т.1,а.с.6). Від вказаного шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1,а.с. 9). В свою чергу ОСОБА_8 є матір'ю малолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1,а.с.8).

ОСОБА_4 працює у ТОВ «Промавтоматика Вінниця» на посаді менеджера з продажів, що підтверджується довідкою від 07.12.2016 року №1809 (т.1,а.с.12), за місцем роботи характеризується позитивно.

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 04.08.2017 року комісією у складі працівників служби у справах дітей за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_4 проживає з дружиною у винайманій двокімнатній квартирі, дитині створені умови для проживання, виховання, заняття та відпочинку.

Відповідно до довідки КЗ «ДНЗ №30 ВМР» від 10.10.2017 року ОСОБА_5 є вихованцем дошкільного навчального закладу №30, вихованням займається батько (т.1,а.с.229). Відповідно до довідки від 11.10.2017 року №219 ОСОБА_5 відвідує до школярик «Школограй» КЗ «ЗОШ №26 ВМР» (т.1,а.с.231). Відповідно до характеристики на вихованця КЗ «ДНЗ №30 ВМР» ОСОБА_5 від 10.10.2017 року, останній відвідує старшу групу №7, розвинутий добре, має навики до праці, виконує доручення старших. Дитина активна, цікавиться малюванням, ліпленням, конструюванням, відвідує хореографічний гурток та гурток іноземних мов. Батько приділяє належну увагу вихованню сина, відвідує батьківські збори, між батьком та сином тісний емоційний зв'язок (т.1,а.с.230).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_4 був раніше засуджений за особливо тяжкий злочин та реально відбував покарання у виправній колонії. Проте судова колегія з таким доводом погодитись не може.

Так судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до копії вироку Літинського районного суду Вінницької області від 13.12.1999 року ОСОБА_4 призначено покарання за ст.94 КК України до восьми років позбавлення волі з відбуванням покарання виправній колонії загального режиму. Ухвалою Вінницького обласного суду від 12 січня 2000 року вирок залишено без змін (т.1,а.с.131-135).

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Відповідно до п.4 ч.2 ст.108 КК України, такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні зокрема засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Враховуючи, що злочин, за який ОСОБА_4 притягнуто до кримінальної відповідальності, є особливо тяжким, при цьому вчинений у віці 16 років (неповнолітньою особою), станом на день розгляду справи ОСОБА_4 є таким , що не має судимості.

Окрім того, судом першої інстанції була надана оцінка цієї обставині, а саме, що ОСОБА_4 вчинив вказаний злочин у неповнолітньому віці, відбув реальне покарання та зараз характеризується виключно з позитивної сторони.

В свою чергу ОСОБА_3 є громадянкою Молдови, має посвідку на постійне проживання №021054 з безстроковим терміном дії (т.1,а.с.53), працює в КП «Міський торгівельний комплекс «Калинівський ринок» та за період з серпня 2016 року по січень 2017 року має дохід 19078,06 гривень, що підтверджується довідкою від 15.02.2017 року №160 (т.1,а.с.45). Крім того, ОСОБА_3 з 02.02.2017 року працює на Чернівецькому УВП УТОГ (по зовнішньому сумісництву), що підтверджується довідкою від 03.10.2017 року №164 (т.1,а.с.234) та за період з березня по серпень 2017 року отримала дохід в розмірі 8074,5 гривень (т.1,а.с.235). Відповідно до характеристики з місця роботи від 15.02.2017 року характеризується позитивно (т.1,а.с.49).

На утриманні ОСОБА_3 перебуває її донька ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідно до договору від 02.02.2017 року №242 ОСОБА_3 є наймачем кімнати №42 в гуртожитку м. Чернівці, вул. Надрічна, 2, площею 17,2 кв. м., кінець дії договору 02.02.2018 року (т.1,а.с.46-47). Відповідно до акту обстеження житлових умов від 28.02.2017 року вищезазначена кімната обладнана всім необхідним, наявні дитячі іграшки та книжки, створені належні умови проживання (т.1,а.с.48). Крім того, відповідно до копії акту обстеження житлово-побутових умов служби у справах дітей Чернівецької міської ради у вищезазначеній кімнаті для розвитку і проживання дитини створено умови для проживання та відпочинку, облаштовані місця для проведення дозвілля, наявний одяг та іграшки (т.1,а.с.111).

Відповідно до положень ч.5 ст.19 СК України, органом опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради надано висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5, згідно з яким комісії надані документи про стан здоров'я ОСОБА_3 Зокрема, відповідно до заключення ЛКК від 03.10.2017 року №978 Чернівецької обласної психіатричної лікарні, ОСОБА_3 за станом психічного здоров'я не рекомендовано прийняття рішення щодо виконання в повному обсязі батьківських обов'язків. Документи, що надані ОСОБА_4 підтверджують, що батько здоровий і може виховувати дитину. Орган опіки та піклування ВМР вважає доцільним визначити місце проживання ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_4 (т.2,а.с.1-3).

Разом з тим, відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

До такого ж висновку прийшов й Верховний Судом України у своєму правовому висновку, викладеному у справі №6-2445цс16 від 14.12.2016 року, вказуючи при цьому, про необхідність зазначення таких виняткових обставин у рішенні суду.

У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

Європейський Суд у своїй практиці неодноразово повторював, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків. Суд також підкреслив, що батьки в принципі повинні мати рівні права в спорах про утримання дітей, і не приймає ніяких презумпцій, заснованих на залежності від статі одного з батьків.

Суди не повинні зменшувати рамки своєї оцінки та обмежуватися встановленням відсутності «виняткових обставин» та відмовлятися від вивчення подальших обставин, які є визначальними для того, щоб забезпечити найкращі інтереси дитини.

Європейський Суд у рішенні «М.С. проти України» (заява № 2091/13, набуло статусу остаточного 11.10.2017 року) повторив свої загальні принципи щодо того, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 76).

Відповідно до ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини

Пленум Верховного Суду України зазначає, що «при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати» (п.18 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції дитина ОСОБА_5 вказав на те, що має двох мам ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також сестру ОСОБА_15 та брата ОСОБА_16. З батьком ОСОБА_4 йому проживати комфортно. Був час, коли ОСОБА_14 проживав з мамою та сестрою ОСОБА_11. З папою проживати краще. Подобається мама ОСОБА_4. Мама ОСОБА_3 телефонує не часто. Хотів би зустрічатись з мамою ОСОБА_12.

Враховуючи наведене, стан психічного здоров'я ОСОБА_3, відповідно до якого їй не рекомендовано виконання батьківських обов'язків в повному обсязі, висновок служби у справах дітей Вінницької міської ради від 10.11.2017 року, а також бажання самого ОСОБА_5 проживати з батьком, судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_4

Щодо інших позовних вимог, судова колегія приходить до наступного висновку.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06.09.2016 року (справа №725/3186/16-ц) з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі в розмірі 700 гривень, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 11.07.2016 року (т.1,а.с.11). У своєму рішенні суд зазначає, що малолітній ОСОБА_5 проживає з матір'ю ОСОБА_3 та перебуває на її утриманні.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Враховуючи, що ОСОБА_5 з жовтня 2016 року проживає з батьком ОСОБА_4, а обставини на підставі яких були стягнуті аліменти, з моменту ухвалення рішення, змінились, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та припинення стягнення аліментів з останнього на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_5 з моменту набуття рішенням законної сили.

Оскільки судом визначено місце проживання ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 судова колегія погоджується з необхідністю стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_5

Згідно ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи, що ОСОБА_3 здорова, працездатна особа, має постійний заробіток та може надавати матеріальну допомогу одночасно утримуючі неповнолітню доньку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, а ОСОБА_5, проживаючий з батьком, потребує такої допомоги, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_3 аліментів в розмірі 1/6 частки від доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та вимог процесуального права, при повному та всебічному дослідженні обставин у справі. А тому апеляційний суд вважає, що таке рішення скасуванню чи зміні не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

А.Ю. Зайцев