Рішення № 74808928, 20.06.2018, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5101/16-ц

пр. № 2/759/197/18

20 червня 2018 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря судового засідання Чернишук К.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Есталіни Анатоліївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Надії Володимирівни про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договорів дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 р. позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом КМНО Коноваловою Е.А. на ім'я ОСОБА_4 на земельну ділянку, житловий будинок АДРЕСА_1; договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 0,1 га, та договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, що укладались між відповідачами, посвідчені приватним нотаріусом, зареєстровані за №768, №767 відповідно.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач є донькою ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцями майна померлої є її доньки - позивач та ОСОБА_4 Спадкування прав та обов'язків має відбуватись на підставі закону, оскільки заповіт від 14.08.2013, що був підписаний невідомою особою від імені померлої мати, дублікат заповіту від 15.08.2013, яким спадкове майно заповідалось ОСОБА_4, є нікчемним в силу закону та не потребує визнанню їх таким судом, що встановлено рішенням суду від 23.11.2015. При видачі свідоцтва по право на спадщину, приватним нотаріусом не перевірено законності, правомірності витрачання спеціального бланку нотаріальних документів на видачу такого заповіту, що був витрачений після 6 міс. з дня смерті померлої. Крім того, приватному нотаріусу Коноваловій Е.А. заборонено вчиняти дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, законом після смерті ОСОБА_9, вказана заборона встановлена ухвалою суду від 08.10.2013, заходи забезпечення позову не скасовувались. Відповідач ОСОБА_4 має право на спадкування ? частини спадкового майна. Враховуючи наявність недійсного свідоцтва про право на спадщину за законом, договори дарування земельної ділянки та будинку, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала своїм синам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частинах кожному, також є недійсними, нерухоме майно, що було відчужене, підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на підставі ч. 1 ст. 205 ЦК України, спірні договори дарування не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необгрунтованість та безпідставність.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилися, про слухання справи повідомлялися належним чином (а.с. 53, 54, 70-71, 187-188).

Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Н.В. в судове засідання не з'явилася, надіслала письмові заперечення, в яких зазначила, про посвідчення нею договору дарування землі та будинку. Під час вчинення нотаріальної дії, здійснено всі необхідні перевірки для можливості посвідчення договору (встановлено осіб, перевірено належність майна дарувальнику, відсутність обмежень, заборон, дійсність бланків). Про видачу з порушенням свідоцтва на підставі яких виникло право власності, не було відомо.

Відповідачем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. явку свого представника в судове засідання не забезпечено, про день і час розгляду справи повідомлено належним чином, заперечень проти позову суду не надано, про поважність причин неявки представника суд не повідомлено (а.с. 51, 189, 195).

Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.

На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки які належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, показів свідків, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно положень п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9 (а.с. 10).

Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, до складу якої входить домоволодіння АДРЕСА_1, що належала померлій на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 13.02.1972 (а.с. 145-146) та земельна ділянка, площею 0,1000 га, розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, що належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 24.05.2005 (а.с. 152).

19.06.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_9, номер у спадковому реєстрі 54633032 (а.с. 15).

З матеріалів спадкової справи (а.с. 78-165) вбачається, що із заявою про прийняття спадщини звернулося два спадкоємця-ОСОБА_6. та ОСОБА_10, які є доньками померлої ОСОБА_9 Факт родинних відносин підтверджується відповідними свідоцтвами про народження, укладення шлюбу (а.с. 81, 96).

19.03.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. на підставі дублікату заповіту від 15.05.2013, виданого взамін втраченого оригіналу від 14.01.2013, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна є її дочка ОСОБА_4, видано останній свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 158).

19.03.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А. на підставі дублікату заповіту від 15.05.2013, виданого взамін втраченого оригіналу від 14.01.2013, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна є її дочка ОСОБА_4, видано відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 161).

04.06.2015 між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до умов якого обдаровувані прийняли в дар на праві приватної спільної часткової власності по ? частині кожному житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №767 (а.с. 74).

04.06.2015 між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 укладено договір дарування житлового будинку, відповідно до умов якого обдаровувані прийняли в дар на праві приватної спільної часткової власності по ? частині кожному земельну ділянку №60, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільове призначення: будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В., зареєстровано в реєстрі за №768 (а.с. 75).

Позивач як на підставу порушення свого права, посилається на позбавлення спадкування майна після смерті матері з підстав нікчемності заповіту, порушення порядку витрачання бланків нотаріальних документів, наявністю заборони, встановленої ухвалою суду, на вчинення приватному нотаріусі нотаріальних дій щодо спадкового майна, відсутність правових наслідків договорів дарування.

При вирішенні даного спору, суд керується наступним.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 1 ст. 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частинами 1 та 2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Частиною 4 ст. 1257 ЦК України передбачено, що у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, вказаними у п. 27 постанови №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст. 1301 ЦК, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно. Відповідач є особою, яка має право на спадкування, заповіт в судовому порядку, з підстав ст. 1257 ЦК України (складений особою, яка не мала на це права, з порушенням щодо його форми, відсутність волевиявлення та волі заповідача), недійсним не визнавався. Приватним нотаріусом, яким видавалось свідоцтво, встановлено правову належність спадкового майна відповідачу, визначено обсяг прав щодо розпорядження таким майном, перевірено достовірність поданих документів для вчинення нотаріальної дії. Наведені дії підтверджують правомірність видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом відповідачу. В той же час не заслуговують на увагу посилання позивача на наявність заборони на вчинення приватному нотаріусі нотаріальних дій щодо спадкового майна, оскільки така заборона не підтверджуються матеріалами справи, відповідних документів на підтвердження існування даної обставини, суду надано не було. Нікчемність заповіту не є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Умови, на підставі яких може бути визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, зазначені в п. 27 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008, судом не встановлено, а позивачем не доведені, а тому відсутні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Враховуючи відсутність підстав для визнання свідоцтва недійсним, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання договору дарування недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку суд вважає, що у позовних вимогах слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись вимогами положень ст. 129 Конституції України; ст.ст. 1216, 1222, 1223, 1296, 1301, Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», ст.ст. 12, 13, 19, 48, 76-82, 141, 205, 223, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коновалової Есталіни Анатоліївни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Надії Володимирівни про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договорів дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В Ул'яновська

Повний текст судового рішення складено 20.06.2018.