Рішення № 74807501, 10.05.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/36571/17

Провадження № 2-а/761/226/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в приміщенні суду, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просить суд:

Зобов'язати Центральне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Києва призначити пенсію за віком ОСОБА_1 Демянвичу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2014 - 2016 р.р., починаючи з моменту звернення, а саме з 06.10.2017 року припинивши виплату попередньої призначеної пенсії відповідно до Закону України «Про наукову-технічну діяльність».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою встановленої форми про призначення йому пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач в своєму листі від 09.10.2017 р. №157522/05 відмовив в призначені пенсії позивачу посилаючись на ст. 10 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника) призначається один із цих видів пенсії за їх вибором та оскільки позивач отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність», тому в призначенні пенсії відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не має підстав. Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправними.

Відповідач свого відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив.

06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою встановленої форми про призначення йому пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 09.10.2017 р. №157522/05 Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовив в призначені пенсії позивачу посилаючись на ст. 10 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника) призначається один із цих видів пенсії за їх вибором та оскільки позивач отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність», тому в призначенні пенсії відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не має підстав.

Суд приходить до висновку, що своїми діями Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві порушує права позивача виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 64 Конституції України передбачено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ст. 8 Конситуції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

У частині першій статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Частиною третьою статті 45 цього Закону встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV, однак у випадку із заявою особи мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові від 31 березня 2015 року (справа №21-612а14) та від 22.12.2015 (справа №21-4071а15).

ОСОБА_1 було призначено пенсію відповідно до Закону № 848-VIII, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV він звернувся вперше.

Право позивача на призначення пенсії за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підтверджується трудовою книжкою останнього де зазначено, що загальний стаж складає більш як 15 років стажу та паспортом де вказано, що позивачу виповнилось 75 років.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 по справі «Суханов та Ільченко проти України»(Заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначає, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.12.2015 по справі «Фабіан проти Угорщини: відмова державою у виплаті пенсії працюючому на державній службі пенсіонеру»(Заява № 78117/13) вважає, що різне трактування пенсіонерів, що працюють в державному і приватному секторах, з однієї сторони, і між різними категоріями державних службовців, з іншої сторони, щодо права на продовження отриманні пенсії за віком, де заявник став жертвою, не ґрунтується на будь-якому "об'єктивному і розумному виправданні", навіть беручи до уваги певну свободу розсуду, що надається договірним сторонам в цій області.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем Державної пенітенціарною службою України не надано суду беззаперечних доказів правомірності своїх дій.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії.

На підставі наведеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України Про наукову і науково-технічну діяльність», ст.ст. 2, 73, 77, 241-247, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління пенсійного фонду України в м. Києва призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2014 - 2016 р.р., починаючи з моменту звернення, а саме з 06.10.2017 року припинивши виплату попередньої призначеної пенсії відповідно до Закону України «Про наукову-технічну діяльність».

Стягнути з Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Києва на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 640,00 грн.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя