Рішення № 74803007, 20.06.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9751/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Кучиної Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсацію втрати частини доходів, -

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі ОСОБА_1 «Рівнеазот») про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв»язку з порушенням термінів її виплати, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 «Рівнеазот» на свою користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у сумі 8010,34 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 1131,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що працювала на ПАТ «Рівнеазот» (на теперішній час ОСОБА_1 «Рівнеазот»). 10 березня 2017 року звільнена з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв»язку з невиконанням власником законодавства про працю. При звільненні з роботи їй не була виплачена заробітна плата за березень 2017 року в сумі 8010 грн. 34 коп. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі – 8010,34 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 1131,46 грн.

Представник ОСОБА_1 «Рівнеазот» ОСОБА_2 подав суду відзив на позовну заяву, вказавши, що позовну заяву ОСОБА_1 вважає необґрунтованою і позов не визнає з підстав, наведених у відзиві в частині вимог про стягнення компенсації втрати доходів. Щодо вимог про стягнення заробітної плати жодних заперечень не подав.

На заперечення вказаних вимог посилається на положення статей 4,7 Закону № 2050-ІІІ та на ту обставину, що позивачем не надано доказів на підтвердження виплати заборгованості та даних про відмову роботодавця у виплаті компенсації та посилається на відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов"язань перед позивачем по виплаті заробітної плати. Вказує на те, що ОСОБА_1 «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку зі звільненими працівниками, діє у стані крайньої необхідності, що обумовлюється наявністю заборгованості РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» перед ОСОБА_1 «Рівнеазот» за утримання очисних споруд, призупинення дії антидемпінгових мит на імпорт російських добрив Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі тощо.

Крім того, представник відповідача посилається на те, відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» ПрАТ «Рівнеазот» є платником єдиного внеску, що разом із нормами п. 1 ст. 6 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачають можливість звернення позивача до органів зайнятості населення звільнення для отримання грошової допомоги по безробіттю.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на ПАТ «Рівнеазот» (на теперішній час ОСОБА_1 «Рівнеазот»).

10 березня 2017 року звільнена з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв»язку з невиконанням власником законодавства про працю. При звільненні з роботи їй не була виплачена заробітна плата за березень 2017 року в сумі 8010 грн. 34 коп.

З оглянутої в судовому засіданні довідки № 18-04/1034 від 15.02.2018 року, виданої Управлінням Держпраці у Рівненській області вбачається, що сума, яка належить до виплати становить станом на 22.03.2017 року – 8010,34 грн. за березень 2017 року.

Відповідно до вимог частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За таких підстав, враховуючи, що заробітна плата позивачу не виплачена в повному обсязі на день звільнення, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 8010,34 грн.

Щодо задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, суд виходив з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року № 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у справах, пов’язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв’язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення відповідачем сплати на користь позивача належних йому коштів, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню компенсація втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 1131 грн. 46 коп., яка розрахована позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства.

Посилання представника відповідача на відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця дає підстави для висновку про те, що не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до роз»яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Що стосується вини відповідача, суд враховує, що саме на відповідача покладається обов»язок доведення відсутності вини у затримці розрахунку при звільненні. Натомість, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що невиплата позивачу при звільненні всіх належних йому сум мала місце не з вини відповідача.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку зі звільненими працівниками, діє у стані крайньої необхідності, суд визнає недоречним.

Вчинення дій у стані крайньої необхідності передбачає вчинення їх для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Обставини, які б свідчили про дії відповідача у стані крайньої необхідності представником відповідача не наведені і судом такі обставини не встановлені.

Крім того, доводи представника відповідача про справляння податків і зборів при стягненні середнього заробітку на увагу не заслуговують, адже відповідно до роз’яснень, даних в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб’єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов’язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.

За встановлених по справі обставин суд визнає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 8010 грн. 34 коп. без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов’язкових платежів та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в сумі 1131 грн. 46 коп. без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов’язкових платежів

Виходячи з наведеного, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позов позивача задовольнити в повному обсязі.

Керуючись статтями 47, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі і компенсацію втрати частини доходів – задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РІВНЕАЗОТ" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 8010 (вісім тисяч десять) грн. 34 коп. без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов’язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення в частині присудження виплати заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» ЄДРПОУ 05607824 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати, нараховану відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків її виплати від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ в сумі 1131 (одна тисяча сто тридцять одна) грн. 46 коп.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» в дохід держави 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок судових витрат по справі, що складаються з судового збору.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд Рівненської області до Апеляційного суду Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, гурт. к. 48.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ", місцезнаходження: м. Рівне-17, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємства і організацій України 05607824.

Суддя Н.Г. Кучина