Постанова № 74799271, 19.06.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року м. Суми

Справа №591/1272/17

Номер провадження 22-ц/788/716/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

у присутності:

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Бурди Б.В. у приміщенні Зарічного районного суду м. Суми

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитехнобудсервіс", про визнання права власності на 1/2 частину квартири та визначення порядку користування квартирою, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і свої вимоги обґрунтовував тим, що у період з 07.08.1999 року по 15.06.2016 рік перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час шлюбу подружжям була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що спірна квартира як майно подружжя належить сторонам на праві спільної сумісної власності, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 її частину.

Крім того, у зв'язку з суперечками з приводу користування цією квартирою, ОСОБА_1 просив визначити порядок користування нею, виділивши йому у користування житлову кімнату площею 12, 1 кв. м., а відповідачці - дві житлові кімнати площею відповідно 8, 1 кв. м. та 17, 4 кв. м.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 було задоволено та визнано за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування квартирою і виділено у користування ОСОБА_1 кімнату 7 житловою площею 12, 1 кв.м. з балконом ІІ площею 3,40 кв.м., ОСОБА_3 - кімнату 4 житловою площею 8 кв.м. з балконом І площею 2,40 кв.м., кімнату 3 житловою площею 17, 2 кв.м., а кухню, ванну кімнату, туалет, коридор залишити у загальному користуванні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги зазначає про те, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності сторін, оскільки це майно, хоча і було набуте за час шлюбу, утім за особисті кошти її матері, яка продала належну їй на праві власності однокімнатну квартиру і віддала кошти відповідачці для придбання квартири.

Колегія суддів заслухавши суддю - доповідача, думку представника відповідача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом і убачається з матеріалів справи, сторони з 07 серпня 1999 року по 15 червня 2016 рік перебували у зареєстрованому шлюбі та мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8, 10).

Після реєстрації шлюбу з 1999 року сторони проживали у однокімнатній квартирі АДРЕСА_3, яка належала на праві спільної часткової власності матері та брату відповідачки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7

За час шлюбу, 29 квітня 2011 року, сторонами було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 і покупцем у договорі купівлі-продажу виступала відповідачка ОСОБА_9 (а. с. 33-34, 35, 36).

З копії технічного паспорту вбачається, що спірна квартира складається з 3-х жилих кімнат площею 8 кв.м., 12, 1 кв., 17, 2 кв.м., при цьому вихід на балкон ІІ улаштований з житлової кімнати площею 12, 1 кв.м., а на балкон І з кімнати площею 8 кв.м. У вказаній квартирі мається кухня площею 9, 5 кв.м., ванна кімната площею 2, 6 кв.м., туалет площею 1 кв.м. та коридор площею 9, 4 кв.м. Житлова площа спірної квартири становить 37,3 кв.м. (а. с. 37-40).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

На підтвердження придбання квартири за особисті кошти відповідачки вона надала копію договору купівлі-продажу належної на праві спільної часткової власності матері та брату відповідачки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_3 за ціною 54 723 грн., укладений 28 квітня 2011 року, копію розписки від 20 квітня 2011 року про отримання в борг ОСОБА_6 коштів у розмірі 60 000 грн. та копію довіреності від 06 вересня 2011, виданою батьком відповідачки ОСОБА_10, якою він уповноважив ОСОБА_11 розпоряджатися належним йому транспортним засобом марки ВАЗ 21063 (а.с. 30, 31, 32).

Утім копії договору та розписки не свідчить про те, що кошти отримані від реалізації квартири та взяті в борг були використані для придбання спірної квартири, а копія довіреності, про яку йде мова вище, не є договором-купівлі продажу транспортного засобу та не свідчить про отримання коштів за наслідками її вчинення.

Разом із тим, сама відповідачка визнала, що позивач частково приймав участь у придбанні квартири.

Допитані як свідки батьки відповідачки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 хоча і вказували, що більшу частину коштів на купівлю квартири надали вони, однак зазначили, що позивач також давав кошти на придбання квартири. Також дані свідки не заперечували, що кошти отримані від продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_3 передавались не особисто донці - відповідачці у справі, а для придбання квартири для її сім'ї. Крім того, вони не заперечували факт надання грошових коштів для придбання квартири і батьками позивача.

Факт придбання квартири за спільні кошти сторін також визнали в суді першої інстанції і наступні свідки: батько позивача - ОСОБА_12, рідна сестра позивача ОСОБА_13

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що оскільки спірна квартира була набута сторонами за час шлюбу та за спільні кошти бувшого подружжя, вона, виходячи з положень ст. ст. 57, 60 СК України, є об'єктом права спільної сумісної власності.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За таких умов, суд першої інстанції вірно визнав за позивачем право власності на 1/2 квартиру АДРЕСА_1, яка є майном подружжя.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування також є законним та обгрунтованим.

Так, статтею 319 ЦК України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної власності.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Беручи до уваги те, що сторони добровільно не можуть домовитися про порядок користування належною їм трикімнатною квартирою, це питання підлягало вирішенню у судовому порядку.

При цьому, ураховуючи, що частки сторін є рівними, а відповідачка проживає з донькою ОСОБА_5, суд правильно, як просив сам позивач, виділив у його користування кімнату № 7 площею 12, 1 кв. м., а відповідачці - дві інші кімнати № 4 площею 8 кв.м. та № 3 площею 8 кв.м, залишивши кухню, ванну кімнату, туалет, коридор у загальному користуванні. Прилеглі ж до кімнат балкони виділяться тому співвласнику, якому виділено відповідну кімнату.

Вказаний порядок користування не порушує прав сторін, не впливає на рівність їх часток у праві спільної часткової власності на це нерухоме майно та відповідає інтересам дитини.

Крім того, як пояснив в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач, на даний час, відповідач мешкає окремо, а у спірній квартирі проживає він та спільна донька сторін ОСОБА_5, 2002 року народження.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 лютого 2018 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 20 червня 2018 року.

Суддя-доповідач - О. І. Собина

Судді: Т. А. Левченко

С. С. Ткачук