Постанова № 74798547, 24.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2685/18

22-ц/785/3514/18

Номер справи місцевого суду: 500/645/14-ц

Головуючий у першій інстанції Грубіян Л. І.

Доповідач Вадовська Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,

при секретарі - Сідлецькій Ю.С.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5,

від відповідача виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області - не з'явились,

від відповідача ОСОБА_6 - не з'явились,

від відповідача ОСОБА_7 - не з'явились,

від третьої особи приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимової Т.І. - не з'явились ,

від Ізмаїльського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді - не з'явились,

від органу опіки та піклування Ізмаїльської міської ради - не з'явились,

переглянувши цивільну справу №500/645/14-ц за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, підтриманим ОСОБА_3 після досягнення повноліття, до ОСОБА_4, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, за участю третіх осіб приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимової Тетяни Іванівни, Ізмаїльського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, органу опіки та піклування Ізмаїльської міської ради про визнання незаконним розпорядження, визнання права на приватизацію і права користування житлом, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору міни, визнання права власності на частку нерухомого майна, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимової Тетяни Іванівни про визнання незаконним розпорядження, визнання права на приватизацію і права користування житлом, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору міни, визнання права власності на частку нерухомого майна за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2016 року у складі судді Грубіян Л.І., апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Грубіян Л.І., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду 3 лютого 2014 року. Позовні вимоги уточнювались 14 лютого 2014 року, 27 квітня 2015 року, 9 лютого 2016 року. В останній редакції позовних вимог, позивач ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, яка вже досягла повноліття, однак не була залучена до участі в справі в якості позивача, (ОСОБА_2 після досягнення дочкою ОСОБА_3 повноліття діяла від її імені по довіреності) просила:

визнати частково недійсним розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради від 11 вересня 1996 року №364;

визнати ОСОБА_3 такою, що мала право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 на момент приватизації;

визнати частково недійсним свідоцтво від 10 вересня 1996 року НОМЕР_1 про право власності на квартиру, видане Ізмаїльським МБТІ;

визнати частково недійсним посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори 9 грудня 1996 року за реєстровим №1-6069 договір міни квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 (т.1 а.с.2-4, 20-23, 113, 146-147, 231-237).

Позивач ОСОБА_2 в своїх інтересах, звернулась до суду 2 червня 2015 року. Позовні вимоги уточнювались 10 листопада 2015 року, 16 березня 2016 року. В остаточній редакції позовних вимог ОСОБА_2 просила:

визнати частково недійсним розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради від 11 вересня 1996 року №364;

визнати її ОСОБА_2 такою, що мала право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 на момент приватизації;

визнати частково недійсним свідоцтво від 10 вересня 1996 року НОМЕР_1 про право власності на квартиру, видане Ізмаїльським МБТІ;

визнати частково недійсним посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори 9 грудня 1996 року за реєстровим №1-6069 договір міни квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2;

визнати за нею ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 (т.2 а.с.2-5, 32-37, 103-105).

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Жигуліна С.М. від 19 лютого 2014 року відкрито провадження в справі №500/645/14-ц за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 (т.1 а.с.26).

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пепеляшкова С.М. від 3 червня 2015 року відкрито провадження в справі №500/3176/15-ц за позовом ОСОБА_2 (т.2 а.с.18).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 березня 2016 року цивільну справу №500/645/14-ц об'єднано в одне провадження з цивільною справою №500/3176/15-ц, об'єднаній в одне провадження справі присвоєно №500/645/14-ц (т.2 а.с.122).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після укладення 13 жовтня 1989 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шлюбу сім'я стала проживати в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1, що в подальшому в порядку приватизації була передана у власність. У 1996 році на підставі договору міни проведено обмін однокімнатної квартири АДРЕСА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 з доплатою коштів в сумі, еквівалентній 5000,00 доларів США. Рішенням суду від 12 червня 2012 року шлюб розірвано, після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишилися в квартирі з дочкою ОСОБА_3, а ОСОБА_4 переїхав проживати в інше місце. У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про поділ майна подружжя, в ході розгляду справи стало відомо, що рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради від 11 вересня 1996 року за №364 квартиру АДРЕСА_1 в порядку приватизації передано у власність лише ОСОБА_4 без врахування, згідно доводів позивачів, права на приватизацію житла ОСОБА_2 та дочки ОСОБА_3 Вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, договору міни, визнання права власності на частку квартири тощо є похідними від права на приватизацію в квартирі АДРЕСА_1, яке позивачі вважали порушеним.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав (т.2 а.с.79).

Відповідач виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради позов не визнав.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7 позов не виз назнали.

Третя особа приватний нотаріус Єфимова Т.І. вважає вимоги безпідставними.

Ізмаїльським міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, органом опіки та піклування Ізмаїльської міської ради пояснень не надано.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2016 року у складі судді Грубіян Л.І. (описку виправлено ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 4 квітня 2016 року) позовні вимоги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 та позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено; визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 2/3 часток квартири АДРЕСА_2 в розмірі, еквівалентному 8000,00 доларів США (в національній валюті - 214720,00 грн.) (т.2 а.с.142-143, 156).

Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2016 року цивільну справу повернуто до суду першої інстанції в порядку частини 7 статті 297 ЦПК України в редакції 2004 року для належного оформлення (т.2 а.с.171-172).

Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення суду залишено без руху для усунення недоліків шляхом сплати судового збору (т.2 а.с.183-185).

Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 22 серпня 2016 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення суду (т.2 а.с.196-197).

20 січня 2017 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями з підстав відставки судді-доповідача (т.3 а.с.2-3).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року цивільну справу повернуто до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення (т.3 а.с.100-102).

Додатковим рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Грубіян Л.І. відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради від 11 вересня 1996 року №364; визнання такими, що мали право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 на момент приватизації; визнання частково недійсним свідоцтва від 10 вересня 1996 року НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданого Ізмаїльським МБТІ; визнання частково недійсним посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори 9 грудня 1996 року за реєстровим №1-6069 договору міни квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 (т.3 а.с.122-123).

Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення (т.2 а.с.176-177).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у відсутності у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на приватизацію житла в квартирі АДРЕСА_1 та, як наслідок, безпідставності вимог про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на квартиру, договору міни, права власності на 2/3 та 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 відповідно; у неправильній оцінці доказів тощо.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення частини вимог, в яких відмовлено.

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у наявності права на приватизацію житла в квартирі АДРЕСА_1 та, як наслідок, порушення прав при приватизації, міні, набутті спірної квартири у власність; у неправильній оцінці доказів тощо.

В апеляційних скаргах не зазначено нових обставин, що підлягають встановленню, доказів, які підлягають дослідженню чи оцінці.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечила щодо змісту і вимог апеляційної скарги на рішення суду (т.3 а.с.66-67).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 заперечив щодо змісту і вимог апеляційної скарги на додаткове рішення суду (т.3 а.с.185-189).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, скасування рішення та додаткового рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог з огляду на наступне.

Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.

ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, шлюб розірвано 4 вересня 1989 року.

ОСОБА_4 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.162, 163, 164. 211).

ОСОБА_4, ОСОБА_9 проживали та були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_9 знялась з реєстрації по вказаній квартирі 14 липня 1989 року з правом бронювання квартири до 22 червня 1995 року у зв'язку з виїздом до м. Анадир, по закінченні строку бронювання ОСОБА_9 в квартирі не зареєструвалась, оскільки набула у приватну власність квартиру АДРЕСА_4, де зареєструвала власне місце проживання 15 вересня 1995 року та проживання дочки ОСОБА_10

Рішенням Ізмаїльського міського суду Одеської області від 13 травня 1996 року в справі №2-442/1996 за позовом ОСОБА_4 визнано ОСОБА_9 такою, що втратила право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 (т.2 а.с.78).

Розпорядженням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 11 вересня 1996 року №364р «Про передачу у власність квартир» вирішено на підставі розпорядження №317-р від 1 грудня 1992 року оформити документи на приватизацію наступним громадянам: ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9-11, т.2 а.с.136, 137).

Згідно Договору міни квартир, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, посвідченого 9 грудня 1996 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Єфимовою Т.І., зареєстрованого в реєстрі за №1-6069, ОСОБА_4 обміняв належну йому на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 на належну на праві особистої власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2. За змістом Договору обмінювана квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Ізмаїльським МБТІ 19 вересня 1996 року за НОМЕР_1, зареєстрованого в Ізмаїльському МБТІ за №60п-22; обмінювана квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Одеською товарною біржою (представництво в м. Ізмаїл) 21 липня 1994 року за №237, зареєстрованого в Ізмаїльському МБТІ за №67-32; обмін проводиться без доплати (т.1 а.с.12).

На підставі Договору міни квартир від 9 грудня 1996 року бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_2 (т.2 а.с.10).

ОСОБА_4, 1959 року народження, та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2), 1965 року народження, зареєстрували шлюб 13 жовтня 1989 року; шлюб розірвано рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2012 року за позовом ОСОБА_4 (справа №2-4656/11); за змістом судового рішення сторони не проживали сім'єю з листопада 2011 року (т.1 а.с.7, 116).

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.7).

ОСОБА_3 досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3.

Місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано з 18 грудня 1982 року в квартирі АДРЕСА_3; в указаній квартирі №14 житловою площею 22,79 кв.м з 19 січня 1972 року зареєстрована та проживає ОСОБА_11, яка є матір'ю ОСОБА_2 (т.1 а.с.6, 8, т.2 а.с.11).

Місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано з 31 жовтня 2014 року в будинку АДРЕСА_5 (паспорт ОСОБА_3 видано 31 жовтня 2014 року) (т.1 а.с.114).

Місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано з 16 грудня 1996 року в квартирі АДРЕСА_2 (т.1 а.с.77).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 квітня 2015 року в справі №500/434/14-ц за позовом ОСОБА_4 зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_4 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2, виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. За змістом рішення ОСОБА_2 станом на час ухвалення рішення належало на праві власності 9/50 часток будинку АДРЕСА_6 (т.2 а.с.77).

Згідно інформації КУ «Ізмаїльський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 16 січня 2014 року №36 дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за даними амбулаторної картки (Ф112/о) з народження до 9 місяців спостерігалась педіатричною службою дитячої поліклініки за адресом: АДРЕСА_1, з 9-ти місяців по дату видачі довідки спостерігалась за адресом: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.13-16).

Ухвалюючи на підставі поданих учасниками справи доказів рішення, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2, визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 2/3 часток квартири АДРЕСА_2 та додаткове рішення, яким відмовлено в задоволенні вимог про визнання частково недійсним розпорядження виконкому ради, визнання права на приватизацію житла, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, договору міни, суд першої інстанції виходив з того, що сторони уклали між собою мирову угоду, за якою ОСОБА_4 визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири, за ОСОБА_2 право власності на 2/3 часток квартири за умови виплати йому грошової компенсації вартості 2/3 часток квартири в розмірі, еквівалентному 8000,00 доларів США, що позивачі з огляду на укладену угоду інші вимоги не підтримали та не обгрунтували.

Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, вказують на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що згідно пунктів 3, 4 частини 1, частини 2 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду повністю та ухвалення нового рішення по суті вимог.

Так, позивачами згідно остаточно уточнених вимог заявлено вимоги про визнання частково недійсним розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради від 11 вересня 1996 року №364; визнання такими, що мали право на приватизацію квартири АДРЕСА_1; визнання частково недійсним свідоцтво від 10 вересня 1996 року НОМЕР_1 про право власності на квартиру, визнання частково недійсним посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори 9 грудня 1996 року за реєстровим №1-6069 договору міни квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2; визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/3 частку, за ОСОБА_2 права власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2.

Таким чином, в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд першої інстанції мав розглянути справу за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених вимог і на підставі доказів. При цьому, виходячи з визначеного нормами процесуального права обов'язку доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язувалась довести ті обставини, на які посилалась як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість судом першої інстанції винесено рішення про стягнення грошової компенсації, незважаючи на те, що така вимога не заявлялись, при цьому відсутнє посилання як на правовідносини, які суд вважав встановленими, так і на норму матеріального права, на підставі якої суд визнав за позивачами право власності на певні частки нерухомого майна зі стягненням грошової компенсації лише з одного з позивачів на користь відповідача і лише за частку нерухомого майна. Правове обгрунтування щодо інших вимог взагалі відсутнє.

Так, нормами Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (стаття 175), рівно як і нормами діючого Цивільного процесуального кодексу України (стаття 207) передбачено право сторін з метою врегулювання спору укласти мирову угоду. Стаття 175 ЦПК 2004 року, чинного на час прийняття судового рішення, допускала укладення мирової угоди лише стосовно прав та обов'язків сторін та предмета спору. Нині діюча статті 207 ЦПК 2015 року допускає вихід за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Результатами затвердження судом мирової угоди є закриття провадження у справі з прийняттям процесуального документа - ухвали.

Дійсно, в справі наявна мирова угода від 16 березня 2016 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, однак така угода укладена без участі інших відповідачів як то виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, передбачений ЦПК України процесуальний документ щодо цієї угоди судом першої інстанції не приймався, позивачі не змінювали позовні вимоги (в тому числі й правові підстави вимог), не відмовлялися від частини заявлених вимог, відтак, виходити з того, що сторони уклали мирову угоду безпідставно, до того ж мирова угода суттєво порушує права учасників справи, які не брали участі в укладенні мирової угоди. За змістом угоди фактично ОСОБА_2 та ОСОБА_4 поділили судовим рішенням між собою та дочкою квартиру, замість того, щоб звернутися до нотаріуса для укладення відповідного правочину (т.2 а.с.106, 107).

Якщо ж звернутися до обставини, якими обгрунтовано заявлені позивачами вимоги, то такі відсилають до подій приватизації об'єкту нерухомого майна, який після набуття такого у власність було обміняно на інший об'єкт нерухомого майна, на частку власності в якому й претендують позивачі, при цьому не посилаючись на правові норми, на підставі яких за ними підлягає визнанню право власності на спірну квартиру у разі недійсності розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності, договору міни та, відповідно, настання правових наслідків недійсності правочину міни нерухомого майна тощо (т.2 а.с.106, 107).

На підставі наданих учасниками справи доказів встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала до житлового фонду, що перебував у державній, а потім у комунальній власності територіальної громади міста Ізмаїл в особі Ізмаїльської міської ради. В квартирі проживали та були зареєстровані ОСОБА_4, його перша дружина ОСОБА_9, їх спільна дитина ОСОБА_10 Квартира певний час перебувала у стані бронювання, за спливом строку бронювання жилого приміщення та не повернення в квартиру першої дружини ОСОБА_4 ОСОБА_9 для постійного проживання ОСОБА_4 в судовому порядку визнав ОСОБА_9 такою, що втратила право користування житловим приміщенням вказаної квартири, після чого звернувся до органу приватизації для передачі йому безоплатно квартири у власність в порядку приватизації. На час приватизації квартири АДРЕСА_1 в квартирі мав реєстрацію постійного місяця проживання лише ОСОБА_4, його друга дружина ОСОБА_2, з якою укладено шлюб у 1989 році, ніколи не була зареєстрована в квартирі, зберігала та зберігає реєстрацію свого постійного місця проживання за адресом іншого житла, а саме в квартирі АДРЕСА_3.

Саме по собі проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 (в тому числі й у період перебування квартири під бронюванням) за наявності факту збереження реєстрації постійного місця проживання в іншому житловому приміщення не надавало і не надає ОСОБА_2 права на приватизацію квартири АДРЕСА_1, оскільки Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року №2482-ХП (зі змінами та доповненнями) до членів сім'ї наймача, які набували разом з ним право на приватизацію займаної квартири, відносив лише осіб, які постійно проживали в квартирі, з підтвердженням факту такого постійного проживання реєстрацією в установленому законом порядку місця постійного проживання. ОСОБА_2 не має належних та допустимих доказів реєстрації свого постійного місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 на час приватизації, відтак, посилання на порушене право на приватизацію вказаного житла безпідставні.

Як правило, діти проживають з батьками; в такому випадку їх останнє місце проживання співпадає з останнім постійним місцем проживання їх батьків. Коли батьки не проживають спільно (незалежно від того, чи вони в зареєстрованому шлюбі чи ні), то від їх згоди залежить, з ким будуть проживати діти; місце постійного проживання одного з батьків, з яким проживають діти, і буде їх постійним місцем проживання.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 шлюб розірвано 4 вересня 1989 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шлюб укладено 13 жовтня 1989 року. До 26 червня 1995 року право користування однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 в порядку бронювання жилого приміщення зберігала перша дружина ОСОБА_4 ОСОБА_9, яка була визнана такою, що втратила право користування жилою площею в цій квартирі, судовим рішенням 13 травня 1996 року. Розпорядження органу приватизації по квартирі АДРЕСА_1 прийнято 11 вересня 1996 року, договір міни вказаної квартири нотаріально посвідчено 9 грудня 1996 року. ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином, для висновку про право ОСОБА_3 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 необхідні належні та допустимі докази постійного проживання ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, в даній квартирі у період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 11 вересня 1996 року (дату прийняття рішення органом приватизації) чи потому, але у будь-якому разі не пізніше 9 грудня 1996 року (дату міни квартири). У вказаний період дитині ОСОБА_3 було декілька місяців від народження, відповідно її постійне місце проживання визначалось місцем проживання батьків як то ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Оскільки батьки дитини мали різне зареєстроване постійне місце проживання, а саме батько ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1, а мати ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_3, то постійне місце проживання дитини визначалось місцем проживання одного з батьків за домовленістю між ними. ОСОБА_4 не визнає, що постійне місце проживання дитини ОСОБА_3 було в квартирі АДРЕСА_1, за таких обставин, з огляду на вік дитини (від народження до 6 місяців), реєстрацію постійного місця проживання матері дитини ОСОБА_2 за іншим адресом тощо безспірно за спливом 22 років вважати встановленим той факт, що дитина мала постійне місце проживання по квартирі АДРЕСА_1, не можливо. Належні та допустимі докази проживання дитини ОСОБА_3 в квартирі з народження до відчуження квартири по договору міни не надано, реєстрація дитини по цій квартирі відсутня, посилання на те, що по медичній установі дитина обліковувалась певний час за вказаною квартирою, не є належним доказом постійного місця проживання дитини у певний період в квартирі, що приватизована. Оскільки доказування місця постійного проживання дитини ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 ґрунтується на припущеннях, то порушення права ОСОБА_3 на приватизацію вказаної квартири є таким, що доказами не доведено.

Недоведеність існування у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суб'єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимогу, як то права на приватизацію квартири АДРЕСА_1, має наслідком відмову за безпідставністю в задоволенні заявлених вимог про визнання частково недійсним розпорядження виконкому Ізмаїльської міської ради від 11 вересня 1996 року №364; визнання такими, що мали право на приватизацію квартири АДРЕСА_1; визнання частково недійсним свідоцтва від 10 вересня 1996 року НОМЕР_1 про право власності на квартиру. Що ж до недійсності нотаріально посвідченого 9 грудня 1996 року договору міни квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2, то позивачі не вказують, з яких правових підстав даний правочин підлягає визнанню недійсним, крім того, позивачі не є ні стороною правочину міни, ні власниками квартири, що підлягала міні; в чому саме полягає порушене договором міни право позивачів з обгрунтування заявлених вимог не встановлено. В частині вимог про визнання за позивачами права власності на 1/3 та 2/3 частки квартири, набутої ОСОБА_4 у власність по договору міни, то такі не ґрунтуються на законі. Проживання в квартирі не породжує право власності на таку. За змістом договору міни, міна квартир проведена без доплати, відтак, посилання ОСОБА_2 на певні матеріальні вкладення в квартиру АДРЕСА_2, можуть мати під собою інше правове підґрунтя, але не правочин міни як такий.

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності в даній справі застосуванню не підлягають, так як позивачами не доведено існування самого суб'єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимоги, і факт його порушення або оспорювання, що має наслідком відмову в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 березня 2016 року, додаткове рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, підтриманого ОСОБА_3 після досягнення повноліття, до ОСОБА_4, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, за участю третіх осіб приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимової Тетяни Іванівни, Ізмаїльського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, органу опіки та піклування Ізмаїльської міської ради про визнання незаконним розпорядження, визнання права на приватизацію і права користування житлом, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору міни, визнання права власності на частку нерухомого майна, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимової Тетяни Іванівни про визнання незаконним розпорядження, визнання права на приватизацію і права користування житлом, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору міни, визнання права власності на частку нерухомого майна - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

Г.Я.Колесніков