Рішення № 74797309, 13.06.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/9213/17

Провадження № 2-а/520/89/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2018

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Бундєвій Я.І., розглянувши в м.Одесі в приміщенні суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання права та зобов’язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

7 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати його право на отримання разової грошової допомоги до 5 Травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов’язати відповідача виплатити йому заборгованість у розмірі 7396 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що у 2017 році відповідачем виплачена йому разова щорічна допомога до 5 травня у розмірі, що не відповідає розміру, встановленому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав суду письмові заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1 в яких зазначив, що разова грошова допомога до 5 травня у 2017 році була виплачена позивачу у розмірі, визначеному постановою КМУ від 05.04.2017 року № 223 в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Представником позивача неодноразово головуючому у справі заявлялися відводи, у задоволенні яких було відмовлено, а ухвалою від 13.06.2018р. визнано зловживанням процесуальними правами та такими, що суперечать завданню адміністративного судочинства дії представника позивача ОСОБА_2 по заявленню завідомо безпідставного відводу судді Київського районного суду м.Одеси Бескровному Я.В. в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання права та зобов’язання вчинити певні дії і заява про відвід головуючому залишена без розгляду.

Оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом 2-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується відповідними посвідченнями (а.с.5-6).

Відповідно до листа відповідача № 01-14-903/3-ро від 6.06.2017 року ОСОБА_1 як інвалід війни ІІ групи у 2017 році отримав разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік у розмірі 3100,00 гривень (а.с.8), що не оспорюється стороною позивача.

Даючи оцінку правомірності дій відповідача щодо виплати позивачу разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік суд дійшов таких висновків.

Частиною 5 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІІ) передбачалось, що інвалідам війни ІІ групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 13 викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

У подальшому, зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Пунктом 63 Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Ця норма Закону № 79-VІІІ нечинною або неконституційною не визнавалась.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», встановлено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення). Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, за місцем їх проживання) у таких розмірах: інвалідам війни -ІІ групи -3100 гривень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

У рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у 2017 році у відповідача не було правових підстав для нарахування щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи до 5 травня у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік нараховано та виплачено позивачу у розмірі 3100,00 грн. відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», суд вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 160-161, 171, 260 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанціїшляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бескровний Я. В.